Постанова № 37759806, 14.03.2014, Луганський окружний адміністративний суд

8.3.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/718/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Тріфанової С.С.,

при секретарі: Саприкіної Т.О.

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 17.02.2014)

представника відповідача:Некрасенко Т.Є. (довіреність від 20.06.2013 №103/10-010/7)

при розгляді у відкритому судовому засіданні адміністративної справи за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 24.01.2014 року № 0000161701, № 0000171701, -

ВСТАНОВИВ:

04 лютого 2014 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Первомайської ОДПІ :

-№ 0000161701 від 24 січня 2014 року щодо донарахування ПДВ на суму 10987,00 гривні, штрафних санкцій на суму 5493,50 гривень, загалом на 16480,50 гривні;

- № 0000171701 від 24 січня 2014 року щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 8239,66 гривень, штрафних санкцій на суму 4119,83 гривень, загалом на 12459,49 гривень, які прийняті на підставі Акту № 3/12-10-17/НОМЕР_1 від 10.01.2014 року за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року та з 01.07.2012 по 21.07.2012.

В обґрунтування позову послався на безпідставність висновків, викладених в акті перевірки про порушення позивачем п. 177.2, п. 177.4 ст.177 ПК України, в частині заниження суми податку на доходи осіб у сумі 8239,66 грн., порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6, ст. 198 ПКУ, в частині заниження податку на додану вартість у сумі 10987,00 грн., у тому числі за березень 2012 року у сумі 958,00 грн. та за липень 2012 року - 10029,00 грн., оскільки зазначений висновок зроблений лише на підставі перевірки контрагента TOB «Вектра 3000», в якому зазначено про визнання недійсними операцій TOB «Вектра 3000» щодо реалізації товарів покупцям, у тому числі позивачу.

Крім цього зазначає, що особисто надав до перевірки первинні бухгалтерські документи зокрема:

- податкову накладну №82 від 06.03.2012р.;

- видаткову накладну № РН-0000082 від 06.03.2012р.;

- рахунок на оплату № СФ-0203-02 від 02.03.2012р.

- платіжне доручення № 25 від 06.03.2012р. про сплату у безготівковому порядку через установу банку TOB «ВЕКТРА 3000» в сумі 5745,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 957,50 грн.)

- договір купівлі-продажу нафтопродуктів №30-07 від 30.07.2012р.;

- податкову накладну №819 від 30.07.2012р.;

- видаткову накладну № 819 від 30.07.2012р.;

- рахунок на оплату №3007 від 30.07.2012р.

- виписку Лисичанського відділення ПАТ «УКРКОМУНБАНКУ» про сплату безготівковому порядку через установу банку TOB «ВЕКТРА 3000» за 16.08.2012р. на суму 60172,25 грн. (в т.ч. ПДВ - 10028,73 грн.);

За фактами поставки і оплати товару отримав заповнені належним чином податкові накладні TOB «Вектра 3000», свідоцтво про реєстрацію в якості платника ПДВ постачальника.

Наполягав на фактичному здійснені та підтверджені документально господарських операцій.

Відповідач позов не визнав, посилався на наступне. Так відповідно до наказу Первомайської ОДПІ від 20.12.13 № 217 та наказу Первомайської ОДПІ від 24.12.13 №220, на підставі пп.78.1.1. п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 з питання дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість і податку на доходи з фізичних осіб за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 та 01.07.2012 по 31.07.2012, по взаємовідносинам з TOB «Вектра 3000».

Відповідачем зазначено, що за результатами перевірки складено Акт від 10.01.2014 № 3/12-10-17/НОМЕР_1, у якому зафіксовані порушення позивачем податкового законодавства, в результаті чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік у сумі 8239,66 грн., та в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 10987,00 грн. На підставі вищезазначеного Акту перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 24.01.14 №0000161701 та №0000171701.

Основними контрагентами-постачальниками позивача у перевіряємий період згідно даних реєстрів виданих та отриманих податкових накладних: TOB «ВЕКТРА 3000», договір № 30-07 від 30.07.2012; TOB «ФОРТЕКС ГАЗ»; ФОП ОСОБА_4.

Відповідач посилається на те , що ФОП ОСОБА_1 до складу вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у господарській діяльності за 2012 рік включено вартість придбаних товарів від TOB «ВЕКТРА 3000» у березні 2012 року у 4787,50 грн. без ПДВ та за липень 2012 року у сумі 50143,54 грн.

На думку відповідача, оскільки ФОП ОСОБА_1 до перевірки не надано документів підтверджуючих здійснення діяльності з TOB «ВЕКТРА 3000» за перевіряємий період з 01.03.12 по 31.03.12 та з 01.07.12 по 31.07.12, а саме: товарно-транспортних накладних на транспортування придбаних товарів, сертифікатів якості товарів, договір на поставку запасних частин, то вказаний факт свідчить про те, що фактичного руху товару по ланцюгу постачання від постачальників до TOB «ВЕКТРА 3000», а потім до позивача не було.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, надав пояснення, тотожні даним, викладеним в заперечені на позов.

Сторони вважали за необхідне розглянути справу на підставі наданих сторонами доказів.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач зареєстрований в якості фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності Попаснянською Райдержадміністрацією про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 31.05.2000 р. за № 23720170000000518, знаходиться на податковому обліку в Попаснянському відділенні Первомайської ОДПІ з 16.02.2000 р. за № 5099, є платником податку на додану вартість.(а.с.75,76)

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Повноваження відповідача визначені ст. 20 ПК України.

З урахуванням викладеного та вимог статей 17, 18 КАС України, зазначена справа відносяться до юрисдикції адміністративних судів, оскільки учасником спору є суб'єкт владних повноважень (орган державної податкової служби, наділений публічно-владними повноваженнями).

Згідно із п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 75.1.2, п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року затверджений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі - наказ № 984).

Згідно із п.3 наказу № 984 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

04.03.2013 року посадовими особами Відповідача з посиланням на вимоги п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України на підставі наказу №217 від 20.12.2013, була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 з питання дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість і податку на доходи з фізичних осіб за період з 01.03.2012 по 31.03.2012 та 01.07.2012 по 31.07.2012, по взаємовідносинам з TOB «Вектра 3000», за результатами якої складено акт від 10.01.2014 № 3/12-10-17/НОМЕР_1 (а.с.8-32).

У висновках акту перевірки від 10.01.2014 № 3/12-10-17/НОМЕР_1 зазначено про порушення позивачем:

- п.177.2., 177.4. ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік у сумі 8239,66 грн.;

- п.198.1., 198.2, 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2012 року у сумі 958,00 грн., за липень 2012 року у сумі 10029,00 грн.

Позивач подав заперечення на акт перевірки (а.с.35-38), залишені відповідачем без задоволення ( а.с.105-108).

До висновку, викладеному в акті від 10.01.2014 № 3/12-10-17/НОМЕР_1, відповідач дійшов на підставі акту № 1/22/37377252 від 13.11.2013 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Вектра 3000» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період 01.01.2011 по 30.09.2013» в якому встановлено завищення доходів від реалізації товарів та завищення податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

На підставі викладеного, відповідач стверджував, що в акті перевірки ФОП ОСОБА_1 по взаємовідносинам з ТОВ «Вектра 3000» встановлено:

- порушення п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем витрат, пов'язаних з господарською діяльністю та заниження оподатковуваного доходу. Заниження оподатковуваного доходу в свою чергу призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік у сумі 8239,66 грн.

- порушення п.198.1., 198.2, 198.6, ст.198 Податкового кодексу України у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту по ПДВ та свою чергу призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 10987,00 грн., у тому числі за березень 2012 року у сумі 958,00 грн. та за липень 2012 року - 10029,00 грн.

Пунктом 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

На підставі акту № 3/12-10-17/НОМЕР_1 від 10.01.2014 відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:

-№ 0000161701 від 24 січня 2014 року щодо донарахування ПДВ на суму 10987,00 грн., штрафних санкцій на суму 5493,50 грн., загалом на 16480,50 грн.;

- № 0000171701 від 24 січня 2014 року щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 8239,66 грн., штрафних санкцій на суму 4119,83 грн., загалом на 12459,49 грн.

Зазначені повідомлення - рішення оскаржені позивачем та є предметом спору по даній справі.

Згідно із п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідач посилається на те, що усі операції купівлі-продажу по ланцюгу постачання від ТОВ «Вектра 3000» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Суд не погоджується з позицією відповідача, з огляду на наступне.

На час розгляду справи не було встановлено наявність умислу у вищезазначеного контрагента позивача на укладення угоди, спрямованої на ухилення від сплати податків.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь - які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Вектра 3000» укладено договір від 30.07.2012р. №30-07.(а.с.43-44)

На виконання умов договорів були оформлені первинні документи податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату та платіжні доручення, які зазначені в акті перевірки та наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинам ТОВ «Вектра 3000» зроблено на підставі первинних документів, а саме: податкових накладних, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, які відображені у податкових деклараціях за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд доходить висновків, що з урахуванням вищезазначених правових норм Податкового кодексу та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарську діяльність особи слід вважати сукупністю господарських операцій цієї особи.

Також суд вважає, що пунктом 14.1.36 статті 14.1 Податкового кодексу України встановлено такий критерій господарської діяльності, як направлення діяльності на отримання доходу.

Натомість, зазначеною правовою нормою не встановлено вимог щодо отримання доходу від кожної конкретної господарської операції.

Судом не приймаються посилання відповідача в акті перевірки від 10.01.2014 № 3/12-10-17/НОМЕР_1 на факт нікчемності угод між позивачем та ТОВ «Вектра 3000» з висновку акта перевірки вказаного підприємства, яким встановлено, що усі операції не спричиняють реального настання правових наслідків, отже, є нікчемними в силу закону. Оскільки не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

В розумінні вимоги ч.3 ст. 2 КАС України, суд приходить до висновку, що відповідач прийняв оскаржувані податкові повідомлення - рішення необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000161701 від 24.01.2014 та №0000171701 від 24.01.2014, - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000161701 від 24.01.2014 та податкове повідомлення-рішення №0000171701 від 24.01.2014

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору у сумі 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.).

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанову в повному обсязі складено та підписано 18 березня 2014 року.

Суддя С.С. Тріфанова