Ухвала суду № 37769812, 19.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Справа № 24923/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Затолочного В.С.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - Кривий Ю.Р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській обл. на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2011р. в адміністративній справі за позовом Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіБіСі-Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетулія», про стягнення коштів, одержаних за нікчемною угодою,-

В С Т А Н О В И Л А:

24.06.2011р. позивач Долинська об'єднана державна податкова інспекція /ОДПІ/ в Івано-Франківській обл. звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням поданої під час розгляду справи заяви про уточнення позовних вимог, просила стягнути в дохід держави кошти в розмірі 674304 грн., отримані за нікчемною угодою, укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «ДіБіСі-Груп» та ТзОВ «Бетулія», застосувавши до відповідачів наслідки, передбачені ст.208 Господарського кодексу /ГК/ України (а.с.7-10, 109).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2011р. у задоволенні заявлених позовних вимог відмовлено (а.с.213-217).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила позивач Долинська ОДПІ, яка покликаючись на неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та заявлений позов задоволити (а.с.223-225).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу від 02.11.2009р., в рамках якого здійснювалась реалізація бурових доліт іноземного виробництва. У цих правовідносин ТзОВ «Бетулія» було посередником, постачальником товарів виступало ТзОВ «Рошес», який за юридичною та юридичною адресами не знаходиться, відповідної звітності не подає. Також Управлінням Служби Безпеки України в Івано-Франківській обл. встановлено, що керівником ТзОВ «ДіБіСі-Груп» неодноразово здійснювалося переміщення бурових доліт через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, вказаний відповідач був єдиним посередником (представником) компанії-виробника (нерезидента) цих товарів на території України. За таких умов укладений договір від 02.11.2009р. слід вважати нікчемним.

Стосовно висновків суду про недотримання позивачем строків, установлених ст.250 ГК України, вказує, що відповідні наслідки в податковому обліку мають здійснювані платником податків господарські операції та їх відображення у податковому обліку; також судом не враховані приписи ч.ч.1, 4 ст.258 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, протягом 10.03.2011р.-15.03.2011р. Долинською ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТзОВ «ДіБіСі-Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з купівлі-продажу доліт для буріння, придбаних у ТзОВ «Бетулія», за період з 14.07.2009р. по 30.06.2010р., за результатами якої складено Акт перевірки № 506/231/36382167 від 21.03.2011р. (а.с.13-28).

Вказаною перевіркою встановлено порушення вимог ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., тобто, здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, при цьому підприємством прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок і суперечать чинному законодавству.

Під час судового розгляду з'ясовано, що між ТзОВ «ДіБіСі-Груп» та ТзОВ «Бетулія» укладено договір № DBC-02/11/09 від 02.11.2009р., предметом якого є поставка товарно-матеріальних цінностей згідно специфікацій, укладених між сторонами.

Протягом листопада 2009 року - червня 2010 року відповідачем ТзОВ «Бетулія» здійснювалась поставка доліт бурових, на загальну суму 6770408 грн. 30 коп., без ПДВ. Вказані операції відображені ТзОВ «ДіБіСі-Груп» у своєму бухгалтерському та податковому обліку.

Висновок щодо нікчемності розглядуваного договору зроблено податковим органом на підставі фактів, викладених в довідці № 1374/23/34278728 від 07.10.2010р. позапланової перевірки ТзОВ «Бетулія» з питань взаємовідносин з ТзОВ «ДіБіСі-Груп». Вказаною перевіркою встановлено, що ТзОВ «Бетулія» не є виробником продукції, остання отримана таку від ТзОВ «Рошес».

Разом з тим, проведення перевірки ТзОВ «Рошес» є неможливим через відсутність останнього за юридичною та фактичними адресами, що стверджується висновками, викладеними в Акті № 1617/23-11/34278728 від 03.11.2010р. перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Києва.

Крім цього, податковий орган посилається на наявність кримінальної справи № 573, порушеної слідчим відділом Управління Служби Безпеки України в Івано-Франківській обл. за фактом переміщення через митний кордон доліт бурових Вовківим Я.Б., директором ТзОВ «ДіБіСі-Груп», з приховуванням від митного контролю, як на обставину, що підтверджує факт нікчемності укладеного правочину між ТзОВ «ДіБіСі-Груп» та ТзОВ «Бетулія».

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено належними доказами наявності у відповідачів умислу на укладення угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Окрім цього, застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідачів є неправомірним у зв'язку із закінченням строків застосування таких, що встановлені приписами ст.250 ГК України.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Таким чином, визначальною умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Як вбачається з обставин справи, судом апеляційної інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочину відповідачі мали намір на укладення угод всупереч інтересам держави або суспільства.

Також в складених актах перевірок та позовній заяві не вказано, яку саме мету переслідували відповідачі шляхом укладення розглядуваної угоди, які податкові вигоди намагалися отримати тощо.

Сам по собі укладений відповідачами договір не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства; предмет операцій купівлі-продажу не виключений законом із цивільного обігу, на виконання умов договору не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх реалізації.

Умисел фізичної особи може бути доведений під час здійснення кримінального судочинства у вироках судів загальної юрисдикції, які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Разом з тим, позивачем не доведено наявності кримінальної відповідальності посадових осіб відповідачів за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення; останнім не надано суду будь-яких судових рішень про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб ТзОВ «ДіБіСі-Груп» та ТзОВ «Бетулія», визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого ст.212 КК України, яка б набрала законної сили, та якою було б доведено наявність у сторін (сторони) протиправного умислу при укладенні спірного договору.

Натомість, результатами перевірки ТзОВ «ДіБіСі-Груп» встановлено факт порушення ним податкового законодавства, а саме Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств»; вказані обставини не є беззаперечною підставою визнання недійсними всіх угод, укладених платником податків.

Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

За таких обставин доводи апелянта про наявність у відповідачів при здійсненні господарських зобов'язань мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, колегія суддів визнає необгрунтованими.

В частині застосування наслідків, які передбачені ст.208 ГК України, колегія суддів враховує, що ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ч.1 ст.208 ГК України слідує, що передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

У зв'язку з тим, що податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення відповідачами господарських операцій з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому й підстав для застосування правових наслідків, передбачених ст.208 ГК України, колегія суддів не вбачає.

Наведена обставина є визначальною при вирішенні наведеного спору, через що решта доводів сторін не носить принципового характеру.

Оскільки санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а відносяться до адміністративно-господарських та відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України.

Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Наявними в матеріалах справи документами доведено, що оспорювані господарські зобов'язання мали місце протягом листопада 2009 року - червня 2010 року, а позов подано позивачем до суду лише 24.06.2011р., що свідчить про пропуск строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України, до сторін спірного господарського зобов'язання, в частині операцій, які мали місце до 24.06.2010р.

Доводи апелянта щодо наявності підстав для застосування в даному випадку положень ст.258 ЦК України щодо десятирічного строку давності по вимогах про застосування наслідків нікчемних правочинів є безпідставними, оскільки розглядувані санкції за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими, строк для застосування яких на час виникнення спірних правовідносин був встановлений приписами ст.250 ГК України.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Із урахуванням наведеного, заявлений позов є безпідставним та необгрунтованим, а тому не підлягає до задоволення, з вищеназваних мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській обл. на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2011р. в адміністративній справі № 2а-2089/11/0970 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

В.С.Затолочний