Рішення № 37757782, 11.03.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 2-655/11 Провадження № 22-ц/772/871/2014Головуючий в суді першої інстанції:ОСОБА_1Категорія: 37 Доповідач: Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Голоти Л.О., Стадника І.М.

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 січня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин, -

в с т а н о в и л а:

В квітні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та встановлення факту родинних відносин. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її мати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були рідними сестрами. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_6, після смерті якої відкрилася спадщина на майно, в тому числі на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. Позивач є спадкоємцем за законом після смерті тітки і у встановленому законом порядку звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Після звернення до нотаріальної контори їй стало відомо, що 20 липня 2005 року ОСОБА_6 було складено заповіт на ім'я ОСОБА_3 , яка не є родичкою померлої, посвідчений державним нотаріусом Козятинської державної нотаріальної контори зареєстровано в реєстрі за №1-984. Позивач до смерті тітки постійно підтримувала родинні відносини, допомагала їй, і при житті ОСОБА_6 постійно наголошувала, що спадкове майно залишиться племінниці. Після смерті чоловіка у 2004 році психічний стан ОСОБА_6 погіршився в силу переживань, похилого віку, загального захворювання, супроводжувався постійною тривогою за себе і своє майно. У такому стані ОСОБА_6 не могла в достатній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Враховуючи, що на період складення заповіту 20 липня 2005 року психічний стан ОСОБА_6 був нестабільним, ОСОБА_3, скориставшись вразливістю тітки, обманним шляхом змусила останню скласти заповіт на своє ім'я, таким чином волевиявлення ОСОБА_6 не відповідало її внутрішній волі, а тому такий заповіт є недійсним в силу вимог ст. 225 ЦК України. Документи, які підтверджують факт родинних відносин, а саме свідоцтво про народження ОСОБА_6 знаходиться у спадковому будинку , а відповідачка даний документ їй не надає, що стало підставою для звернення до суду із вимогою про встановлення факту родинних відносин.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 січня 2014 року позов задоволено частково.

Встановлено факт , що ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною тіткою ОСОБА_2

У задоволенні вимог про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 від 20 липня 2005 року , посвідченого державним нотаріусом Козятинської державної нотаріальної контори Михальчук Т.В. за №1-984 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне зсування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суджу першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції , дійшла висновку, що скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на доказами які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Рішення суду в частині встановлення факту родинних відносин в апеляційній скарзі не оскаржується, а тому не переглядається апеляційною інстанцією.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним заповіту, суд першої інстанції виходив з того, що зібрані по справі докази не дозволяють дати вичерпні характеристики психічного стану ОСОБА_6 і визначити наявність у неї на час складання заповіту порушень психічної сфери (зокрема станом на 20 липня 2005 року), який би перешкоджав їй усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. При цьому суд першої інстанції критично оцінив висновок посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи №137 від 25 листопада 2013 року, з тих підстав, що даний висновок ґрунтується на припущеннях і містить істотні суперечності. Зокрема, висновок експертів суперечить показам свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, записам в медичній карті ОСОБА_6, експертами не встановлено діагноз психічної хвороби, яка не давала ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а лише констатували можливу наявність хвороби, яка могла привести до «маячіння малого розмаху».

З такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ст. 21 України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно д ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

По справі встановлено, що позивач ОСОБА_2 є племінницею ОСОБА_6, якій на праві власності належав будинок по АДРЕСА_1.

20 липня 2005 року ОСОБА_6 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось ОСОБА_3 Заповіт посвідчений державним нотаріусом Козятинської державної нотаріальної контори Михальчук Т.В., зареєстрований в реєстрі за №1-984 (а.с. 186).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (а.с. 187).

Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. ак. О.І. Ющенка від 05.04.2012 року дати відповідь на запитання, які індивідуально-психологічні особливості мала ОСОБА_6, чи страждала вона на будь-який психічний розлад на час складення заповіту від 20.07.2005 року та чи могла вона усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання заповіту від 20.07.2005 року, не є можливим у зв'язку з малоінформативністю, суперечливістю наданої медичної документації, показів свідків. Емоційний стан ОСОБА_6 в період часу, до якого відноситься складання заповіту від 20.07.2005 року, характеризується нестійким настроєм, переважно в бік його зниження, почуттям туги, деякою розгубленістю, пов'язаними зі смертю чоловіка ( а.с.216-218).

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду від 19 квітня 2013 року у справі призначено повторну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського обласного спеціалізованого психатрично-наркологічного об'єднання.

Згідно акту посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 137ц від 25.11.2013 року проведеної відділенням амбулаторних судово-психіатричних експертиз КЗ Київської обласної державної адміністрації «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання» ОСОБА_6, станом на момент складання заповіту, страждала на органічне ураження головного мозку судинного ґенезу (атеросклероз, гіпертонічна хвороба), яке супроводжувалось, інтелектуально-мнестичним зниженням, депресивними розладами та маячними ідеями («малого розмаху»). ОСОБА_6, не могла під час складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_6 станом на момент складання заповіту перебувала в нестабільному емоційному стані у вигляді емоційної лабільності, нестійкості настрою, розгубленості, безпорадності, почуттів туги та жалю, втрати інтересу до життя, невпевненість у своєму майбутньому. У неї також відмічалося зниження перебігу когнітивних процесів (пам'яті, уваги) та інтелектуальної діяльності. Стан емоційної нестабільності, зниження перебігу когнітивних функцій та інтелектуальної діяльності здійснив суттєвий вплив на її здатність повною мірою прогнозувати наслідки власних дій. Оскільки ОСОБА_6 (згідно висновку експертів - психіатрів) на момент складання заповіту страждала на органічне ураження головного мозку судинного гинезу (атеросклероз, гіпертонічна хвороба), яке супроводжувалося інтелектуально-мнестичними зниженням, депресивною симптоматикою та маячними ідеями («малого розмаху»), то мотивація її дій була обумовлена не особистісною значимістю, а наявними психічними розладами (а.с. 266-269 ).

Відповідно до роз'яснень, які надано в п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2008 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли

вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово -психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи провизнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до

статті 212 ЦПК.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Висновок суду першої інстанції про те, що висновок посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 137ц від 25.11.2013 року ґрунтується на припущеннях не відповідає обставинам справи.

У п. 2 висновку вказано що ОСОБА_6, не могла під час складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керуватися ними, тобто експертизою зроблено висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 в момент складання нею заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Крім того акт посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 137ц від 25.11.2013 року є уточнюючим, який доповнює висновок посмертної судово-психіатричної експертизи Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. ак. О.І. Ющенка від 05.04.2012 року, яким не було дано відповідь на запитання чи могла ОСОБА_6 в момент складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням , що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняті.

Покази свідків , на які посилається суд першої інстанції як на наявність суперечностей висновку експертизи та інших доказів у справі мають лише побічне значення для встановлення психічного стану ОСОБА_6 Такі покази не можуть бути покладені в основу рішення суду, оскільки для встановлення психічного тану особи потрібні спеціальні знання.

За таких обставин, зібрані у справі доказі підтверджують обставину, що ОСОБА_6 в момент складання нею заповіту не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, що свідчить про те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає до скасування в частині відмови у задоволенні вимог про визнання заповіту недійсним, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись, ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 24 січня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним скасувати, ухвалити нове рішення.

Визнати заповіт, складений ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_3 від 20 липня 2005 року, посвідчений державним нотаріусом Козятинської державної нотаріальної контори Михальчук Т.В., зареєстрований за №1-984 - недійсним.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ Л.О. Голота

/підпис/ І.М. Стадник

З оригіналом вірно: