Постанова № 37742793, 17.02.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

17 лютого 2014 року справа № 814/4656/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомПриватного акціонерного товариства "Казанківське хлібоприймальне підприємство", вул. Жовтнева, 40, с. Казанка, Казанківський район, Миколаївська область, 56000

до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Миколи Аркаса, 2, м. Баштанка, Миколаївська область, 56101

проскасування податкового повідомлення - рішення від 16.10.2013 № 0000692200

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Казанківське хлібоприймальне підприємство", звернувся до суду з позовом до відповідача, Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, про скасування податкового повідомлення - рішення від 16.10.2013 № 0000692200.

Позов обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем без достатніх правових підстав, висновок про характер господарської діяльності не ґрунтується на належних та допустимих доказів, тоді як позивач має всі первинні документи для підтвердження здійснення такої діяльності.

Відповідач заперечив проти зазначених у позовній заяві доводів з підстав, викладених в акті перевірки (том справи 2, арк. 208-210).

Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обгрутовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

З 17.09.2013 по 19.09.2013 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПрАТ "Казанківське хлібоприймальне підприємство" щодо підтвердження господарських відносин із платком податків ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" за жовтень 2010 року.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 2. 40 Розділу ІІ "Надходження зерна й продукції" Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 13 жовтня 2008 року № 661, п. 11.1, п. 11.5 глави 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 20.02.1998 за № 128/2568, пп. 4.1 глави 4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 5 червня 1995 року за № 168/704, товариством штучно сформовано податковий кредит з ПДВ на суму 759 750 грн з ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" за жовтень 2010 року; встановлено відсутність у платника податків ПрАТ "Казанківське хлібоприймальне підприємство" реальних поставок товарів від ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" за жовтень 2010 року у розмірі 759 750 грн. Таким чином, відповідно до п. 1, п.2 ст. 215, п. 1, п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зазначені правочини є безтоварними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, кріт тих, що пов'язані з його недійсністю (том справи 1, арк. 44, зворотній бік арк. 44).

За результатами перевірки складено Акт від 26.09.2013 № 260/22-32100883 (том справи 1, арк. 25-45).

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 16.10.2013 № 0000692200, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 759750 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 189938 грн (том справи 1, акр. 24).

Суд проаналізував характер спірних правовідносин, дослідив їх обставини і прийшов такого висновку.

15.10.2010 між ЗАТ "Казанківське хлібоприймальне підприємство" та ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" укладений договір купівлі-продажу зерна № 167-С/КП/2010 (том справи 1, арк. 249).

На виконання умов договору та руху товару позивач подав договір складського зберігання соняшника, акти прийому-передачі зерна, договір комісії, ТТН, виписки по рахунках, видаткові накладні, податкові накладні, витяги з вагового журналу ЗХС-28 за 2010-2011 маркетинговий рік, реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Всупереч зазначеному, відповідач заперечення аргументує безтоварністю здійснених господарських операцій з контрагентом ТОВ "Ценфинторг-ЮГ", оскільки на підставі акта ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 14.05.2013 № 364/22-225/35989010 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками за період жовтень-грудень 2010 року, березень-грудень 2011 року, січень-листопад, грудень 2012 року та контрагентами покупцями" зроблено висновки про те, що правочини, які здійснені ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" з підприємствами-постачальниками є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, мають ознаки безтоварних операцій та суперечать інтересам держави і є недійсними, а самі господарські операції по придбанню товарно-матеріальних цінностей носять безтоварний характер (том справи 1, арк. 30). Крім того, відповідач наголошує на наявність необумовлених виправлень у товарно-транспортних накладних, неможливість встановлення номера та дати оформлення договору складського зберігання соняшника та додатку № 1 до договору, що свідчить про не доведення факту руху зерна у зв'язку з ненаданням документів, підтверджуючих облік руху зерна (том справи 1, арк. 43). Таким чином, позивач штучно сформував податковий кредит за жовтень 2010 року в сумі 759 750 грн.

Суд звертає увагу, що перевірка проводилася за жовтень 2010 року, коли спірні правовідносини регулювалися Законом України "Про податок на додану вартість", тоді як Податковий кодекс України прийнятий 02 грудня 2010 року, тому незрозумілим є посилання податкового органу на порушення позивачем у жовтні 2010 року норм Податкового кодексу України.

За приписами підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) … у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпунктів 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). В частині 2 цього ж пункту зазначено, що платник податку несе відповідальність лише в разі не підтвердження сум податку зазначеними цим пунктом документами на момент проведення перевірки податковим органом.

Придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що договір купівлі-продажу зерна відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, не порушує публічний порядок, не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такої угоди прямо законом не встановлена, судами вона недійсною не визнавалася.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, а саме: від перебування контрагента за юридичною адресою, від його господарських та виробничих можливостей, від наявності в ланцюгу постачальників підприємств з ознаками фіктивності.

На користь доводів позивача свідчить також наступне: ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" зареєстроване платником податку на додану вартість; станом на 11.02.2014 є юридичною особою, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том справи 1, арк. 60-62); письмове пояснення директора ТОВ "Ценфинторг-ЮГ" щодо транспортування та оформлення товарно-транспортних накладних (том справи 2, арк. 219).

На підтвердження реальності господарської операції позивач посилається також на укладення договору комісії з Підприємством з іноземними інвестиціями "Сєрна" та узгодження проформи заявки комітента (том справи 1, арк. 66-68); детальну виписку по рахункам у підтвердження отримання комісійної винагороди (том справи 2, арк. 10).

Відповідач стверджує про наявність дописки номерів у товарно-транспортних накладних та необумовлених виправлень у датах.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року N 996-XIV (далі - Закон N 996-XIV) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Крім того, дана стаття визначає обов'язкові реквізити таких документів.

Серед переліку обов'язкових реквізитів відсутнє посилання на наявність номера товарно-транспортної накладної. Крім того, товарно-транспортні накладні виписує вантажовідправник.

Отже, надані позивачем первинні документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг, що є підтвердженням реальності спірних операцій.

Як наслідок, сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів, договір позивача з контрагентом спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним.

З урахуванням закріпленої в статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги статті 71 Кодексу адміністративного кодексу України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, відповідач повинен був подати суду належні та допустимі докази своїх тверджень про характер господарської операції. Однак, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету. Висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд перевірив відповідність податкового повідомлення-рішення вимогам, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, і дійшов висновку про необхідність його скасування.

Судові витрати розподіляються відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 16.10.2013 № 0000692200.

3. Присудити Приватному акціонерному товариству "Казанківське хлібоприймальне підприємство" понесені ним судові витрати (судовий збір) у сумі 458,81 грн з Державного бюджету України.

4. Стягнути з Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на користь Держави судовий збір в сумі 4 129, 19 грн.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич