Рішення № 37760343, 13.03.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/12976/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Чернобай О. І.Номер провадження 22-ц/788/553/14 Суддя-доповідач - Кононенко О. Ю. Категорія - 37

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Кононенко О. Ю.,

суддів - Семеній Л. І., Бойка В. Б.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Сумської міської ради, приватного нотаріуса ОСОБА_4, Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Сумського міського управління юстиції, третя особа Комунальне підприємство «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності на будинок та господарські споруди в порядку спадкування,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, свої вимоги мотивуючи тим, що її батько ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Сумської міської ради депутатів трудящих № 556 від 24 травня 1962 року та договору, який був посвідчений нотаріально, отримав земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 500 кв.м у безстрокове користування для будівництва одноповерхового будинку з трьох кімнат, житловою площею 35,08 кв.м. Будівництво будинку було закінчено у 1974 році. 23 липня 2009 року батько отримав у КП «Сумське міське БТІ» технічний паспорт на цей будинок, але не встиг за життя отримати правовстановлюючий документ. 01 серпня 2012 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповів все своє майно їй. Після смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на майно, яке належало йому на день смерті. Вона проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вважається такою, що прийняла спадщину. Після закінчення шестимісячного строку вона звернулася до нотаріуса із заявою щодо отримання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, а саме жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 однак нотаріус їй відмовила, повідомивши, що спадкодавець за життя не отримав правовстановлюючий документ на будинок і тому відсутня його державна реєстрація в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Таким чином, вона не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на жилий будинок.

У зв'язку з цим ОСОБА_3 просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Суми, на житловий будинок з прибудовами та погребом та господарські споруди, а саме: кухню, вбиральню, чотири сараї, тамбур, навіс, огорожу, колодязь, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить зазначене рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

При цьому зазначає, що будівництво будинку здійснено та оформлено відповідно до діючого на момент будівництва законодавства і не є самочинним.

Вказує, що будівництво будинку завершено до 1991 року, будівлі узаконені, а самі житлові та господарчі споруди відповідають вимогам державних, будівельних, протипожежних та санітарних норм як на час будівництва, так і на даний час.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 та її представника - адвоката ОСОБА_6, які підтримали доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення виконкому Сумської міської ради депутатів трудящих № 556 від 24 травня 1962 року, між ОСОБА_5 та міськвиконкомом укладено договір від 04 вересня 1962 року про надання йому у безстрокове користування земельної ділянки загальною площею 500 кв.м для індивідуального будівництва житлового будинку, житловою площею 35,08 кв.м, по АДРЕСА_1 посвідчений нотаріально (а.с. 10-13).

На підставі вищезазначеного рішення 06 червня 1962 року представником техбюро обласного відділу по справам будівництва і архітектури складено акт про відвід вказаної ділянки під індивідуальну забудову. Вказана ділянка землі разом із закріпленими на ній геодезичними знаками передана в розпорядження забудовника ОСОБА_5 (а.с. 67).

Відповідно до технічного паспорта від 23 липня 2009 року житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 84,4 кв.м ОСОБА_5 закінчив будівництвом у 1974 році (а.с. 5-9).

За даними будинкової книги номер будинку по пров. Одеському, 4- а було змінено на № 6 (а.с. 72-74).

01 серпня 2012 року ОСОБА_5 складено заповіт, за яким все своє майно на день своєї смерті заповів ОСОБА_3 (а.с. 21-23).

З довідки - характеристики об'єкту нерухомого майна КП «Сумське МБТІ» № 412599 від 19 листопада 2013 року вбачається, що станом на 28 грудня 2012 року у державному реєстрі прав на нерухоме майно відомості щодо реєстрації цього житлового будинку відсутні (а.с. 19-20).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а.с. 14).

Протягом встановленого законом строку позивач звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_4 із заявою щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, зокрема на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 Проте, нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність реєстрації права власності за спадкодавцем на вказане нерухоме майно.

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами склалися врегульовані абз. 3 ч. 2 ст. 331, ст. ст. 1216, 1218 ЦК України правовідносини з приводу спадкування об'єкта самочинного будівництва, а оскільки спадкодавець в установленому законом порядку за життя права власності на житловий будинок з господарськими спорудами не набув, то відсутні законні підстави і для визнання права власності на нього в порядку спадкування за позивачем. При цьому, місцевий суд послався і на роз'яснення, які містяться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

Проте, погодитись з таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.

