Ухвала суду № 37742895, 17.03.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Спасова Н.В.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2014 року справа №805/15210/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бишова М.В.

суддів Компанієць І.Д., Васильєвої І.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року по адміністративній справі №805/15210/13-а за позовом ОСОБА_2 до Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувсь до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.07.2013 року №0009011701.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що вказаним податковим повідомленням - рішенням відповідач визначив йому податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у загальному розмірі 99843,40 грн за земельну ділянку, на якій розташовані належні йому об'єкти нерухомості. З визначеним грошовим зобов'язанням він не згоден, оскільки при обчисленні земельного податку за 2012 рік Жовтневою ОДПІ безпідставно не було враховане те, що право власності на об'єкти нерухомого майна він набув 10 лютого 2012 року, а не 14 січня 2012 року, як зазначено у розрахунку до податкового повідомлення-рішення. Крім того, відповідачем при визначенні суми грошового зобов'язання за 2013 рік неправомірно не прийнято до уваги те, що позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, знаходячись на спрощеній системі оподаткування, належні йому об'єкти нерухомого майна використовує в підприємницькій діяльності та сплачує єдиний податок, у зв'язку із чим, відповідно до положень Податкового кодексу України, звільняється від сплати земельного податку. Також позивач, вказав на сумнівність нормативної грошової оцінки у розмірі 15108300 грн/га, використаної податковим органом при нарахуванні йому земельного податку, стверджував про необґрунтованість суми грошового зобов'язання визначеного податковим повідомленням-рішенням від 05.07.2013 року №0009011704.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014р. позов ОСОБА_2 задоволений. внаслідок чого визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення - рішення від 05.07.2013 року №0009011704, винесене Жовтневою об'єднаною державною податковою інспекцією міста Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 99843,40 грн.

Стягнуто з Державного бюджету на користь позивача судові витрати в сумі 998,44 грн.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що за 2012 рік земельний податок позивачу був визначений у розмірі 49019,08 грн виходячи з даних про грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 1510,83 грн./кв.м., отриманих податковим органом від Держзеагенства у м. Маріуполі Донецької області, коефіцієнту індексації за 2012 рік, який, згідно листа Держземагенства України від 10.01.2013 року №328/22/7-13 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» дорівнює 1,00 та виходячи з тривалості строку використання позивачем у 2012 році земельної ділянки у 353 днів, який був визначений відповідно до ч.3 ст. 334 Цивільного кодексу України з 14.01.2012 року - дати нотаріального посвідчення договору, на підставі якого позивач набув право власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці. Посилаючись на реєстрацію позивача суб'єктом підприємницької діяльності лише в липні 2013 року, тобто через 7 днів після отримання оспорюваного податкового повідомлення-рішення, вказуючи на відсутність у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що згідно Узагальнюючої податкової консультації позбавляє його права на отримання пільг по сплаті земельного податку, вказав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до норм діючого законодавства та ґрунтується на акті перевірки позивача.

Позивач та представник відповідача в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені, що дає суду право розглянути справу у відсутність сторін в порядку письмового провадження на підставі ст.197 ч.1 КАС України.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 14.01.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області, зареєстрованого в реєстрі №135, є власником нежитлового приміщення загальною площею 189,5 кв.м., що знаходиться АДРЕСА_1. Зазначене нежитлове приміщення розташоване на земельній ділянці Маріупольської міської ради Донецької області площею 0,3364 га кадастровий номер 1412300000:04:005:0150. Рішення щодо приватизації вказаної земельної ділянки не приймалося (а.с.16-17).

З Витягу №33137488 від 10.02.2012 року встановлено, що державна реєстрація права власності позивача на вказане нежитлове приміщення здійснена 10 лютого 2012 року (а.с.18)

05.07.2013 року Жовтневою об'єднаною державною податковою інспекцією м. Маріуполя ГУ Міндоходів у Донецькій області прийняте податкове повідомлення-рішення від 05.07.2013р. №0009011704, яким ОСОБА_2, відповідно до п. 286.5 ст.286 Податкового кодексу України, визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 99843,40 грн (а.с.8).

З розрахунку до вказаного повідомлення-рішення встановлено, що сума земельного податку у розмірі 99843,40 грн, яка визначена позивачу до сплати, складається з податку у сумі 50824,32 грн за 2013 рік та у розмірі 49019,08 грн за 2012 рік. При нарахуванні земельного податку Жовтнева ОДПІ м. Маріуполя виходила з нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 15108300 грн./га. При визначенні грошового зобов'язання за 2012 рік податковий орган виходив з терміну користування позивачем земельною ділянкою у 353 дні, відраховуючи вказаний строк з 14.01.2012 року, тобто з моменту укладання договору дарування (а.с.6,7).

Розрахунок земельного податку проведено виходячи з показника нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеного у листі управління Держземагенства у м. Маріуполі Донецької області.

З листа управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області вих. №2013/2024 від 03.06.2013 року встановлено, що на запит податкового органу повідомлено, що нормативна грошова оцінка 1 м.кв. земельної ділянки на 2013 рік за адресою: АДРЕСА_1 (цільове призначення - обслуговування виробничих приміщень та офісу) становить 1510,83 грн./м.кв. (а.с.60).

Разом з тим, рішеннями Маріупольської міської ради №5/40-6281 від 11.02.2010 року, №6/5-327від 25.02.2011 року та №5/38-6108 від 15.12.2009 року затверджені матеріали нормативної грошової оцінки земель м. Маріуполя, яка у Жовтневому районі визначена на рівні 125,20 грн./м.кв. (а.с.78-82).

З листів ДПС України за №906/7/173217 від 16.01.2013 року та Держземагенства України встановлено, що коефіцієнт індексації за 2012 рік дорівнює 1,0 (а.с.74-77).

Ст. 286 Податкового Кодексу встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп. 14.1.42. п. 14.1 цієї статті).

Відповідно до пп.271.1.1 п.271.1 ст.271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру земельного податку.

Відповідно до ст.20 цього ж Закону за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У відповідності до Земельного кодексу України, Закону України "Про оцінку земель", Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213, спільним наказом Держкомзему України, Мінагрополітики України, Мінбудархітектури України, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 № 18/15/21/11 затверджений Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів.

Пунктом 1.7 вказаного Порядку встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться суб'єктами оціночної діяльності, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до абз.2 п.286.1 ст.286 ПК України відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у даному випадку визначення позивачу земельного податку на підставі листа управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області №2013/2024 від 03.06.2013 року, а не на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, затвердженої міською радою, не відповідає законодавчо встановленому порядку визначення розміру земельного податку, а також приписам ст.23 Податкового кодексу України, відповідно до якої базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.

Поданий відповідачем лист управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області №2013/2024 від 03.06.2013 року не є належним та допустимим доказом у розумінні ст.70 КАС України, оскільки вказаний лист не є законодавчо встановленим документом про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, внаслідок чого інформація, викладена в цьому листі, не може бути використана відповідачем при розрахунку земельного податку.

Крім того, на момент визначення позивачу грошового зобов'язання у розпорядженні податкового органу було рішення Маріупольської міської ради, яким затверджено нормативну грошову оцінку землі в Жовтневому районі м. Маріуполя майже в одинадцять разів менше, ніж зазначено у листі Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області, отриманого відповідачем на свій запит.

На підставі вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що застосовуючи при розрахунку земельного податку відомості, зазначені в листі управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області, відповідач діяв всупереч встановленому порядку, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення від 05.07.2013 року №0009011704 прийнято відповідачем не у відповідності до вимог законодавства України.

Щодо правильності визначення відповідачем грошового зобов'язання за 2012 рік виходячи з дати нотаріального посвідчення договору дарування нежитлового приміщення, колегія суддів зазначає, що згідно із ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.286.5. ст.286 Податкового кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

З наведених положень законодавства вбачається, що нарахування земельного податку у разі набуття права власності на нежитлове приміщення здійснюється податковим органом з місяця, в якому у платника податку виникло право власності. Більш того, пунктом п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України чітко визначена подія, з якої податковий орган має виходити при обчисленні земельного податку - дата державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги відповідача на правомірність здійснення розрахунку земельного податку з моменту нотаріального посвідчення договору є неспроможними.

Дії Жовтневої ОДПІ міста Маріуполя з визначення позивачу грошового зобов'язання за 2012 рік, починаючи з 14.01.2012 року, є незаконними, оскільки у відповідності до наведених положень законодавства розрахунок мав здійснюватися з 01.02.2012 року.

Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо законності нарахування відповідачем позивачу грошового зобов'язання за 2013 рік у розмірі 50824,32 грн, суд першої інстанції зазначив наступне

Позивач є власником нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1.

З Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців Серії НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з 19.07.2013 року. (а.с.10).

Позивач знаходиться на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку за 2 групою зі ставкою єдиного податку у 5% та здійснює такий вид господарської діяльності, як надання в оренду й експлуатацію власного й орендованого нерухомого майна. Зазначене підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку Серії НОМЕР_1 (а.с.9).

З договорів оренди нежитлового приміщення №01/08/13-М та №Л/01/08/13-И від 01.08.2013 року встановлено, що приміщення, належні позивачу на праві власності та розташовані в АДРЕСА_1, позивач використовує в підприємницькій діяльності, здаючи в оренду (а.с.34-39).

З копій квитанцій Приватбанку та податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця вбачається, що позивачем здійснюється підприємницька діяльність, від неї отримується дохід та з нього сплачується єдиний податок (а.с.67-71)

Згідно підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої Наказом ДПС України від 23.11.2012р. №1051, у разі надання в оренду будівель, споруд або їх частин за договором оренди, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівлі або споруди, тобто підприємницька діяльність наймодавців провадиться обов'язково за рахунок здачі в оренду майна і земельної ділянки, то така фізична особа - підприємець (власник нежитлового приміщення) теж звільняється від нарахування (сплати) та подання податкової звітності з земельного податку.

Відповідність здійсненого позивачем виду діяльності тому виду діяльності, що зазначений у свідоцтві про сплату єдиного податку, провадження цієї діяльності для досягнення економічних результатів та з метою одержання прибутку та факт реєстрації позивача платником єдиного податку дають підстави для висновку про використання земельної ділянки в підприємницькій діяльності позивача та про наявність права не сплачувати земельний податок.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що починаючи з серпня 2013 року ОСОБА_2 не є платником земельного податку за земельну ділянку, що розміщена за адресою: АДРЕСА_1, в зв'язку з чим нарахування йому податковим органом податкового зобов'язання за повний 2013 рік є неправомірним та суперечить вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування Узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої Наказом ДПС України від 23.11.2012р. №1051.

З положень підпункту 297.1.4 пункту 297.1статті 297 Податкового кодексу та Узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої Наказом ДПС України від 23.11.2012р. №1051 випливає, від сплати земельного податку звільняються фізичні особи-підприємці, які використовують земельні ділянки при провадженні підприємницької діяльності при наявності правовстановлюючих документів та такі земельні ділянки.

В матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують право власності або право володіння позивача ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1, тому застосування до нього положень підпункту 297.1.4 пункту 297.1статті 297 Податкового кодексу та Узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особами - підприємцями, затвердженої Наказом ДПС України від 23.11.2012р. №1051 є необґрунтованим.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача у зв'язку із неправомірним застосуванням при розрахунку земельного податку відомостей, зазначених в листі управління Держземагентства у м. Маріуполі Донецької області, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення від 05.07.2013 року №0009011704 прийнято відповідачем не у відповідності до вимог законодавства України.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року по адміністративній справі №805/15210/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2013 року по адміністративній справі №805/15210/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів М.В. Бишов

І.Д. Компанієць

І.А. Васильєва