Рішення № 37743653, 21.11.2013, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/7033/13-ц

№ провадження 2/208/2310/13

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2013 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Ричка С.О.

при секретарі - Щербацевич Д.В.,

за участю позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Богатенкової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Баглійського відділу ДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції в особі державного виконавця Богатенкової А.В. про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Баглійського відділу ДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції в особі державного виконавця Богатенкової А.В. про відшкодування шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 04.12.11 року в результаті ДТП, ОСОБА_3 завдав пошкодження автомобілю, який належить йому, ОСОБА_1. 16.12.11 року постановою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська ОСОБА_3 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення. Страхова компанія ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», з якою у винуватця ДТП був договір обов'язкового страхування, виходячи зі своїх розрахунків, відшкодувала матеріальну шкоду у сумі 20635 грн., перерахувавши кошти на рахунок ОСОБА_1 Але ж витрати на запасні частини та ремонтні роботи склали 28089 грн. Різниця між виплатою страхової компанії та фактично витраченими коштами на ремонт автомобіля склала 7454 грн., яку ОСОБА_1, довелося залучити із власних збережень, що відкладалися на оздоровлення дітей. Кошти (матеріальна шкода 1100,00 грн., моральна шкода 5000,00 грн. та судові витрати 214,60 грн.), які відповідно до рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська № 2-687/12 від 13.08.2012 року, повинен був ОСОБА_3 відшкодувати на користь ОСОБА_1 могли компенсувати витрати ОСОБА_1, які він змушений був додатково залучити на ремонт автомобіля після ДТП. Постановою від 03.10.2012 року за реєстровим № 35062318 державним виконавцем Баглійського відділу ДВС Дніпродзержинського МУЮ Богатенковою А.В., відповідач по справі, було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська № 2-687/12 від 17.09.2012 року на виконання рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська № 2-687/12 від 13.08.2012 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, позивача по справі, матеріальної шкоди у розмірі 1100,00 грн., моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. та судові витрати 214,60 грн. Відповідач на чолі з начальником Баглійського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ Вишняковою О.В., зайняли упереджену позицію відносно Позивача, яка полягала в цілому ряді порушень, які не дали боржнику ОСОБА_3 усвідомити невідворотність повного та своєчасного виконання рішення суду, а навпаки, фактично сприяли йому в ухилянні від виконання судового рішення, чим суттєво порушили права Позивача, тому він 04.03.2013 року звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця, в ході судового засідання, неправомірність дій та бездіяльність Відповідача були підтверджені, суд скаргу Позивача задовольнив та 11.06.2013 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська винесена УХВАЛУ №207/925/13-ц №4-с/207/4/13 яка набрала законної сили. Стаття 61 ЦПК України передбачає, що обставини, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи щодо якої встановлено ці обставини. В ухвалі № 207/925/13-ц №4-с/207/4/13 від 11.06.2013 року Баглійський районний суду м. Дніпродзержинська зобов'язав Відповідача у місячний термін усунути зазначені порушення і виконати у повному обсязі з дотриманням ст. ст. 6, 11, 12, 15, 57, 60 Закону України Про виконавче провадження рішення Багліиського районного суду м. Дніпродзержинська № 2-687/12 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 1100,00 грн., моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. та судові витрати 214,60 грн. та у місячний термін з дня отримання ухвали суду, яка набрала законної сили, повідомити суд і заявника ОСОБА_1 про виконання ухвали суду. На момент подачі цієї заяви, Відповідач, ні суд ні Позивачів строки надані судом, належним чином не повідомив про заходи та результати, щодо виконання ухвали № 2б7/925/13-ц № 4-с/207/4/13 від 11.06.2013 року Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська. Тобто ухвала № 207/925/13-ц № 4-С/207/4/13 від 11.06.2013 року, та рішення № 2-687/12 від 03.08.2012 року Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська по сьогодні Відповідачем не виконано, чим порушено права Позивача. Отже позивач стверджує, що Відповідач спричинив йому матеріальну шкоду, яка полягає в тому, що Позивач отримав збитки у сумі 6314 грн.(шість тисяч триста чотирнадцять гривень), які боржник ОСОБА_3 своєчасно та в повному обсязі не відшкодував стягувачу ОСОБА_1, саме завдяки незаконним діям та бездіяльності Відповідача в ході виконавчого провадження. Відповідач діяв упереджено, сприяв боржнику ОСОБА_3 в ухилянні від виконання рішення суду, чим завдав позивачу і моральну шкоду також, тому просить задовольнити його вимоги у повному обсязі та стягти з відповідача у відшкодування матеріальної шкоди 6314,00грн., у відшкодування моральної шкоди стягнути 10000,00грн., а а також судові витрати у розмірі 344,12 грн.

Представник відповідача державний виконавець Баглійського відділу ДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції Богатенкової А.В., заперечувала проти позовних вимог, свої заперечення обґрунтовувала наступним: позивачем було перераховано ряд на його, думку неправомірних дій та бездіяльності з боку відповідача, а саме: те, що постанову про відкриття виконавчого провадження було винесено відповідачем, коли вона ще не працювала в відділі, але це ствердження є таким що має під собою підґрунтя, але ж це ніяк не порушило хід виконавчого провадження в межах його відкриття. Отже правову оцінку з цього приводу повинен робити безпосередній начальник відповідача, оскільки винесена постанова про відкриття виконавчого провадження прискорило в подальшому проведення виконавчих дій. Позивач стверджує що були внесені неправдиві відомості до ЄДРВП. Підставою для такого висновку стало те, що ці дані були внесені державним виконавцем Кушнір І.Н., адже які саме неправдиві дані були внесені позивач не вказує, та суду докази не надав. Посилання позивача на те що від нього приховували хід виконавчого провадження, не є дійсним, так як відповідач особисто отримав постанову про відкриття виконавчого провадження в якій зазначається номер та індетифікатор доступу, за допомогою яких він міг особисто слідкувати за ходом виконавчого провадження. Ці дії вносяться до ЄДРВП співробітниками в яких є особистий доступ, у відповідача на той час доступу такого не було, і всі дії виносилися без використання ЄДВП. Коли явідповідач отримала доступ, то внесла всі дії та необхідні запити в рамках виконавчого провадження. Крім того позивач стверджується, що відповідач в запитах до банківських установ про наявність вкладів боржника не надано повної інформації, що унеможливило накладення арешту на кошти у всіх банківських установах, відповідачем запити були зроблені 23.11.2012р. та були направлені до банківських установ для виконання, також у державну податкову інспекцію була направлено запит в електронному вигляді 23.11.2012р. де з відповіді від 26.11.2012р. стало відомо, що боржник рахунки не відкривав та офіційного місця роботи не має, тобто не працює. Тому на думку відповідача твердження позивача про те, що на кошти боржника можна було накласти арешт і це не було зроблено з вини відповідача є хибними, так як відповідь податкової інспекції спростовує це твердження. Також стверджується що при обстеженні житла боржника, матір пояснила, що майно не належить боржнику, але це не відповідає дійсності, оскільки 20.05.2013р. актом опису та арешту майна було описане майно а саме телевізора марки LG модель Super sim 29FSGRLX612UY100308; шафа розміром: висота 2,05, ширина 2,10, яке було запропоновано стягувачу залишити в себе на зберіганні, але він від цього відмовився, отже було залишено па зберіганні у боржника, про що зроблено відповідний запис в акті опису й арешту майна. Також позивачем було зазначено, що ним надавались неодноразові клопотання стосовно перевірок доходів боржника від нелегальної підприємницької діяльності. На це зауваження відповідач зазначила, що державний виконавець не має повноважень робити перевірки та займатися доказуванням нелегальної підприємницької діяльності та отримання від неї доходів. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб. На підставі цих стверджень позивач вважає, що відповідачем йому спричинено матеріальну шкоду у сумі 6314,00 гри., і вважає що відповідач повинен їх компенсувати замість боржника ОСОБА_3, що не відповідає нормам чинного законодавства, а також стверджується що відповідач діяв упереджено та сприяв боржнику в ухиленні виконання рішення суду, на думку відповідача не відповідає дійсності та є хибним, так як з 29.11.2012 на рахунок стягувана № НОМЕР_1, який стягувач залишив державному виконавцю, та який був долучений до матеріалів виконавчого провадження, боржником перераховуються грошові кошти, що свідчить про виконання рішення суду по частинам, що дозволяється в межах виконавчого провадження. Твердження позивача про спричинення йому збитків відповідачем, державним виконавцем на думку відповідача також є хибними, так як вони були причинені боржником ОСОБА_3 та цей факт підтверджений рішенням Баглійського районного суду від 13.08.2012р.. Також позивач зазначає, що відповідачем завдано моральну шкоду в 10000,00 грн. в обґрунтування цієї шкоди позивач зазначає, що знову змушений звертатися до суду, прокуратури Міністерства Юстиції для відстоювання законних своїх прав в результаті бездіяльності відповідача. З цих підстав він змінив й порушив хід свого звичайного життя, витрачає час, пальне, ресурс автомобіля, відвідує юридичні консультації, суд, зустрічається зі слідчими та додатково організує свою трудову діяльність. Перераховуючи ці зміни, він не зазначає з якою метою він це робить, і яка саме в нього виникла необхідність відвідувати суд, зустрічатися зі слідчими (якими і де), і які саме засоби ним були застосовані для додаткової організації своєї трудової діяльності. Відповідно до вищезазначеного позивача не доведено спричинення йому моральної шкоди, та не доведено обґрунтованість її суми, також не доведено в чому саме виразилась моральна шкода, як це зазначено ст. 23 ЦК України, тому просить у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні надав суду пояснення аналогічні викладеним в позовній заяви.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечувала, зазначивши, що позивачем не надані будь - які докази та підстави в обґрунтування спричиненої матеріальної та моральної шкоди. Не наведено та не надано доказів про обставини, які б свідчили про наявність моральних страждань, погіршення здоров'я з цього приводу, порушення способу та укладу життя.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

За змістом п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи наступне.

З рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська № 2-687/12 від 13.08.2012 року, вбачається, що на користь ОСОБА_1, стягнуто з ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 1100,00 грн., моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. та судові витрати 214,60 грн., яке до теперішнього часу не виконано.

Ухвалою від 11.06.2013 року Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська № 207/925/13-ц № 4-с/207/4/13 яка набрала законної сили, скаргу ОСОБА_1 задоволено, бездіяльність державного виконавця Баглійського відділу ДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції Богатенкової А.В. визнана неправомірною., щодо виконання рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська № 2-687/12 від 13.08.2012 року.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.5 Закону України "Про виконавче провадження", діючої на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Відповідно до ст.7 цього Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні, або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

Згідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження"державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

У відповідності до ст.44-1 вказаного Закону за письмовою заявою стягувача - фізичної особи стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на рахунок стягувача в банку або в іншій фінансовій установі чи перераховані на адресу стягувача поштовим переказом.

Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень.

За змістом статті 86 Закону України "Про виконавче провадження" стягувач вправі звернутися з позовом до суду про відшкодування збитків, завданих нездійсненням стягнення за виконавчим документом, і до предмета доказування будуть належати факти, зокрема, невжиття державним виконавцем передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів до виконання вимог виконавчого документа, а також фактів виникнення збитків, причинного зв'язку між неправомірними діями чи бездіяльністю державного виконавця та заподіяння збитків.

У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснені нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державну виконавчу службу"державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч.2 цієї статті збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, з урахуванням викладеного, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Таким чином, суд вважає факт бездіяльності державного виконавця Баглійського відділу ДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції Богатенкової А.В. встановлений.

Сама тривалість невиконання рішення суду, яке набуло законної сили, внаслідок бездіяльності державного виконавця вже спричинило позивачу значну психологічну травму та моральні страждання, внаслідок чого змінився й порушився хід його звичайного життя, він витрачає час, пальне, ресурс автомобіля, відвідує юридичні консультації, суди, зустрічається зі слідчими та додатково організує свою трудову діяльність.

Крім того, така бездіяльність вимагала від позивача додаткових зусиль для відновлення порушених прав: постійно звертатися до Баглійського відділу ДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції, відчувати приниження від байдужості, безрезультатно прохати виконати рішення суду, яке навіть на час розгляду даної справи не виконано.

Вказані обставини, а також намагання протягом декілька років доказати наявність, розмір спричиненої шкоди, призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків позивача.

Виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає за необхідне компенсувати позивачу спричинену моральну шкоду у розмірі однієї тисячі гривень. При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу страждань позивача, характеру немайнових втрат, їх тривалості та можливості відновлення.

Виходячи із вищезазначеного, суд вважає, що відповідно до положень ст. 56 Конституції України, ст. 1174 ЦК України вказана сума завданої моральної шкоди повинна бути стягнена на користь позивача з Держави України, на яку покладається цивільна відповідальність за порушення прав учасників цивільних відносин діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади. Згідно з ст. 170 ЦК України обов'язок Держави України має бути виконаний Державним казначейством України, як на це вказував Пленум Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"

У відповідності до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26 грудня 2003 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Згідно ч.3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Крім того, суд приймає до уваги, що Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року була ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також протоколи №1, 2, 4, 7 та 11 до цієї Конвенції. У відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 190 ЦК України та прецедентна практика ЄСПЛ, викладена у рішеннях: Маркс проти Бельгії від 27.04.1979 року, Мелахер та інші проти Австрії від 19.12.1989 року, Грецькі нафтопереробні заводи "Стран" та Страті Андреадіс проти Греції від 21.11.1994 року, Бурдов проти Росії від 7.05.2002 року, Прессос Компанія Навєра С.А. та інші проти Бельгії 18.10.1995 року, Беєлер проти Італії від 05.01.2000 року, Совтрансавто-Холдинг проти України від 25.07.2002 року, Півень проти України від 29.06.2004 року, розуміють під майном не тільки речі, але й майнові права та обов'язки, тому неможливість позивача реалізувати свої права суд визнає порушенням вказаної статті.

В справі "Скордіно проти Італії" (N 1) (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], N 36813/97, Європейський суд з прав людини визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту, зокрема, в п. 200 цього рішення визначений принцип, у відповідності до якого процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції.

Суд вважає, що права позивача, передбачені ст.1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, були порушені. Таким чином, під час розгляду справи було встановлено наявність усіх трьох елементів, наявність яких є необхідною для застосування ч.2 ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження": шкоди, протиправної поведінки держвиконавця та причинний зв'язку між ними.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому суд, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 344,12 грн.

На підставі наведеного та керуючись Законом України «Про державну виконавчу службу», Законом України «Про виконавче провадження» ст.1174 ЦК України, ст. 8,55,56,124 Конституції України, ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213, 214, 215, 224-226 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Баглійського відділу ДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції в особі державного виконавця Богатенкової А.В. про відшкодування шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Баглійського відділу Державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 34974582) на користь ОСОБА_1, (ІПН НОМЕР_1) у відшкодування матеріальної шкоди 6314,00 грн. (шусть тисяч триста чотирнадцять грн.00коп)

Стягнути з Баглійського відділу Державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 34974582) на користь ОСОБА_1, (ІПН НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди 1000,00 грн. (одна тисяча грн.00коп.)

Стягнути з Баглійського відділу Державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 34974582) на користь ОСОБА_1, (ІПН НОМЕР_1) у відшкодування судових витрат 344,12 грн. (триста сорок чотири грн. 12коп.)

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін апеляційної скарги з дня його оголошення, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя Ричка С. О.