Рішення № 37765517, 18.03.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2014 р.Справа № 922/280/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Савукова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізований птахопереробний комбінат Велес", м. Київ до Підприємства "Ал`яна" Харківської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України", м. Харків про стягнення 55726,16 грн. за участю представників сторін:

позивача - Мозгова О.С., за довіреністю;

відповідача - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціальний птахопереробний комбінат Велес" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Підприємства "Ал`яна" Харківської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України" про стягнення 55726,16 грн. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача. Свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № Вл-00000097 від 05.10.2011 року щодо оплати товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 лютого 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 03 березня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.03.2014 року розгляд справи було відкладено на 18.03.2014 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 18.03.2014 року представник позивача надав заяву про часткове припинення провадження (вх. № 9134), в якій позивач зазначає про те, що відповідачем після порушення провадження у справі було частково сплачено заборгованість в сумі 15000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками за 11.02.2014 року, 21.02.2014 року та 06.03.2014 року (додані до заяви).

Представник позивача в судовому засіданні 18.03.2014 року позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про часткове припинення провадження у справі.

Представник відповідача в судове засідання 18.03.2014 року не з'явився, документів, витребуваних судом та відзиву на позовну заяву, не надав, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про, що свідчить поштове повідомлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою про отримання.

Присутній в судовому засіданні 18 березня 2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 березня 2014 року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

05.10.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізований Птахопереробний комбінат Велес" (позивач) та Підприємством "Альяна" Харківської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" (відповідач) було укладено договір поставки № ВЛ-00000097, у відповідності до умов якого, позивач зобов"язується поставляти відповідачу харчовий продукт тваринного походження в сирому вигляді, який не доведено до стану готового для їжі, (далі - товар), а відповідач зобов"язується прийняти і оплатити товари на умовах даного договору відповідно до замовлень відповідача і товаросупроводжувальної документації, які становлять невід"ємну частину даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору асортимент, кількість, ціна за одиницю й загальна вартість кожної партії товару, що поставляється, погоджується сторонами на умовах зазначених у даному договорі й вказується в товарних накладних на відповідну партію товару.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна встановлюється в національній валюті - гривнях за одиницю товару й визначається в прайс - листі або специфікації позивача.

Відповідно до п. 3.1 договору товари приймаються відповідачем по кількості, асортиментам і якості на складі позивача, на підставі товарних накладних і інших супровідних документів, що підтверджують якість і повноту поставки товарів.

Відповідно до п. 6.4 договору розрахунки за відвантажений товар здійснюються не пізніше 2 банківських днів з дати передачі товару відповідачу.

На виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладеною № ВЛ-0039729 від 11.02.2012 року на суму 6301,80 грн., видатковою накладною № ВЛ-0039830 від 21.03.2012 року на суму 15165,20 грн., видатковою накладною № ВЛ-0039824 від 20.03.2012 року та видатковою накладною № ВЛ-0039817 від 19.03.2012 року на суму 17701,00 грн., в яких зазначена підстава договір № ВЛ-00000097 від 05.10.2011 року.

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За твердженням позивача, відповідачем було здійснено часткову оплату за видатковою накладеною № ВЛ-0039729 від 11.02.2012 року, у зв"язку з чим не сплаченою за даною накладною залишилась сума 2,33 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення п.6.4. договору свої зобов'язання щодо оплати товару за видатковими накладними: № ВЛ-0039830 від 21.03.2012 року, № ВЛ-0039824 від 20.03.2012 року, № ВЛ-0039817 від 19.03.2012 року належним чином не виконав, у зв»язку із чим у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 49069,13 грн. (з урахуванням залишку в сумі 2,33 за видатковою накладеною № ВЛ-0039729 від 11.02.2012 року), що стало причиною для звернення останнього до суду.

Як вбачається з матеріалів справи на момент звернення з позовом до суду відповідач мав перед позивачем заборгованість за отриманий по договору № ВЛ-00000097 від 05.10.2011 року товар у розмірі 49069,13 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач частково сплатив позивачу заборгованість у розмірі 15000,00 грн., що підтверджується випискою з банку від 11.02.2014 року, випискою з банку від 21.02.2014 року, випискою з банку від 03.03.2014 року (наявні в матеріалах справи).

Розглянувши подану позивачем заяву про часткове припинення провадження у справі, судом перевірено повноваження представника позивача на здійснення відповідних дій, тому суд вважає її такою, що не суперечить інтересам сторін і чинному законодавству.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України припинити провадження у справі № 922/280/14 в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 15000,00 грн., у зв"язку з відсутністю предмета спору.

Щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 34069,13 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов"язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № ВЛ-00000097 від 05.10.2011 року у розмірі 34069,13 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 588,84 грн. суми інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.0.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Суд, здійснивши самостійно перерахунок інфляційних втрат у відповідності до вимог чинного законодавства, приходить до висновку щодо задоволення інфляційних втрат в сумі 96,22 грн.

Щодо стягнення решти інфляційних витрат в сумі 492,62 грн., то суд приходить до висновку щодо відмови в їх задоволенні, оскільки у період прострочення відповідачем зобов"язання переважали дефляційні процеси, а тому й не було інфляції.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 2475,90 грн. 3% річних та, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 2475,90 грн. заявлена позивачем обґрунтовано, доведена матеріалами справи, вірно нарахована та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 3592,29 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.2. договору несвоєчасне перерахування відповідачем коштів позивачу, відповідач платить пеню позивачу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу пені в сумі 3592,29 грн. та встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахувань пені.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем нараховується пеня в період з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року. Відповідно до норм діючого законодавства пеня нараховується з моменту прострочення грошового зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Зважаючи на норму вказаної статті, а також враховуючи п. 6.4 договору, у відповідності до умов якого оплата товару здійснюється не пізніше 2 банківських днів з дати передачі товару відповідачу, період нарахування пені за порушення відповідачем умов договору становить:

- за видатковою накладною № ВЛ-0039817 від 19.03.2012 року період прострочення з 22.03.2012 року по 20.09.12 року, що складає 182 дні;

- за видатковою накладною № ВЛ-0039824 від 20.03.2012 року період прострочення з 23.03.2012 року по 21.09.12 року, що складає 182 дні;

- за видатковою накладною № ВЛ-0039830 від 21.03.2012 року період прострочення з 26.03.2012 року по 24.09.2012 року, що складає 182 дні;

Проте, здійснивши перерахунок пені згідно умов договору та діючого законодавства, суд дійшов висновку, що сума пені нарахована позивачем у розмірі 3592,29 грн. є вірною, а тому підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.03.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Зокрема, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Отже, якщо наслідком припинення провадження у справі стали дії відповідача (сплата боргу після звернення позивача з позовом до суду), здійснені судові витрати покладаються на нього.

Як вбачається з наданих сторонами документів, часткове припинення провадження у справі стосується часткової сплати відповідачем суми основного боргу, проте і виник він внаслідок неправильних дій останнього. У зв'язку з чим, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1804,90 грн., оскільки часткову сплату заборгованості було здійснено після подання позивачем позовної заяви до суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, п.1-1 ст.80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства "Ал`яна" Харківської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України" (61039, м. Харків, проспект Постишева, 2, р/р 26000057000588 в Приват банк, МФО 351533, код ЄДРПОУ 37188852) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізований Птахопереробний комбінат Велес" (13345, м. Київ ,вул. Кутузова, 13, оф. 402, р/р 26001000085850, в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, код ЄДРПОУ 35698538) 34069,13 грн. суми основної заборгованості, 3592,29 грн. суми пені, 96,22 грн. суми інфляційних витрат, 2475,90 грн. 3% річних та 1804,90 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних витрат в сумі 492,62 грн. відмовити.

В частині стягнення 15000,00 грн. суми основної заборгованості провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України .

Повне рішення складено 21.03.2014 р.

Суддя Н.С. Добреля