Рішення № 37781349, 18.03.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 441/8269/12 22-ц/774/573/К/14

Справа № 441/8269/2012 Головуючий в 1-й інстанції

Провадження №22ц/774/573/К/13 суддя Демиденко Ю.Ю.

Категорія - 27 (3) Доповідач - Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

при секретарі: Булах К.А.,

за участю: представника позивача за основним позовом - Бродька Анатолія Івановича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 24 грудня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору іпотеки недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В обґрунтування позову Банк зазначив, що згідно умов кредитного договору надав відповідачу за основним позовом ОСОБА_3 кредит у сумі 10000 доларів США на строк до 28.09.2012 року та транш на суму 5000 доларів США зі сплатою 16,00% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань по кредитному договору, у ОСОБА_3 перед Банком виникла заборгованість, яка станом на 15.05.2012 року становить 17078, 36 доларів США, що за курсом НБУ складає 136456,10 грн. Для забезпечення виконання зобов'язання за договором з відповідачем за основним позовом ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки спірної квартири від 28.09.2007 року, згідно умов якого вона передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1. Відповідачам за основним позовом було направлено вимогу про виконання обов'язків по договору, які ними проігноровані.

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до Банку та просив суд визнати недійсною кредитну угоду №1/475-МК від 28.09.2007 року, укладену між ним та Банком, як таку, що укладена внаслідок обману.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 зазначив, що Банк в порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови НБУ №168 від 10.05.2007 р., ст.ст.47, 49, 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не довів до його відома обов'язкову інформацію стосовно умов кредитування, інформацію стосовно сукупної вартості кредиту, вартості сукупних послуг, не попередив споживача про валютні ризики, тому угода суперечить ст.203 ЦК України та повинна бути визнана недійсною відповідно до ст.215 ЦК України. Вказані обставини, які замовчувалися представниками Банку ввели позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 в оману. Крім того, він не отримав вимогу Банку про дострокове повернення заборгованості.

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Банку та просила визнати недійсним договір іпотеки від 28.09.2007 року, укладений між нею та Банком, як такий, що укладений внаслідок психічного тиску.

В обґрунтування позову, ОСОБА_4 зазначила, що вказаний договір вона уклала внаслідок психологічного тиску з боку сина ОСОБА_3 та його дружини, які займалися підприємницькою діяльністю, тому вважає договір іпотеки недійсним відповідно до ст.231 ЦК України.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 24 грудня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, звернуто стягнення на нерухоме майно та передано в заклад Банку предмет іпотеки, що належить ОСОБА_4 на праві власності, - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв.м. в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору №1/475-МК від 28.09.2007 року в сумі 136456 грн. 10 коп. станом на 15.05.2012 року шляхом надання Банку права продажу вказаного об'єкта іпотеки від імені відповідача з іншою особою покупцем, правом отримання дублікатів правовстановлюючих документів, та витягів з Державного реєстру нерухомого майна, реєстрації вказаного нерухомого майна в відповідних органах, права управління та безперешкодного доступу до об'єкта застави.

Виселено ОСОБА_4 разом з усіма проживаючими з нею особами з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

В частині позову Банку про виселення ОСОБА_3 та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» по 735 грн. 93 коп. судового збору з кожного.

В апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції у частині часткового задоволення позову Банку та звернення стягнення на нерухоме майно, виселення ОСОБА_4 разом з іншими особами, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання договору кредиту недійсним, та просить ухвалити в цій частині нове рішення , яким відмовити ПАТ « КБ Приватбанк» у задоволенні позову про стягнення коштів, виселення ОСОБА_4 разом з проживаючими особами, зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним задовольнити. В іншій частині ОСОБА_2 просив залишити рішення суду без змін.

Зокрема, апелянт посилається на те, суд вирішив питання про права та обов*язки осіб, які проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки, разом зі ОСОБА_4, за відсутності у матеріалах справи довідки з КЖП або паспортного відділу щодо поіменного складу та кількості осіб, які проживають у спірній квартирі.

Суд першої інстанції не застосував положення постанови НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, згідно якої банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:а)реальної процентної ставки (у процентах річних),б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, шо валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 під час укладення договору кредиту у іноземній валюті був ознайомлений з реальною відсотковою ставкою та абсолютним значенням подорожчання кредиту та попереджений про існування валютних ризиків і про обов*язок сплачувати більше, ніж передбачено графіком платежів у випадку зростання курсу іноземної валюти.

Крім того, апелянт посилається на те, що доданий розрахунок заборгованості не доводить того, що відповідачі не виконали взяті на себе зобов*язання, оскільки не підтверджений договорами або іншими видатковими документами про видачу коштів з кредитного рахунку. Так, у доданому розрахунку заборгованості станом на 12 березня 2008 року вказана заборгованість у сумі 4405,88 Доларів США , а станом на 14 березня 2008 року - заборгованість 9905,88 доларів США. Однак у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 отримував у проміжок часу 12-14 березня 2008 року кошти з банку, що призвело до збільшення боргу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що 28.09.2007 року між Банком та відповідачем за основним позовом ОСОБА_3 було укладено кредитну угоду, згідно умов якої Банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 10000 доларів США зі сплатою 16,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 28.09.2012 року.

Відповідно до вказаної угоди між сторонами було укладено договір про видачу транша додатково на 5000 доларів США на тих же умовах.

В забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором 28.09.2007 року між відповідачем за основним позовом ОСОБА_4 та Банком було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки, згідно умов якого відповідач передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв.м., вартістю на час укладення договору 55550 грн.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач за основним позовом ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання, передбачені п.2.2-2.2.15, 4.1.-5.1 кредитного договору, у встановлені строки не виконує, у зв'язку з чим, станом на 15.05.2012 року у нього перед Банком утворилася заборгованість у сумі 17078,36 доларів США, що еквівалентно 136456 грн. 10 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 6823,21 доларів США, що еквівалентно 54517,45 грн., заборгованості по процентам у сумі 6353,29 доларів США, що еквівалентно 50762,79 грн. та пені у сумі 3901,86 доларів США, що еквівалентно 31175,86 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач за основним позовом ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором не виконав, в строки, передбачені графіком, кредит та проценти за його користування не сплачує, чим порушує вимоги кредитного договору, у зв'язку з чим у Банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки, укладеного між Банком та відповідачем за основним позовом ОСОБА_4

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов*язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2007 року між Банком та відповідачем за основним позовом ОСОБА_3 було укладено кредитну угоду, згідно умов якої Банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 10000 доларів США зі сплатою 16,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом на строк до 28.09.2012 року.

Відповідно до вказаної угоди між сторонами було укладено договір про видачу транша додатково на 5000 доларів США на тих же умовах.

В забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором 28.09.2007 року між відповідачем за основним позовом ОСОБА_4 та Банком було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки, згідно умов якого відповідач передала в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,5 кв.м., вартістю на час укладення договору 55550 грн.

У зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором у відповідача за основним позовом ОСОБА_3 перед Банком станом на 15.05.2012 року утворилася заборгованість у сумі 17078,36 доларів США, що еквівалентно 136456 грн. 10 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 6823,21 доларів США, що еквівалентно 54517,45 грн., заборгованості по процентам у сумі 6353,29 доларів США, що еквівалентно 50762,79 грн. та пені у сумі 3901,86 доларів США, що еквівалентно 31175,86 грн.

Банком на адресу відповідачів за основним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань, яка залишилася без задоволення.

У зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову Банку в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що розрахунок заборгованості за кредитним договором не доводить того, що відповідачі за основним позовом не виконали взяті на себе зобов*язання, у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 отримував у проміжок часу 12-14 березня 2008 року кошти з банку, що призвело до збільшення боргу, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки спростовуються матеріалами справи. Як вбачається з матеріалів справи, Банком надано розрахунок розміру заборгованості, з яким погоджується колегія суддів та вважає, що він проведений відповідно до розділу 4 кредитного договору. Крім того, згідно договору про видачу траншу № 1/475-МК/1 від 14.03.2008 року, укладеного між Банком та відповідачем за основним позовом ОСОБА_3, та заяви на видачу готівки № 01 від 14.03.2008 року, відповідач за основним позовом ОСОБА_3 14.03.2008 року отримав у Банку 5500 доларів США, що підтвердив своїм підписом у вказаних документах.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета; іпотеки для його подальшої реалізації.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду від 24 грудня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та задоволено позовні вимоги Банку за рахунок реалізації вказаного нерухомого об'єкту в розмірі боргу ОСОБА_3 по кредитному договору станом на 15.05.2012 року у сумі 136456,10 грн. Однак, в порушення вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку», судом не зазначено всі складові боргу, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення, доповнивши перший абзац резолютивної частини після слів у сумі 136456,10 грн. станом на 15.05.2012 року словами наступного змісту: яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 6823,21 доларів США, що еквівалентно 54517,45 грн., заборгованості по процентам у сумі 6353,29 доларів США, що еквівалентно 50762,79 грн. та пені у сумі 3901,86 доларів США, що еквівалентно 31175,86 грн.

Крім того, п.42. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Як вбачається з матеріалів справи, у рішенні суду першої інстанції не визначено початкову ціну предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає за необхідне доповнити перший абзац резолютивної частини рішення суду реченням наступного змісту: «Встановити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.»

Задовольняючи частково позовні вимоги Банку в частині виселення осіб, які мешкають у квартирі, яка є предметом іпотеки, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для виселення відповідача за основним позовом ОСОБА_4 разом з усіма зареєстрованими у спірній квартирі особами та відсутності правових підстав для виселення відповідача за основним позовом ОСОБА_3, оскільки він мешкає за іншою адресою.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для виселення відповідача ОСОБА_4 та всіх зареєстрованих осіб зі спірної квартири, яка є предметом іпотеки з огляду на наступне.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою ст. ст. 9, 109 ЖК України, ст. ст. 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно копії вимоги, 15.05.2012 року Банком було направлено на адресу відповідачів за основним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення боргу та пропозицію добровільно звільнити квартиру, яка є предметом іпотеки.

Однак, в порушення вимог ст.40 ЗУ «Про іпотеку» в матеріалах справи відсутні відомості про направлення вимоги за адресою мешкання відповідачів та про отримання відповідачами за основним позовом вказаної вимоги.

Крім того, судом не встановлено коло осіб, які зареєстровані та мешкають у квартирі, яка є предметом іпотеки.

У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позову Банку в частині виселення відповідачів та осіб, які там проживають, з квартири, яка є предметом іпотеки, без надання їм іншого житла.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог Банку про виселення відповідача за основним позовом ОСОБА_4 разом з усіма проживаючими з нею особами з квартири АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовів до Банку ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки від 28.09.2007 року, укладеного між нею та Банком, як такого, що укладений внаслідок психічного тиску, та ОСОБА_3 про визнання недійсною кредитної угоди №1/475-МК від 28.09.2007 року, укладеної між ним та Банком, як такої, що укладена внаслідок обману, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені зустрічні позови є недоведеними та не ґрунтуються на вимогах закону.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків,письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Посилання відповідача за основним позовом ОСОБА_3 на недійсність кредитного договору з підстав його невідповідності вимогам ст.215 ЦК України, зокрема через те, що він під час укладення договору кредиту у іноземній валюті не був ознайомлений з реальною відсотковою ставкою та абсолютним значенням подорожчання кредиту та не попереджався про існування валютних ризиків і про обов*язок сплачувати більше, ніж передбачено графіком платежів у випадку зростання курсу іноземної валюти, не можуть бути підставою для задоволення його зустрічного позову, оскільки відповідачем підписано кредитний договір та договір про отримання траншу, у яких обумовлені всі суттєві умови договору.

Посилаючись на недійсність договору іпотеки від 28.09.2007 року, укладеного між відповідачем за основним позовом ОСОБА_4 та Банком, як такого, що укладений внаслідок психічного тиску, ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів того, що під час підписання нею вказаного договору на неї було здійснено тиск.

У зв'язку з чим, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічних позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до Банку, є правильним.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду змінити. Доповнити перший абзац резолютивної частини рішення суду після слів: у сумі 136456,10 грн. станом на 15.05.2012 року словами наступного змісту: «яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 6823,21 доларів США, що еквівалентно 54517,45 грн., заборгованості по процентам у сумі 6353,29 доларів США, що еквівалентно 50762,79 грн. та пені у сумі 3901,86 доларів США, що еквівалентно 31175,86 грн.» Доповнити перший абзац резолютивної частини рішення суду реченням наступного змісту: «Встановити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.» Рішення суду в частині виселення ОСОБА_4 разом з усіма проживаючими з нею особами з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення залишити без змін.

На підставі положень ст.88 ЦПК України стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судовий збір по 60,90 грн. на користь кожного.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу від 24 грудня 2013 року змінити.

Доповнити перший абзац резолютивної частини рішення суду після слів: у сумі 136456,10 грн. станом на 15.05.2012 року словами наступного змісту: «яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 6823,21 доларів США, що еквівалентно 54517,45 грн., заборгованості по процентам у сумі 6353,29 доларів США, що еквівалентно 50762,79 грн. та пені у сумі 3901,86 доларів США, що еквівалентно 31175,86 грн.»

Доповнити перший абзац резолютивної частини рішення суду реченням наступного змісту: «Встановити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.»

Рішення суду в частині виселення ОСОБА_4 разом з усіма проживаючими з нею особами з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судовий збір по 60,90 грн. на користь кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: