Рішення № 37764171, 10.02.2014, Києво-Святошинський районний суд Київської області

10.02.2014

Справа № 369/3575/13-ц

Провадження № 2/369/314/14

РІШЕННЯ

Іменем України

06 лютого 2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

при секретарі Шевчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності на 1/3 частини квартири, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що він перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 07 грудня 1985 року по 27 квітня 2011 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них з ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3

Перебуваючи на службі в МВС України, позивач 05 вересня 1997 року отримав однокімнатну квартиру в якості службової в АДРЕСА_1, де був прописаний разом з відповідачами. Дана квартира була приватизована на позивача та відповідачів.

27 квітня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був розірваний за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області. Після розірвання шлюбу, приблизно через 2 місяці, до вище вказаної квартири приїхали з речами батьки колишньої дружини, які разом з відповідачем ОСОБА_2 запропонували йому забрати свої індивідуальні речі і піти із свого помешкання. Позивач відмовився це зробити, тоді відповідач ОСОБА_2 разом із своїми батьками замінили замки у вхідних дверях і всіляко перешкоджали йому проживати за місцем реєстрації.

19 січня 2013 року та 11 квітня 2013 року з приводу перешкоджання входити в своє помешкання та користуватись своїми речами позивач звертався до органів внутрішніх справ, проте отримав формальну відписку з рекомендацією звернутися до суду.

На спроби позивача цивілізовано вирішити конфлікт щодо житла відповідач ОСОБА_2 ніяким чином не реагує, двері йому не відкриває, крім того, не дає правовстановлюючі документи на квартиру.

На даний час позивач змушений проживати у своїх знайомих та близьких родичів в м. Вишневому, так як ні він, ні його нова дружина не мають іншого житла.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, позивач просив суд: вселити його в квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод в користуванні вищевказаною квартирою; зобов'язати ОСОБА_2 надати суду правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1

У подальшому позивач зменшив свої вимоги, остаточно просив суд: вселити його в квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод в користуванні вищевказаною квартирою.

Не погоджуючись з позовом ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 звернулась до нього із зустрічним позовом про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності на 1/3 частини квартири.

Свої зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що ОСОБА_1. не проживає у спірній квартирі з 2010 року, повторно одружився і проживає зі своєю новою дружиною в АДРЕСА_2

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.06.2006 року та договору дарування від 08.12.2010 року вона є власником 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 а власником 1/3 частини цієї квартири є ОСОБА_1.

Відповідно до технічної характеристики житлова площа квартири становить 14,6 кв. м, а загальна - 28,1 кв. м.

Як вважає ОСОБА_2, їх спільне з ОСОБА_1 користування та володіння вказаною квартирою є неможливим.

На думку ОСОБА_2, квартира є неподільною, частка ОСОБА_1 є незначною, а тому є всі підстави припинити його право на частку у спільну майні.

Також позивач за зустрічним позовом вказувала, що вона знаходиться на обліку у Вишнівській міській лікарні з приводу душевного захворювання, лікується амбулаторно, а також проходить стаціонарне лікування. До цього захворювання призвели стосунки з її колишнім чоловіком ОСОБА_1

ОСОБА_2 зазначила, що дана квартира потребує ремонту, відповідно до середньоринкової вартості подібних квартир по м. Вишневому, вартість їх квартири складає 280 200 грн. Таким чином, 1/3 частина вартості квартири складає 93 400 грн. Дану суму вона готова сплатити ОСОБА_1 або перерахувати на депозитний рахунок Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, ОСОБА_2 просила суд: припинити право ОСОБА_1 на частку у спільному майні в квартирі АДРЕСА_1 зобов'язавши її перерахувати 93 400 грн. на користь ОСОБА_1; визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1

В подальшому після оцінки спірної квартири ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги, остаточно просила суд: припинити право ОСОБА_1 на частку у спільному майні в квартирі АДРЕСА_1 перерахувавши з депозитного рахунку Києво-Святошинського районного суду Київської області 91 540 грн. на користь ОСОБА_1; визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 915,40 грн. та комісійний збір банку у розмірі 915,40 грн.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним ОСОБА_1. в судове засідання з'явився, первісні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, зустрічний позов не визнав, просив залишити його без задоволення, посилаючись на викладене у своєму позові.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_2 та її представник теж в судове засідання з'явились, проти первісного позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні, зустрічні позовні вимоги підтримали, наголошували на їх задоволенні з обставин, вказаних у зустрічному позові.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, звернулась до суд із заявою про слухання справи у її відсутність, причини своєї неявки суду не повідомила, позов ОСОБА_1 не визнала.

У судовому засіданні 03 жовтня 2013 року допитана під присягою та попереджена про кримінальну відповідальність свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що вона являється рідною сестрою ОСОБА_1, їй відомо, що іншого житла, окрім спірної квартири, ОСОБА_1. не має, ОСОБА_2 змінила замки у їх спільній квартирі з ОСОБА_1, не допускає його до користування цією квартирою, ОСОБА_1. одружився на іншій жінці, яка віддалено проживає від Києва, у зв'язку з цим ОСОБА_1. не може з нею проживати, бо працює у Києві, на даний час ОСОБА_1. проживає то у неї, то у іншої сестри.

У судовому засіданні 03 жовтня 2013 року допитана під присягою та попереджена про кримінальну відповідальність свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона являється рідною сестрою ОСОБА_1, їй відомо, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні його квартирою, 2 роки назад ОСОБА_2 вигнала його з їх спільної квартири, на даний час він проживає то у неї, то у іншої сестри, близько року назад ОСОБА_1. одружився на іншій жінці, яка на даний час проживає у житлі, яке зовнішньо схоже на сарай, ОСОБА_1. з новою дружиною майже не проживає, іншого житла, окрім спірної квартири, ОСОБА_1. не має.

У судовому засіданні 03 жовтня 2013 року допитана під присягою та попереджена про кримінальну відповідальність свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що являється подругою ОСОБА_2, вона часто буває у спірній квартирі, їй відомо, що ОСОБА_1. добровільно пішов з цієї квартири влітку 2010 році, так як знайшов іншу жінку, яка проживає у Димері, і пішов до неї жити, ніхто йому не чинив перешкоди у користуванні цією квартирою, після розлучення з ОСОБА_1 ОСОБА_2 захворіла на душевне захворювання, у зв'язку з чим проходила двічі курс лікування, в тому числі і стаціонарне, на даний час теж приймає відповідні препарати, спілкування ОСОБА_2 з ОСОБА_1 негативно впливає на її душевний стан, на її думку, їх спільне проживання неможливе.

У судовому засіданні 03 жовтня 2013 року допитана під присягою та попереджена про кримінальну відповідальність свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона перебуває у гарних та близьких стосунках з ОСОБА_2, часто буває у спірній квартирі, ОСОБА_1. не проживає у цій квартирі з червня 2010 року, це пов'язано з тим, що він знайшов іншу жінку і пішов до неї жити, ніхто його не виганяв, це було його добровільне рішення, вона припускає, що у нього був власний ключ від спірної квартири, після розлучення з ОСОБА_1 ОСОБА_2 захворіла на душевне захворювання, у зв'язку з чим проходила курс лікування, в тому числі і стаціонарне, на даний час теж приймає відповідні ліки та антидепресанти, на її думку, спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неможливе, їй невідомо, чи намагався ОСОБА_1. вселитися у спірну квартиру, його майже 2 роки взагалі не було, ОСОБА_1. казав їй, що йому є, де жити, і у нього все добре.

Вислухавши пояснення сторін та покази свідків, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 квітня 2011 року за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області, яке набрало законної сили 12 травня 2011 року, було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

За час шлюбу ОСОБА_1. та ОСОБА_2 разом зі своєю донькою ОСОБА_3. згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» набули у спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_1 - по 1/3 частині кожний, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, видане 27 червня 2006 року виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11174747 від 10 липня 2006 року.

08 грудня 2010 року ОСОБА_3 віддарувала ОСОБА_2 свою 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування 1/3 частини квартири, посвідченим 08 грудня 2013 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_7 за реєстровим № 3442, та витягом про державну реєстрацію прав № 28328737 від 13 грудня 2010 року.

Відповідно до довідки КП «УМГ» Форми № 3 за № 615 від 12 квітня 2013 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 - наймач, ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_2 - колишня дружина.

З огляду на технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1, виготовлений КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» 02 грудня 2010 року, дана квартира складається з однієї житлової кімнати, має загальну площу - 28,1 кв. м, житлову - 14,6 кв. м, знаходиться на 4 поверсі 5-поверхового будинку 1970 року забудови, обладнана електроосвітленням, водопроводом, каналізацією, опаленням, гарячим водопостачанням, газопостачанням, телебаченням.

19 січня 2013 року ОСОБА_1. звернувся до Вишневого МВМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області щодо того, що ОСОБА_2 не впускає його до його помешкання. 01 лютого 2013 року стосовно цього звернення Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області було складено відповідний висновок, в якому було рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду для вирішення даного питання.

11 квітня 2013 року ОСОБА_1. знову звернувся до Вишневого МВМ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області щодо того, що ОСОБА_2 не впускає його до його житла. 19 квітня 2013 року стосовно цього звернення Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області було складено відповідний висновок, в якому було знову ж таки рекомендовано ОСОБА_1 звернутися до суду для вирішення даного питання.

Згідно з довідкою поліклініки Вишнівської міської лікарні від 20 травня 2013 року ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку у психіатра з приводу душевного захворювання.

Як вбачається зі звіту № 201 оцінки вартості 1-кімнатної квартири площею 28,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, складеного ПП «Юридична контора Маленького» 30 жовтня 2013 року, вартість квартири складає 274 620 грн., вартість 1/3 частини цієї квартири - 91 540 грн.

Відповідно до квитанції № 12506.16.1 від 03 грудня 2013 року ОСОБА_2, внесла на депозитний рахунок Києво-Святошинського районного суду Київської області 91 540 грн. і сплатила за це банку комісію у розмірі 915,40 грн. (квитанція № 12506.16.2 від 03 грудня 2013 року).

Згідно з довідкою Форми № 3 від 03 лютого 2014 року ОСОБА_4 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 яка належить Димерському ККП, має незадовільний стан, складається з 1 житлової кімнати, загальна площа - 28 кв. м, житлова - 17 кв. м.

Враховуючи зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність аналізу наступних правових норм та рекомендацій Верховного суду України.

З огляду на ст. 17 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної в резолюції 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і спільно з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Зважаючи на ч. 1 ст. 25 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної в резолюції 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 47 Конституції України проголошено, що кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У ст. 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

У відповідності з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зважаючи на ч.ч. 1-3 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У ч. 1 ст. 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З оглядну на позицію, викладену у Постанові Пленуму Верховного суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», в окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вище перелічені правові норми та рекомендації Верховного суду України в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1. є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_2 є власником 2/3 частин цієї ж квартири, що вбачається з вище вказаних правовстановлюючих документів.

Зважаючи на вимоги законодавства, поки їх частки не виділені в натурі або не встановлено порядок користування квартирою, вони мають рівні права щодо користування цією квартирою.

Проте, суд з показів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9., які показали, що ОСОБА_1., маючи у своїй власності лише спірне житло, змушений проживати за іншими адресами, постійно їх змінюючи, а також з висновків Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області та з наявності зустрічного позову вбачає, що з боку ОСОБА_2 чиняться перешкоди ОСОБА_1 у користування їх спільною квартирою. Роблячи такий висновок, суд не бере до уваги покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки вони суперечать матеріалам справи, не підтверджуються іншими доказами, мають суб'єктивний та оціночний характер та не враховують, що перешкоди у користування житлом можуть чинитися як фізично, так і психологічно, про що їм і не могло бути відомо, так як вони не пов'язані із сторонами у справі тісними та сталими стосунками.

З огляду на правову позицію Верховного суду України, викладену неодноразово у його постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень, в тому числі і в постановах 16 січня 2012 року у справі за № 6-81кс11 та від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, за відсутності згоди співвласника присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Тобто, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

За результатами розгляду справи можливо б було встановити наявність однієї з трьох підстав припинення права особи на частку у спільному майні, визначених у п.п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, зважаючи на те, що спірна квартира має одну житлову кімнату та невелику площу, позивач за зустрічним позовом внесла на депозитний рахунок кошти для компенсації втрати частки у спільному майні, проте, разом з цим, суду не було надано належних та достовірних доказів того, що припинення права ОСОБА_1 на його частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди його інтересам.

В матеріалах справи відсутні підтвердження того, що у ОСОБА_1 наявне у власності інше житло, або що він на законних підставах набув право користування на інше житлове приміщення, а тому за таких обставин та з урахуванням заперечень ОСОБА_1 щодо сплати йому грошової компенсації за його частку у спірній квартирі припинення його права на частку у спірній квартирі може призвести до порушення його права на житло, гарантованого йому Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.

Твердження ОСОБА_2 та її представника про те, що ОСОБА_1. може проживати за адресою реєстрації його нової дружини, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, більш того, спростовуються довідкою Форми № 3 від 03 лютого 2014 року, виданої ОСОБА_4, з якої зрозуміло, що власником квартири в смт. Димер є Димерське ККП, і не вбачається, що Димерське ККП визнало за ОСОБА_1 право користування даною квартирою, яка, до того ж, знаходиться в будинку, що має незадовільний технічний стан.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про неможливість задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 у повному осбязі і, відповідно, задоволення позову ОСОБА_1, який має повне право користуватися квартирою, частка якої знаходиться у його власності.

Поруч з тим, суд вважає за необхідне підкреслити, що ОСОБА_3 брала участь у справі у якості співвідповідача номінально, процесуально було неможливо виключити її з числа відповідачів або закрити провадження в частині пред'явленого до неї позову, оскільки до неї не було заявлено жодної позовної вимоги.

Зважаючи на вищенаведене та позицію, викладену у Постанові Пленуму Верховного суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», на виконання ст.ст. 17, 25 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної в резолюції 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, у відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 13, 41, 47, 48 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 16, 317, 319, 321, 355, 356, 364, 365, 383, 391 ЦК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 60, 209, 212-215, 218, 360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням - задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 в користуванні вищевказаною квартирою.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності на 1/3 частини квартири - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Суддя: А.Я.Волчко