Постанова № 37742719, 21.02.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

21 лютого 2014 року справа № 814/2701/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській обл., вул. Шкрептієнка, 27, м. Очаків, Миколаївська обл., 57508 проскасування податкових повідомлень-рішень від 04.06.2013 р. № 0000312200 і № 202

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до відповідача, Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.06.2013 р. № 0000312200 і № 202.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач допустив порушення процедури проведення перевірки, а саме: не повідомив позивача про місце і час проведення перевірки; не надіслав акт перевірки; номер і дата наказу про призначення перевірки, записані в журналі реєстрації перевірок, не відповідають реквізитам, які зазначені в акті перевірки; акт відмови від підписання матеріалів перевірки не відповідає дійсності; оскаржувані податкові повідомлення-рішення містять посилання на акт з іншим номером.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що перевірка проводилася в присутності старшого продавця ОСОБА_2, яка працює за трудовим договором з позивачем. Продавець відмовилася від підписання матеріалів перевірки, однак надала письмові пояснення. Відповідач також обґрунтував підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій (а. с. 18-22).

Відповідач подав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовані позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець з 10.06.2011 р. і є платником єдиного податку з 01.01.2012 р. (а. с. 10-12).

Наказом державної податкової служби у Донецькій області від 14.02.2013 р. № 57 призначена перевірка позивача. 19.02.2014 р. видано направлення на перевірку.

19.02.2013 р. відповідачем проведена перевірка за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт від 01.03.2013 р. № 0005/05/99/22/НОМЕР_2 (а. с. 26-27).

Перевірка проводилася в магазині позивача по АДРЕСА_2 в присутності старшого продавця ОСОБА_2, яка відмовилася від підписання матеріалів перевірки, про що складено акт відмови від 01.03.2013 р. (а. с. 23).

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон № 265) і п. 2.6 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, а саме: не ведення обліку товарних запасів у встановленому порядку за місцем реалізації товару на суму 292034,00 грн.; несвоєчасне оприбуткування готівки в касі на суму 50406,00 грн.

На підставі акту перевірки, 04.06.2013 р. прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000312200 на суму 584068,00 грн. і № 202 на суму 252030,00 грн. (а. с. 7-8).

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідач як контролюючий орган на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків. З матеріалів справи вбачається, що фактична перевірка позивача проведена з дотриманням вимог глави 8 ПК України, на підставі наказу та направлень на перевірку, які вручені старшому продавцю. ОСОБА_2 працює за трудовим договором з позивачем від 16.01.2013 р. (а. с. 29), у зв'язку з чим є повноважною особою для отримання документів.

Посилання позивача на формальні порушення в частині помилки в номері акту перевірки в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях і реквізитів наказу про призначення перевірки, зазначених у журналі реєстрації перевірок, не приймаються судом, оскільки не впливають на результати проведеної перевірки та виявлені порушення.

На підставі п. 12 ст. 3 Закону № 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).

Позивач, як платник єдиного податку, звільнений від обов'язку застосовувати реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки на підставі п. 6 ст. 9 Закону № 265.

Однак п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

На підставі того, що позивачем не надано до перевірки накладні на товар, що реалізується, відповідач зробив висновок про не ведення обліку товарних запасів у встановленому порядку за місцем реалізації товару на суму 292034,00 грн. Даний факт позивач не спростовує.

Пунктом 2.6 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 передбачено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

В акті перевірки відображено, що книга обліку доходів та витрат позивача зареєстрована в ОДПІ 21.02.2012 р., однак містить записи за січень 2012 р. на суму 29385,00 грн. і з 01.02.2012 р. до 20.02.2012 р. на суму 21021,00 грн.

Статтею 20 Закону № 265 встановлено, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання.

На підставі викладеної статті відповідач розрахував суму штрафної (фінансової) санкції в розмірі 584068,00 грн.

Абзацом 3 ст. 1 указу Президента України від 12.06.1995 р. № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" передбачено, що у разі порушення фізичними особами, які є суб'єктами підприємницької діяльності, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

З огляду на викладене відповідач застосував до позивача фінансові санкції в розмірі 252030,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено дотримання відповідачем передбаченої законом процедури при проведенні перевірки позивача. Під час судового розгляду справи жодних доказів на спростування висновків відповідача позивач суду не надав, адміністративний позов також не містить пояснень щодо суті виявлених порушень.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв у межах, спосіб та на підставі своїх повноважень, відповідно до вимог ст. 71 ч. 2 КАС України довів перед судом їх законність, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич