Рішення № 37770337, 20.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1919/14 20.03.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

До Комунального підприємства по утриманню житлового господарства

Дніпровського району м. Києва

Про стягнення 92 724,03 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Кучкова Ю.В. - по дов. № 91/2013/12/30-3 від 30.12.2013

Від відповідача Турченко Д.Л. - по дов. № 64 від 01.10.2013

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 82 058,13 грн. боргу за спожиту теплову енергію, 465,61 грн. пені, 644,34 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 9 555,95 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510121 від 01.08.2001.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2014 порушено провадження у справі № 910/1919/14 та призначено справу до розгляду на 04.03.2014.

Відповідачем 04.03.2014 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 04.03.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 20.03.2014.

Позивачем 20.03.2014 до відділу діловодства суду подано довідку про надходження коштів за спожиту за договором теплову енергію.

Позивач в судовому засіданні 20.03.2014 позовні вимоги підтримав в частині нарахування пені, збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги в частині нарахування пені, збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних не заперечував.

В судовому засіданні 20.03.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.08.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (енергопостачальна організація) та Державним комунальним управлінням житлового господарства Харківського району м. Києва (абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510121 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту Публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 2/2013 від 22.04.2013), Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» перейменована у Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

Згідно загальних положень статуту Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, затвердженого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 01.11.2001, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва є правонаступником Державного комунального управління житлового господарства Харківського району м. Києва.

Відповідно до умов п. 1.1. договору предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно п. 2.3.2. договору абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у відповідача за період з лютого 2011 року по січень 2014 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 82 058,13 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в розмірі 465,61 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 644,34 грн. та 3% річних в сумі 9 555,95 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001.

При цьому п. 8.4. договору передбачає, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні відносини не подано.

Відповідно до пункту 5.1. договору визначення кількості спожитої абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку.

Відповідно до п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 837 від 25.04.2001, які в свою чергу можуть змінюватись в період дії договору (п. 3 додатку № 3).

Пунктом 2 додатку № 4 до договору передбачено, що абонент зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту № 2 за адресою: м. Київ, вул. Червоногвардійська, 38, оформлену енергопостачальною організацією платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду; табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник в РВТ.

Пунктом 3 додатку № 4 до договору визначено, що відповідач сплачує вартість фактично спожитої теплової енергії щомісяця до 25 числа.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку суми позову позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з лютого 2011 року по січень 2014 року на загальну суму 1 312 281,08 грн., з яких відповідачем було сплачено 1 202 648,34 грн.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором у вказаний період в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення з позовом до суду становила 82 058,13 грн.

Проте, позивачем подані докази в підтвердження того, що (після порушення провадження у даній справі) відповідач здійснив перерахування позивачу коштів за теплову енергію за договором в розмірі 82 058,13 грн. та заборгованість відсутня.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Матеріали справи свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення боргу за теплову енергію в розмірі 82 058,13 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6 додатку № 4 до договору визначено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати вартості спожитої теплової енергії, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, обмежений позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті вартості спожитої теплової енергії відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої, становить 465,61 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 465,61 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 644,34 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 9 555,95 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 644,34 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 9 555,95 грн. 3% річних, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. При розподілі судових витрат судом враховано ту обставину, що відповідачем погашено суму основного боргу після порушення провадження у справі.

Керуючись ст. 49, п. 1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 82 058,13 грн. основного боргу припинити.

3. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, код ЄДРПОУ 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 465 (чотириста шістдесят п'ять) грн. 61 коп. пені, 644 (шістсот сорок чотири) грн. 34 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 9 555 (дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 95 коп. - 3% річних, 1 854 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 48 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 24.03.2014.

Суддя В.В.Сівакова