Ухвала суду № 37751276, 18.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14343/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Гурського М.Р.,

представника відповідача - Вороніної В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «АТ Каргілл» звернулося у суд із позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 року №0000334050.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на обґрунтованість висновків податкового органу про відсутність реального характеру господарських операцій з ПП «Ространсагро», внаслідок яких позивачем віднесено витрати на зменшення об'єкту оподаткування з податку на прибуток.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Ространсагро» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, за підсумками якої складено акт від 01.06.2013 року №629/40-50/20010397 та виявлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем витрат, пов'язаних з придбання товарів на загальну суму 1621727 грн., в результаті чого завищено від'ємне значення податку на прибуток в загальній сумі 372997 грн. за ІІІ квартал 2011 року.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 14.06.2013 року №0000334050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 372997 грн. (без застосування штрафних санкцій).

Не погоджуючись із указаним рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для визначення грошового зобов'язання стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача взаємовідносини останнього з контрагентом-постачальником ПП «Ространсагро», за наслідками яких витрати, понесені ТОВ «АТ Каргілл» на придбання пшениці та фуражного ячменю, безпідставно віднесено на зменшення об'єкта оподаткування.

Указані висновки контролюючого органу ґрунтуються на результатах документальної невиїзної позапланової перевірки ПП «Ространсагро», викладених в акті від 29.01.2013 року №20/22/33429448, які вказують на укладання даним підприємством угод без мети настання реальних наслідків, оскільки не підтверджено факт придбання товарів, його рух та зберігання.

Аналізуючи доводи податкового органу, колегія суддів зважає на таке.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

У контексті доводів податкового органу про необґрунтованість задекларованих позивачем витрат, колегія суддів зазначає, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити, зокрема, такі обставини як неможливість реального здійснення платником податків господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також відсутність первинних документів обліку.

Відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що між ТОВ «АТ Каргілл» (покупець) та ПП «Ространсагро» (постачальник) укладено ряд договорів поставки пшениці та фуражного ячменю, а саме:

- договір поставки № CVP17896 від 02.08.2011;

- договір поставки № CVP17937 від 02.08.2011;

- договір поставки № CVP17938 від 04.08.2011;

- договір поставки № CVP18013 від 04.08.2011;

- договір поставки № CVP18016 від 04.08.2011.

- договір поставки № CVP18042 від 05.08.2011;

- договір поставки № CVP18143 від 09.08.2011;

- договір поставки № CVP18144 від 09.08.2011;

- договір поставки № CVP18190 від 10.08.2011;

- договір поставки № CVP18248 від 13.08.2011;

Зазначені договори за основними умовами не відрізняються за змістом (дещо варіюється вартість та тоннаж товару) та передбачають здійснення поставки постачальником зернових культур українського походження на умовах «DAP доставлено до ЗАТ «Стивідорна компанія «Авліта», м. Севастопіль» (місце призначення) згідно Інкотермс 2010, а з боку покупця - обов'язок прийняти та оплатити поставлений товар.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивач надав копії видаткових накладних, згідно яких товар від ПП «Ространсагро» отримувався на підставі довіреностей. З наданих позивачем видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, неможливо встановити особу, яка отримувала товар.

Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 (далі - Інструкція), бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

У той же час, ані суду першої інстанції, ані на вимогу апеляційного суду (ухвали про витребування доказів від 18 лютого 2014 року та від 04 березня 2014 року) позивач копій таких довіреностей, а також журналу реєстрації довіреностей не надав.

На підтвердження постачання товару від ПП «Ространсагро» до ЗАТ «Стивідорна компанія «Авліта» представник позивача посилався на товарно-транспортні накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.2 вищезазначених договорів, укладених між ТОВ «АТ Каргілл» та ПП «Ространсагро», покупець зобов'язаний отримати дозвіл Севастопольського морського порту на приймання вагонів/автомобілів, прийняти і оплатити поставку товару.

Однак, зазначених дозволів Севастопольського морського порту на приймання вагонів/автомобілів, які мали бути отримані ним на виконання зазначених договорів, позивач не надав.

Крім того, у пунктах 4.2 договорів, укладених позивачем з ПП «Ространсагро», передбачено, що кожний залізничний вагон/автомобіль з товаром повинен супроводжуватися:

а) залізничною/товарно-транспортною накладною;

б) сертифікатом якості ДХІ, з обов'язковим зазначенням номера вагону/автомобіля і походження товару;

в) карантинним сертифікатом;

г) ветеринарним свідоцтвом.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про карантин рослин» особи, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням, торгівлею рослинами і рослинними продуктами, зобов'язані: виконувати фітосанітарні правила та здійснювати фітосанітарні заходи; виконувати розпорядження органів Державної служби з карантину рослин України щодо проведення відповідних карантинних заходів; зареєструватися у відповідній інспекції з карантину рослин, якщо це вимагається згідно із статтею 27 цього Закону.

У відповідності до п. 5.1 Фітосанітарних правил ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України № 414 від 23.08.2005, перевезення підкарантинних матеріалів в межах України здійснюється у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та упаковки цих матеріалів.

Пшениця та ячмінь включені до переліку підкарантинних матеріалів і об'єктів згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 705 від 12.05.2007 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про карантин рослин».

Отже, судом першої інстанції правильно відзначено, що перевезення пшениці та фуражного ячменю в межах України здійснюється виключно у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, та який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та упаковку.

У той же час, позивач не надав суду сертифікати якості, передбачені умовами договорів та карантинні сертифікати, наявність яких є обов'язковою, згідно положень законодавства України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що надані позивачем контракти на експорт зернових культур та вантажні митні декларації не являються беззаперечним доказом товарності операцій між позивачем та ПП «Ространсагро», оскільки у періоді, який був перевірений податковим органом, у позивача були й інші постачальники зернових культур, що не заперечується останнім.

Окрім того, як убачається з договорів, укладених між ТОВ «АТ Каргілл» та ПП «Ространсагро», останній не є виробником товару, який є предметом поставки. При цьому, відповідач зазначив, що в ході документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Ространсагро», результати якої оформлені актом від 29.01.2013 № 20/22/33429448, податковим органом не встановлено факту придбання ПП «Ространсагро» пшениці у контрагента-постачальника ТОВ «Скрап-Мет».

Враховуючи приведені норми та встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що у разі відсутності фактичного здійснення господарських операцій, відповідні документи не можуть вважатися первинним документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбаченні чинним законодавством.

Оскільки позивачем не надано усіх, обумовлених спірними господарськими операціями, документів, про що зазначено вище, зокрема документів, що підтверджують повноваження на отримання Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» від Приватного підприємства «Ространсарго» поставленого на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» товару (зернових) в період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року за договорами поставки, а також документів, що підтверджують фактичне зберігання Приватним акціонерним товариством «Стівідорна компанія «Авліта» поставленого ПП «Ространсагро» на користь позивача товару в указаний період за дослідженими договорами, колегія суддів доходить висновку, що угоди між позивачем та ПП «Ространсагро» були лише задокументовані без фактичного здійснення постачання товару.

Враховуючи все вище викладене, колегія суддів доходить висновку, що реальне здійснення господарських операцій за домовленостями, з приводу яких складено первинні документи між позивачем та ПП «Ространсагро», не підтвердилось в ході апеляційного розгляду справи.

Доводи апеляційної скарни не спростовують вищевикладене, а тому скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 24 березня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М