Рішення № 37763564, 19.03.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 березня 2014 року Справа № 913/165/14

Провадження №4/913/165/14

За позовом

Промислово - технічної компанії у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАТ", м. Київ

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Луганськ

про стягнення 216 441 грн. 16 коп.

Суддя Старкова Г.М

Секретар судового засідання Буй мирська О.В.

У засіданні брали участь:

від позивача - Башота Д.І., довіреність № б/н від 01.07.2013;

від відповідача - ОСОБА_4, довіреність № 174 від 05.02.2014

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь збитків в розмірі 216 441грн. 16 коп., спричинених порушенням відповідачем умов договору збереження №РЕС-12 від 03.01.2012.

Представник відповідача 05.02.2013 до канцелярії суду подав відзив на позовну заяву від 05.02.2014, в якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що вимогу від позивача про повернення майна, переданого на зберігання, відповідач не отримував.

Представник позивача подав суду пояснення, в порядку ст. 22 ГПК України, та вказав, що відповідачу було направлено вимогу про повернення переданого йому на зберігання майна №1312 від 06.09.2012 одночасно з позовною заявою цінним листом з описом, який отримано відповідачем 20.01.2014.

Представник відповідача 19.03.2014 у судовому засіданні надав клопотання про визнання позовних вимогу повному обсязі. Вказане клопотання судом розглянуте. Задоволене та долучене до матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників судового процесу, оцінивши надані сторонами докази своїх вимог і заперечень до суті спору, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, господарський суд,

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.

Між Промислово - технічною компанією у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМАТ» (надалі - Поклажодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - Зберігач, відповідач) було укладено договір зберігання № РЕС-12 від 03.01.2012 (надалі - Договір).

Згідно до п. 1.1. Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання Майно, відповідно до актів приймання-передачі, накладних або інших документів про передачу майна, складених на підставі цього Договору, та зобов'язується його зберігати та повернути це майно Поклажодавцю в збереженні.

Відповідно до умов Договору позивач передав відповідачу на зберігання майно загальною вартістю 216 441 грн.16 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі на відповідальне зберігання(а.с.9-12).

Пунктом 2.1.5. Договору передбачено, що Зберігач зобов'язаний зберігати майно до пред'явлення Поклажодавцем вимоги про повернення майна.

У пункті 2.1.8. Договору вказано, що Зберігач зобов'язується повернути майно за першою вимогою Поклажодавця в день надходження вимоги, у тому стані, в якому воно було прийняте на зберігання, а також у кількості та асортименті, що вимагається позивачем.

Відповідно до п. 2.1.6 Договору Зберігач зобов'язується нести повну майнову відповідальність за псування, втрату, нестачу майна, втрату майном товарного вигляду.

Згідно з п. 5.5. Договору, неповернення майна за вимогою Поклажодавця протягом більше 10 днів, з моменту пред'явлення такої вимоги означає визнання Зберігачем факту повної втрати майна, яке не повернуте.

В пункті 5.1. Договору визначено, що Зберігач несе відповідальність за втрату або недостачу майна та відшкодовує збитки, завдані Поклажодавцю втратою (недостачею), в тому числі, але не винятково в розмірі вартості втраченого майна, що не вистачає, заявленої Поклажодавцем, але в будь-якому випадку не нижче вартості майна, визначеної при його передачі на зберігання.

Вартість майна переданого на зберігання згідно актів приймання-передачі №1295 від 30.03.2012, №2702 від 12.06.2012 становить 216 441 грн. 16 коп. Таким чином, позивач, посилаючись на ч.1 ст. 224 ГК України, ч.1 ст. 951 ЦК України розмір збитків, завданих позивачу внаслідок повної втрати відповідачем переданого на зберігання майна складає 216 441 грн. 16 коп.

Позивач направив відповідачу лист № 1312 від 06.09.2013 з вимогою повернути майно, яке було передано відповідачу на зберігання на умовах договору згідно акту приймання-передачі №1295 від 30.03.2012 та акту приймання-передачі № 2702 від 12.06.2012, але відповідач відповідь на вимоги не надав, майно не повернув.

За таких обставин, позивачем заявлено позовну заяву про стягнення з відповідача збитків у розмірі 216 441 грн. 16 коп. згідно договору зберігання № РЕС-12 від 03.01.2012.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не сплатив збитки позивачу, останній звернувся до суду із даним позовом, який обґрунтовує посиланням на норми ст. ст. 611, 951, 953 ЦК України, ст. ст. 224, 225 ГК України.

Відповідач надав у судовому засіданні 19.03.2014 клопотання, яким визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань. В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як було вказано вище, 03.01.2012 між сторонами у справі був підписаний договір зберігання № РЕС-12. Сторонами за договором було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору та встановлені певні права, обов'язки та відповідальність сторін у зв'язку з неналежним виконанням умов вищевказаного Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до п. 1.1. Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання майно, відповідно до актів приймання-передачі, накладних або інших документів про передачу майна, складених на підставі цього Договору, та зобов'язується його зберігати та повернути це майно Поклажодавцю в збереженні.

Відповідно до умов Договору позивач передав відповідачу на зберігання майно загальною вартістю 216 441 грн.16 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі на відповідальне зберігання: акт №1295 від 30.03.2012 (вартість переданого майна складає 179046 грн. 91 коп., акт № 2702 від 12.06.2012 (вартість переданого майна складає 37394 грн. 25 коп.)(а.с.9-12).

Факт передачі на зберігання позивачем відповідачу майна за вказаними актами приймання - передачі, відповідач не заперечує.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В даному випадку сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору та встановлені певні права, обов'язки та відповідальність сторін за неналежне виконання умов договору зберігання № РЕС-12 від 03.012012.

Пунктом 2.1.5. Договору передбачено, що Зберігач зобов'язаний зберігати майно до пред'явлення Поклажодавцем вимоги про повернення майна.

У пункті 2.1.8. Договору вказано, що Зберігач зобов'язується повернути майно за першою вимогою Поклажодавця в день надходження вимоги, у тому стані, в якому воно було прийняте на зберігання, а також у кількості та асортименті, що вимагається позивачем.

Статтею 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово направляв відповідачу вимоги про повернення переданого на зберігання майна, проте відповідач відповідь на вимогу не надав, майно не повернув (а.с. 13-14).

Згідно з п. 5.5. Договору, неповернення майна за вимогою Поклажодавця протягом більше 10 днів, з моменту пред'явлення такої вимоги означає визнання Зберігачем факту повної втрати майна, яке не повернуте.

Відповідно до п. 2.1.6 Договору Зберігач зобов'язується нести повну майнову відповідальність за псування, втрату, нестачу майна, втрату майном товарного вигляду.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Тобто, в даному випадку доводи відповідача за відзивом на позовну заяву є такими, що суперечать матеріалам справі, укладеному Договору та нормам діючого законодавства, у зв'язку з чим відхиляються за необґрунтованістю.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки особі, права або законні інтереси якої порушено.

У розумінні статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В пункті 5.1. Договору визначено, що Зберігач несе відповідальність за втрату або недостачу майна та відшкодовує збитки, завдані Поклажодавцю втратою (недостачею), в тому числі, але не винятково в розмірі вартості втраченого майна, що не вистачає, заявленої Поклажодавцем, але в будь-якому випадку не нижче вартості майна, визначеної при його передачі на зберігання.

Частиною 1 статті 951 ЦК України передбачено, що збитки завдані Поклажодавцю у разі втрати (нестачі) речі відшкодовуються у розмірі її вартості.

Вартість майна переданого на зберігання згідно акту приймання-передачі на відповідальне зберігання №1295 від 30.03.2012 складає 179046 грн. 91 коп., вартість майна переданого на зберігання згідно акту приймання-передачі на відповідальне зберігання № 2702 від 12.06.2012 складає 37394 грн. 25 коп.)(а.с.9-12).

Як вбачається із даного позову та доказів у справі позивачем не було отримано майно, яке було передане на збереження відповідачу на загальну суму 216 441 грн. 16 коп.

Згідно ч. 1 ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Згідно частини 2 сказаної статті сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

В даному випадку відповідачем не було надано до суду жодних доказів щодо здійснення будь-яких дій спрямованих на зменшення збитків позивача внаслідок порушення відповідачем господарського зобов'язання, встановленого відповідним договором.

Відповідно до норми ст. 19 Основного Закону держави - Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідачем доказів повернення майна позивачу, яке знаходилось у нього на збереженні не надав.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Суд вважає, що дії відповідача не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, відповідач визнав позов в повному обсязі, суд, відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, приймає рішення про задоволення позову повністю.

Виходячи з наведених фактичних обставин та доказів у справі позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків у розмірі 216 441 грн. 16 коп. слід задовольнити.

Отже з наведеного слід зазначити, що матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що внаслідок невиконання останнім умов договору зберігання №РЕС-12 від 03.01.2012 позивачу були заподіяні певні збитки, пов'язані із неповерненням майна у кількості, встановленим Договором.

Виходячи з наведеного, позивачем доведено суду, що йому з вини відповідача були нанесені збитки у розмірі 216 441 грн. 16 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги слід задовольнити .

У судовому засіданні 19.03.2014 оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ст.ст. 44,49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору у розмірі 4328 грн. 82 коп. покладаються на відповідача.

Відповідно до п. п. 1 п. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З урахуванням вищевикладеного, підлягає поверненню позивачу судовий збір в сумі 00 грн. 02 коп., сплачений за платіжним дорученням № 3243 від 21.10.2013, у зв'язку з внесенням судового збору при поданні позовної заяви в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Підставою повернення є дане рішення, завірене гербовою печаткою суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 44, 49, ч.5 ст. 78, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов Промислово - технічної компанії у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАТ" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 216 441 грн. 16 коп. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь Промислово - технічної компанії у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАТ", проспект Перемоги, 89-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 21509937, збитки в сумі 216 441 грн. 16 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 4328 грн. 82 коп., видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Повернути Промислово - технічної компанії у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОМАТ", проспект Перемоги, 89-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 21509937, сплачений судовий збір в сумі 00 грн. 02 коп. за платіжним дорученням № 3243 від 21.10.2013, що знаходиться в матеріалах справи.

Підставою повернення є дане рішення, завірене гербовою печаткою суду.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 21.03.2014.

Суддя Г.М. Старкова