Постанова № 37760670, 13.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2014 р. Справа № 917/2267/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.,суддя Потапенко В.І.,суддя Пушай В.І.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників:

позивача – не з'явився;

відповідача – не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №446 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 26 грудня 2013 року у справі № 917/2267/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології", м. Київ

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Дружба", с. Круподеринці Оржицького району Полтавської області

про стягнення 41 976,18 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Дружба" про стягнення 41 976,18 грн. в тому числі: 30 000 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012 від 07.09.2012 р. та нарахованих на цю заборгованість 3857,82 грн. пені та 8054,27 грн. -30% річних за період з 16.12.2012 р. по 22.10.2013 р., а також 64,09 грн. інфляційних нарахувань за період з 16.12.2012 р. по 16.07.2013 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26 грудня 2013 року у справі № 917/2267/13 (суддя Кльопов І.Г.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 2416,36 грн. пені, 8054,27 грн. -30% річних та 64,09. грн. інфляційних нарахувань.

В частині стягнення 30 000 грн. основного боргу провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

В іншій частині позову про стягнення 1441,46 грн. пені відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує зокрема на те, що ненадання позивачем витребуваних у нього ухвалою суду про порушення провадження у справі від 18.11.2013 р. документів призвело до прийняття судом в порушення статті 43 ГПК України рішення, яке не ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді справи.

При цьому апелянт зазначає, що господарським судом першої інстанції не було прийнято до уваги клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у зв’язку з тим, що позивач не надав витребувані судом матеріали, необхідні для вирішення спору, та на виклик суду не з’явився і його неявка перешкоджала вирішенню спору.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, не скористались своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за відсутністю їх представників.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

07 вересня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Технік енерджі"(продавець) та відповідачем – Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дружба" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №32-09-2012X (а.с. 14-17).

Відповідно до цього договору ним визначалися умови купівлі-продажу товару (засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу.

Відповідно до п.2.1 вказаного договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є його невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару.

Згідно із п. 2.2. договору, всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що загальна сума даного договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані у період дії даного договору.

В пункті 3.1. договору передбачено, що товар може передаватися покупцю партіями.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом Покупцем Товару (п. 4.7. договору).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 694 Цивільного кодексу України встановлює особливості продажу товару в кредит.

Цією статтею передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Зміна ціни на товар, проданий в кредит не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пункт 5.1. договору купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012 Х від 07 вересня 2012 року передбачено, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього договору із врахуванням положень п.2.4 та розділу 5 даного договору.

Пунктом 5.5. даного договору, сторони визначили та погодили, що оплата товару згідно з даним договором проводиться наступним чином:

- 100% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 15 грудня 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмежною відповідальністю «Технік енерджі» на виконання умов договору купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012 Х від 07 вересня 2012 року було поставлено відповідачу товар на загальну суму 34153,61 грн. Даний факт підтверджується видатковою накладною №ХН/13-0052 від 13.09.2012 р.( а.с. 18) та довіреністю відповідача на отримання його уповноваженою особою матеріальних цінностей №250 від 12.09.2012 p (а.с. 19).

Претензій щодо якості чи кількості поставленого товару від відповідача на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технік енерджі» не надходило.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підписання представником та скріплення печаткою відповідача видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції з поставки товару, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином у відповідача виникло зобов’язання оплатити поставлений по вказаному договору товар у встановлений в п 5.5. договору строк –до 15 грудня 2012 року.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, відповідач, в порушення умов договору, до настання обумовленої у договорі дати, лише частково оплатив товар у розмірі 4 153,61 грн., що підтверджується банківською випискою від 08.04.2013 р. по особовому рахунку ТОВ «Технік енерджі» (а.с. 20), тому на момент подання позову несплаченою залишилась вартість поставленого товару на суму 30 000 грн.

22 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальнісю "Технік енерджі" та позивачем -Товариством з обмеженою відповідальнісю “Високі аграрні технології” було укладено угоду №6 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) відповідно до умов якої первісний кредитор (ТОВ „Технік енерджі") відступає новому кредитору ( ТОВ “Високі аграрні технології”) право вимоги виконання СТОВ "Агрофірма "Дружба" (код ЄДРПОУ 03773004), що іменується надалі "боржник", зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012 X від 07 вересня 2012 року та штрафних санкцій, передбачених розділом 8 даного договору (а.с. 22-24).

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

На виконання умов пункту 4.1. угоди № 6 про заміну кредитора від 22.10.2013 р. та вимог статті 517 Цивільного кодексу України, ТОВ "Технік енерджі" було передано ТОВ “Високі аграрні технології” перелік документів, що підтверджують право вимоги виконання відповідачем обумовленого зобов'язання, що підтверджується актом прийому-передачі документів від 22.10.2013 р. ( а.с. 25).

У відповідності до пункту 4.3. угоди № 6 про заміну кредитора від 22.10.2013 р. та статті 516 Цивільного кодексу України, ТОВ "Технік енерджі" повідомило боржника-СТОВ "Агрофірма "Дружба" про заміну кредитора у зобов'язані, що підтверджується повідомленням від 22 жовтня 2013 року та доказами його направлення від 31.10.2013 р., на адресу відповідача ( а.с. 26).

Таким чином, як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, до позивача як до нового кредитора відповідача від Товариства з обмеженою відповідальністю «Технікенерджі», як первісного кредитора відповідача, у встановленому законодавством порядку перейшли вимоги щодо сплати розміру заборгованості, набутих первісним кредитором на підставі договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012 X від 07 вересня 2012 року та штрафних санкцій передбачених розділом 8 даного договору.

Зважаючи на вказану заміну кредитора у зобов'язанні, що виникло на підставі договору купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 07 вересня 2012 року з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технік енерджі» на позивача, останній просив суд в позові стягнути зазначену суму заборгованості за цим договором та нараховані на неї 3857,82 грн. пені, 8054,27 грн. -30% річних за період з 16.12.2012 р. по 22.10.2013 р., а також 64,09 грн. інфляційних нарахувань за період з 16.12.2012 р. по 16.07.2013 р.

Як вбачається з платіжного доручення № 575 від 20.11.2013р. ( а.с. 63) відповідач, вже після порушення провадження у даній справі, сплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 30000 грн.

Оскільки суму основного боргу було сплачено після подання позову, господарський суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України, у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, як було наведено вище, на момент подання позовної заяви відповідач не оплатив у встановлений договором строк поставлений товар на суму 30 000 грн., він є боржником, який прострочив виконання грошового зобов’язання по оплаті цього товару.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов‘язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобов‘язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.

Пунктом 8.2. договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012 Х від 07 вересня 2012 року передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Оскільки позивач нарахував пеню за межами встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України шестимісячного строку-за період з 16.12.2012 р. по 22.10.2013 р., господарський суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що стягненню підлягає пеня в межах зазначеного строку, розмір якої становить 2416,36 грн., а в частині стягнення решти суми пені в розмірі 1441,46 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та 3% річних,

Пунктом 8.5. договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012 Х від 07 вересня 2012 року передбачено, що згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Позивачем у відповідності із вказаною нормою та пунктом 8.5 договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012 Х від 07 вересня 2012 року нараховано до стягнення з відповідача 30% річних за період з 16.12.2012 р. по 22.10.2013 р., а також 64,09 грн. інфляційних нарахувань за період з 16.12.2012 р. по 16.07.2013 р.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що господарський суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з ненаданням позивачем витребуваних судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, та його неявкою на виклик суду, яка перешкоджала вирішенню спору.

Так, пунктом 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору.

Проте, з матеріалів справи не вбачається неподання позивачем витребуваних судом документів, без яких не було можливо розглянути даний спір, а також того, що неявка представника позивача перешкоджала вирішенню спору.

Так, ухвалою від 18.11.2013 р. ( а.с. 1-2) господарський суд першої інстанції зобов’язав позивача надати суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за підписом державного реєстратора стосовно реєстрації юридичних осіб позивача та відповідача, а також усі інші докази в обґрунтування позову.

На виконання ухвали суду позивач надав належним чином засвідчені витяги з офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» щодо реєстрації юридичних осіб позивача та відповідача ( а.с. 33-43).

Окрім цього іншою стороною-відповідачем, до відзиву на позов були додані належним чином засвідчені витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо державної реєстрації позивача та відповідача ( а.с. 49-53).

Також в матеріалах справи було достатньо доказів для вирішення спору за відсутністю представника позивача, оскільки позивач при поданні позову надав належним чином завірені копії документів в обґрунтування позовних вимог: договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 32-09-2012Х від 07.09.2012 р. ( а.с. 14-17); видаткової накладної № ХН/13-0052 від 13.09.2012 р. ( а.с. 18); довіреності на отримання матеріальних цінностей за цією накладною ( а.с. 19), банківської виписки стосовно часткової оплати відповідачем поставленої за договором продукції; угоди від 22.10.2013 р. № 6 про заміну кредитора у зобов’язанні та повідомлення про заміну кредитора від 22.10.2013 р. з доказами його надсилання відповідачу ( а.с. 21-26). Відповідачем в свою чергу було надано суду належним чином завірену копію платіжного доручення № 575 від 20.11.2013 р. на підтвердження сплати боргу після подання позову ( а.с. 63).

Відповідач в обґрунтування доводів апеляційної скарги щодо порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права та неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи взагалі не навів, в чому на його думку полягає таке порушення та які обставини не було досліджено судом.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, у зв’язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26 грудня 2013 року у справі № 917/2267/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 14.03.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Пушай В.І