Вважаючи будівництво самочинним, суд неправильно витлумачив положення ч. 1 ст. 376 ЦК України, не врахував роз'яснень, наданих у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» та відповідної судової практики.

Так, у ст. 41 Конституції України вказано, що право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV, право власності та інші речові права на нерухоме майно, що набуті до набрання чинності цим Законом згідно з чинними у той час нормативно-правовими актами, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності цим Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим Законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права.

Згідно зі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтями 1217, 1218 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкт нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Усі досліджені місцевим судом докази в їх сукупності, а також матеріали дослідженої апеляційним судом за клопотанням позивача інвентаризаційної справи № 41793 на житловий будинок, спростовують висновок суду щодо самочинності спірного будівництва, оскільки земельна ділянка в установленому законом порядку надана саме для будівництва житлового будинку ще до його початку, будівництво будинку закінчено у 1974 році, господарських споруд - у 1991 році, а основна (первинна) інвентаризація будівель та споруд проведена ще 05 травня 1975 року.

Чинне на той час законодавство не обмежувало строки видачі правовстановлюючих документів і реєстрації закінченого будівництвом житла. Так, у містах реєстрація закінченого будівництва була передбачена лише Інструкцією «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР», затвердженою наказом Міністерства комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року. Однак виникнення права власності на житлові будинки не залежало від державної реєстрації такого права.

Про належність закінченого будівництва ОСОБА_5 на праві власності свідчить і те, що рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 23 грудня 2008 року № 713 затверджено акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння, а саме будівлі, розташованої на садибі № 6 по пров. Одеській Ковпаківського району м. Суми, забудовником якої був ОСОБА_5 (а.с. 69).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 05 квітня 2011 року № 242, вирішено зберегти господарські споруди, будівлі та прибудови до приватного житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_1 (власник ОСОБА_5), що були споруджені до 1 січня 2008 року. КП «Сумське МБТІ» внести відповідні зміни в технічний паспорт на житловий будинок (а.с. 85-86).

З довідки-характеристики об'єкту нерухомого майна, виданої КП «Сумське міське БТІ» № 412599 від 19 листопада 2013 року на ім'я ОСОБА_3 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 згідно з даними інвентаризації станом на 01 липня 2010 року розташовані наступні будівлі та споруди: житловий будинок з прибудовами та погребом «А-І», кухня «Д», сарай «Г», сарай «Е», вбиральня «З», сарай «М», сарай «Н», тамбур «д», навіс «Л», огорожа № 1-5 та артезіанський колодязь «І» (а.с. 19).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вищевказані докази свідчать про належність закінченого будівництва ОСОБА_5 на праві власності в силу ст. ст. 100, 101, 112 ЦК УРСР та визнання за ним за життя такого права державою.

Отже, після смерті ОСОБА_5 позивач, яка є його спадкоємцем за заповітом і, яка в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, відповідно до вимог ст. ст. 1218, 1222 ЦК України набула в порядку спадкування за заповітом право власності на дане нерухоме майно (яке було створене та оформлене її батьком у перебаченому чинним на той час законодавством порядку) - на належний померлому житловий будинок з господарськими спорудами. Однак за відсутності правовстановлюючих документів на ім'я померлого, вона згідно з положеннями ст. 67 Закону України «Про нотаріат» позбавлена можливості одержати в нотконторі свідоцтво про право власності на це нерухоме майно, тому захищаючи її охоронювані законом права, таке право власності слід визнати за нею рішенням суду згідно зі ст. ст. 328, 379, 383, 392 ЦК України.

За таких порушень норм матеріального права рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 , ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити та визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Суми, на житловий будинок «А-1» з прибудовами та погребом, господарські будівлі і споруди: кухню «Д», сарай «Г», сарай «Е», вбиральню «З», сарай «М», сарай «Н», тамбур «д», навіс «Л», огорожу № 1-5 та артезіанський колодязь «І», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Рішення набрало законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -