Ухвала суду № 37779729, 12.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/343/13-а

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області, за участю третьої особи - голови Голопристанської РДА Носика А.А. про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнюючої позовної заяви, просила визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Голопристанської РДА від 28.12.2012 р. № 123-ос "Про звільнення ОСОБА_1.", поновити позивача на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначалось, що ОСОБА_1, працюючи на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА з 07.09.2005 року, була звільнена із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку із змінами істотних умов праці. У період з 08.02.2010 р. по 10.12.2012 р. позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною. 29.10.2012 р. ОСОБА_1 зателефонувала начальник відділу організаційно-кадрової роботи Нікєшина А.Ю. та повідомила, що відповідачем проводяться заходи по реорганізації апарату РДА, а тому позивач зобов'язана з'явитися для підписання аркушу-ознайомлення. Через декілька днів ОСОБА_1 прийшла до РДА, де їй було надано для ознайомлення список працівників апарату Голопристанської РДА, які попереджалися про можливе звільнення або зміну істотних умов праці у зв'язку із реорганізацією, в якому позивач розписалась. Будь-яких інших документів, які б містили інформацію про те, у чому полягають зміни істотних умов праці, відповідачем позивачу для ознайомлення надано не було.

11.12.2012 р. позивач приступила до виконання обов'язків завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА, а 26.12.2012 р., як стверджувала позивач, її викликав керівник апарату РДА і запропонував посаду провідного спеціаліста відділу, який повинен був створитися, від чого ОСОБА_1 відмовилась.

Позивач вважає звільнення за наведених підстав протиправним, оскільки відповідач, проводячи реорганізацію, запропонував позивачу переведення на посаду провідного спеціаліста, яка не відповідала спеціальності та кваліфікації позивача. Крім того, запропонована посада була тимчасова, оскільки особа, яка її обіймала, перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Обгрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. позивач зазначала, що у неї на утриманні двоє неповнолітніх дітей. Внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 зазнала значних моральних страждань, які призвели до погіршення стану здоров'я та порушення нормальних життєвих зв'язків. Звернення заступника голови РДА Носика А.А. до органу внутрішніх справ із заявою про те, що з кабінету № 2, де було розміщено сектор з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю та який очолювала позивач, зникли документи, а тому необхідно притягнути до кримінальної відповідальності винну особу, спричинило недовіру та неприязне ставлення до ОСОБА_1 колег по роботі. Відсутність коштів для утримання сім'ї, неприязне ставлення співробітників стало причиною вкрай пригніченого психологічного та фізіологічного стану ОСОБА_1, що в свою чергу, призвело до безсоння, неврологічних захворювань та звернення до лікаря-невропатолога.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року адміністративний позов було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Голопристанської районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року № 123-ос "Про звільнення ОСОБА_1."

Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату районної державної адміністрації з 29 грудня 2012 року.

Стягнуто з Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області (код ЄДРПОУ 04060051) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5070,00 грн. (п'ять тисяч сімдесят) грн. з відрахуванням обов'язкових платежів.

Стягнуто з Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області (код ЄДРПОУ 04060051) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 2000,00 (дві тисячі) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду Голопристанська районна державна адміністрація Херсонської області подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, не повно з'ясовані обставини у справі, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.09.2005 р. розпорядженням голови Голопристанської РДА № 71-ос ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА, як таку, що пройшла за конкурсом. У цей же день позивач прийняла Присягу державного службовця та їй присвоєно тринадцятий ранг державного службовця.

У період з 08.02.2010 р. по 10.12.2012 р. ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною (розпорядження голови Голопристанської РДА від 08.02.2010 р. № 4-вп) та 11.12.2012 р. приступила до виконання обов'язків завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю (розпорядження голови Голопристанської РДА від 05.12.2012 р. № 106-ос).

28.12.2012 р. розпорядженням голови Голопристанської РДА № 123-ос ОСОБА_1 звільнено із посади завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА з 29.12.2012 р. на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку із відмовою продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільняючи позивача на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, не запропонувавши позивачу жодної іншої посади, крім тимчасової - провідного спеціаліста, не врахувавши переважного права ОСОБА_1 на залишенні на роботі, допустив порушення вимог трудового законодавства.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Кодексу законів про працю України.

За змістом пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП встановлено, що відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці є підставою для припинення трудового договору.

Відповідно до розпорядження голови Голопристанської РДА від 03.12.2012 р. № 1004 слідує, що з метою вдосконалення структури районної державної адміністрації, забезпечення належного рівня функціонування структурних підрозділів РДА та її апарату, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій" та від 18.04.2012 р. № 606 "Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрацій" з 01.01.2013 р. реорганізовано сектор з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю та сектор інформаційно-комп'ютерного забезпечення шляхом злиття у відділ з питань внутрішньої політики та інформаційно-комп'ютерного забезпечення. Розроблення положення про новостворений відділ доручено керівнику апарату РДА у термін до 20.12.2012 р.

Розпорядженням голови Голопристанської РДА від 03.12.2012 р. № 1005 внесено з 01.01.2013 р. зміни до штатного розпису апарату РДА у межах граничної чисельності, а саме: виведено посадові одиниці завідувача сектора інформаційно-комп'ютерного забезпечення апарату РДА, головного спеціаліста інформаційно-комп'ютерного забезпечення апарату РДА, завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА та провідного спеціаліста сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА та введено посади: начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-комп'ютерного забезпечення, головного спеціаліста цього відділу та провідного спеціаліста.

Отже, до 01.01.2013 р. в апараті РДА існували два сектори, в яких працювало чотири особи, та внаслідок реорганізації шляхом злиття створено відділ, в якому передбачено три посади. Скорочено посаду завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю, яку до 29.12.2012 р. обіймала позивач.

Відповідач стверджував, що посада провідного спеціаліста новоствореного відділу була запропонована ОСОБА_1 29.10.2012 р. - у день ознайомлення із розпорядженням № 905 про попередження працівників про можливе звільнення.

У свою чергу позивач наполягала на тому, що переведення на посаду провідного спеціаліста відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-комп'ютерного забезпечення на період відпустки громадянки ОСОБА_4 по догляду за дитиною, позивачу було запропоновано 26.12.2012 р., від чого остання відмовилась з тих підстав, що запропонована посада не відповідала рівню її кваліфікації та спеціальності, а також, що вказана посада через декілька місяців повинна бути зайнята ОСОБА_4, тобто особою, що перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Позивач у судовому засіданні суду першої інстанції зазначала, що з 02.01.2013 р. на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-комп'ютерного забезпечення було призначено громадянку ОСОБА_5, яка працювала в РДА на посаді начальника відділу у справах сім'ї, молоді та спорту і тільки декілька місяців тимчасово обіймала посаду завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1

Представник відповідача у судовому засіданні суду першої інстанції не зміг обґрунтувати суду причини призначення на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-комп'ютерного забезпечення, тобто новоствореного відділу саме ОСОБА_5, а не позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності рішення відповідача щодо застосування до даних правовідносин положень КЗпП України, які регулюють питання звільнення з роботи за відмови працівника продовжувати роботу у зв'язку із змінами істотних умов праці, з огляду на наступне.

На підставі частин 3 та 4 статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

У пункті 31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9 (із змінами і доповненнями), зазначено, що згідно із ч. 3 ст. 32 КЗпП в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці.

Отже в контексті наведених норм, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці, а саме: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, зміна найменування посади. Трудовий договір у такому випадку може бути припинений за пунктом 6 статті 36 КЗпП тільки у разі, якщо працівник не згоден на продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою у зв'язку із зміною умов праці. Отже, основною умовою для звільнення особи з наведених вище підстав є відмова від продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, тобто відмова продовжувати працювати на нових умовах зі збереженням посади та кваліфікації.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідачем проведено реорганізацію шляхом злиття двох секторів, на базі яких утворено відділ, внаслідок чого відбулось скорочення чисельності працівників на одну одиницю.

Тобто, внаслідок реорганізації шляхом злиття двох секторів у один відділ фактично відбулася зміна назв посад та оплати праці, а тому проводячи реорганізацію та скорочення чисельності, відповідач зобов'язаний був враховувати переважне право працівників на залишенні на роботі з урахуванням вимог ст. 49-2 КЗпП України.

Проте відповідач, ігноруючи норми трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників у зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності, приймає рішення щодо призначення на посади працівників без врахування переважного права на залишення на роботі, передбачене ст. 49-2 КЗпП України.

На підставі ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При скороченні чисельності та штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці та з врахуванням інших критеріїв.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно ст. 40 та ст. 42 КЗпП України допускається звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено застосування норм КЗпП України при розгляді справ пов'язаних з звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Зокрема, розглядаючи трудові спори суди зобов'язані з'ясовувати чи дійсно у власника або уповноваженого ним органу не було можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При цьому, така можливість визначається не тільки наявністю іншої вільної посади, але й можливістю особи обіймати цю посаду за своєю освітою, спеціальністю та досвідом роботи.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач обіймала посаду завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА з 07.09.2005 року. За вагомі досягнення у сфері налагодження системи оперативного інформування про основні події соціально-економічного та суспільно-політичного життя регіону нагороджена почесною грамотою Херсонської обласної державної адміністрації. До дисциплінарної відповідальності не притягалась. Має на утриманні двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_6 -ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2.

У 2002 році ОСОБА_1 закінчила Національний університет харчових технологій та отримала повну вищу освіту за спеціальністю технологія зберігання харчових продуктів. У 2010 році закінчила Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і здобула кваліфікацію магістра державного управління. У 2006 році пройшла курси підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та місцевого самоврядування.

Як встановлено в ході судового розгляду, з 02.01.2013 р. на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-комп'ютерного забезпечення призначена ОСОБА_5. На вимогу суду відповідачем надано біографічну довідку ОСОБА_5., зі змісту якої вбачається, що вказана особа має вищу освіту за спеціальністю "соціальна педагогіка" та кваліфікацію соціального педагога. У період з 03.05.2012 р. по 01.01.2013 р. ОСОБА_5 працювала на посадах: 1) начальника відділу у справах сім'ї, молоді та спорту, 2) завідувач сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА, 3) головний спеціаліст сектора з питань опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Тобто, протягом восьми місяців ОСОБА_5 працювала на трьох посадах.

Зважаючи на те, що позивач, будучи магістром державного управління, маючи стаж роботи на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА більше семи років та високий рівень підготовки щодо організації роботи у сфері зв'язків з громадськістю, що підтверджується листом управління з питань внутрішньої політики Херсонської ОДА від 01.02.2006 р., який знаходиться в матеріалах справи, то недоцільним та безпідставним є рішення відповідача перевести ОСОБА_1 на тимчасову посаду провідного спеціаліста новоствореного відділу, а на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-комп'ютерного забезпечення призначити ОСОБА_5 - особу, яка не мала стажу роботи та відповідної кваліфікації для зайняття такої посади.

На вимогу суду Голопристанською РДА не надано належних доказів неможливості переведення ОСОБА_1 за її згоди на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-комп'ютерного забезпечення, а також відсутності у позивача переважного права перед ОСОБА_5 чи іншими працівниками на залишення на роботі в РДА на посаді, яка відповідала рівню її кваліфікації.

Таким чином, звільняючи позивача на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, не запропонувавши позивачу жодної іншої посади, крім тимчасової - провідного спеціаліста, не врахувавши переважного права ОСОБА_1 на залишенні на роботі, допустив порушення вимог трудового законодавства, а тому зазначені порушення є підставою для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на роботі.

Стосовно вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. слід зазначити наступне.

Як стверджувала ОСОБА_1 у судовому засіданні суду першої інстанції, насправді причиною її звільнення було неприязне відношення керівництва РДА у зв'язку із політичною діяльністю позивача. Звернення третьої особи до органів внутрішніх справ із заявою щодо зниклих документів із кабінету ОСОБА_1 вплинуло на зниження ділової репутації позивача, як державного службовця, що негативно відобразилося на її емоційно-психологічному стані. Вкрай пригнічений стан, зумовлений звільненням, призвів до нервових зривів, порушення сну та звернення ОСОБА_1 до лікар-невролога, що підтверджується записами в оглянутій у судовому засіданні медичній картці позивача. Всі зазначені факти значним чином змінили ритм та порядок життя позивача, порушили її нормальні життєві зв'язки, внаслідок вона повинна прикладати значні додаткові зусилля для організації подальшого свого життя.

За змістом ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На підставі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Враховуючи зазначені обставини, характер спричиненої моральної шкоди позивачу, та з огляду на міркування розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив дану вимогу частково та стягнув на користь позивача 2000,00 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року у справі № 821/343/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян