Ухвала суду № 37768874, 24.03.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/179/14-ц Номер провадження 22-ц/775/2702/2014

Єдиний унікальний номер 227/179/14-ц

Номер провадження 22ц/775/2702/14

головуючий в I інстанції Здоровиця О.В.

суддя доповідач Никифоряк Л.П.

Категорія 26

У Х В А Л А

Іменем У К Р А Ї Н И

21 березня 2014 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Супрун М.Ю., Новосьолової Г.Г.

при секретарі судового засідання Папченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Добропіллявугілля», відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля Донецької області про відшкодування моральної шкоди, в якій подано апеляційні скарги відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Добропілля Донецької області та державним підприємством «Добропіллявугілля» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом в якому просив стягнути спричинену йому в результаті отриманої на виробництві травми моральну шкоду з відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля Донецької області /надалі Фонд/ в розмірі 5000,00 грн., також звернувся до державного підприємства «Добропіллявугілля» /надалі Підприємство/ з вимогами про відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн., отриманої за час роботи на підприємстві вугільної промисловості на підземних роботах, у зв'язку з професійним захворюванням.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1500,00 грн., та стягнуто з Підприємства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 9000,00 грн.

В апеляційній скарзі представник Фонду просив рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити, через порушення норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин у справі.

Зокрема апелянт зазначає, що були відсутні норми закону, які передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди з Фонду. Окрім того, судом прийнята до уваги довідка МСЕК якою позивачу визначено втрату працездатності, хоч сама по собі ця довідка не підтверджує факту спричинення моральної шкоди та позивачем не надано доказів на підтвердження позову. Та відсутня вина відділення Фонду у спричиненні моральної шкоди, оскільки травму позивач отримав з вини роботодавця, оскільки останній не забезпечив безпечні умови праці, тому підстав для стягнення моральної шкоди з Фонду немає.

Також з рішенням суду не погодилося Підприємство, представник якого в апеляційній скарзі просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити через порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди саме з Підприємства, також відсутні докази щодо протиправності дій відповідача та причинного зв'язку із настанням професійного захворювання та спричиненням моральної шкоди. Окрім того, судом прийнята до уваги довідка МСЕК якою позивачу визначено втрату працездатності, хоча сама по собі ця довідка не підтверджує факту спричинення моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення представника Фонду, за відсутності позивача який просив розглянути справу без нього, також за відсутності Підприємства від якого надійшло клопотання про розгляд справи без його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги слід відхилити за наступних підстав.

В рішенні суд дійшов висновку про те що ОСОБА_1 працював на підприємствах вугільної промисловості підземним прохідником, та під час виконання ним трудових обов'язків на виробництві 26 вересня 2002 року з ним стався нещасний випадок, та право позивача на виплату моральної шкоди виникло з часу встановлення йому вперше МСЕК від 28 жовтня 2003 року стійкої втрати професійної працездатності 5% та діючим на час виникнення правовідносин законодавством був передбачений обов'язок саме Фонду сплатити моральну шкоду потерпілому. Також ОСОБА_1 за час роботи на Підприємстві отримав професійне захворювання та право позивача на страхову виплату через втрату працездатності внаслідок професійного захворювання виникло з часу встановлення йому вперше МСЕК стійкої втрати професійної працездатності 25% через професійне захворювання, а саме з 14 квітня 2009 року та діючим на час виникнення правовідносин законодавством був передбачений обов'язок саме Підприємства сплатити моральну шкоду потерпілому.

Та суд першої інстанції з врахуванням характеру та обсягу фізичних та душевних страждань, яких зазнав та продовжує зазнавати позивач та стану його здоров'я стягнув з Фонду на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1500,00 грн. та з Підприємства на користь позивача моральну шкоду в розмірі 9000,00 грн.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно визначив матеріальні норми, якими регулюються спірні правовідносини та всесторонньо і повно встановив обставини що мають значення для справи.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди спричиненої в результаті нещасного випадку що мав місце 26 вересня 2002 року суд першої інстанції обґрунтовано керувався Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" /надалі Закон/, положеннями статтей 21, 28, 34 якого, в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено обов'язок Фонду провести потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

За змістом ст.ст. 13, 14, 21, 28, 30, 34, 35 Закону право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплат за моральну шкоду, виникає в особи з часу настання нещасного випадку на виробництві та з дня встановлення йому такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Позивачу була вперше встановлена стійка втрата працездатності висновком МСЕК від 28 лютого 2003 року /а.с. 20/ через отриману травму на виробництві, таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як Законами України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", "Про Державний бюджет України на 2007 рік", так і Законом України від 23.02.2007 р. N 717-V, якими із Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" виключені положення про відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже доводи апеляційної скарги Фонду щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли підтвердження.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги до Підприємства за моральну шкоду що спричинена через професійне захворювання встановлене 11 березня 2009 року, тобто після того як із Закону були виключені положення про відшкодування моральної шкоди з Фонду, суд обґрунтовано керувався статтею 2371 Кодексу законів про працю України та виходив із того, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, і таке відшкодування проводиться у разі, якщо порушення законних прав особи призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Порушення прав позивача в судовому засіданні підтверджено письмовими доказами, зокрема актом розслідування хронічного професійного захворювання /а.с. 12/ відповідно до якого причиною професійного захворювання ОСОБА_1 став вплив підвищеної концентрації вугільного пилу, недосконалість технології знепилюючих заходів, неефективність засобів боротьби з пилом, недотримання і невиконання всього комплексу знепилюючих заходів, та із змісту акту вбачається, що саме Підприємством порушені права позивача на безпечні умови праці.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Тобто, виходячи із змісту наведеної норми, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди спричиненої в результаті професійного захворювання позивачу саме Підприємством, та врахував при цьому, що позивачу стійка втрата працездатності 25% встановлена МСЕК з 14 квітня 2009 року, у зв'язку з пневмоконіозом /а.с. 12/.

У той же час, вирішуючи спір судом першої інстанції повно встановлені обставини які враховуються для визначення розміру моральної шкоди, та суд дав оцінку наданим сторонами доказам.

Так, при задоволенні позовних вимог суд прийняв до уваги, що згідно положень наведених норм, відшкодування моральної (немайнової) шкоди незалежно від відшкодування майнової шкоди є одним із способів захисту особистих немайнових прав працівника та моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Та розмір грошового відшкодування моральної шкоди судом визначено з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин встановлених при розгляді справи, які мають істотне значення.

У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, розмір відшкодування визначений судом на підставі наявних у справі доказів та відповідає принципам розумності та справедливості.

У той же час, суд до спірних правовідносин застосував належні норми матеріального права що діяли на час виникнення спірних правовідносин та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.

З огляду на що, доводи апеляційних скарг Фонду та Підприємства щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такі доводи не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

Разом з тим, суд дав оцінку наданим сторонами доказам та посилання Фонду та Підприємства на відсутність висновку МСЕК щодо факту спричинення позивачу моральної шкоди суд правильно не прийняв до уваги, оскільки позивачу встановлено стійку втрату працездатності, що свідчить про спричинення йому і моральної шкоди.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, розмір відшкодування визначений судом на підставі наявних у справі доказів, та відповідає принципам розумності та справедливості, з огляду на що, доводи апеляційних скарг Фонду та Підприємства не знаходять підтвердження та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційні скарги і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення в частині яка була предметом оскарження ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля Донецької області та державного підприємства «Добропіллявугілля» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: