Рішення № 37742270, 18.03.2014, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

18.03.2014 Справа № 638/2932/14-ц

Провадження № 2/638/2583/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - ЛОСЄВОЇ Д.А.

при секретарі - ВОРОНІНІ Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Перша харківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3, Асоціація «Управління будинками № 52 житлових кооперативів Оазис» про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

25.02.2014 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в урахуванням уточнених позовних вимог, (а.с. 18-19) просить суд визнати за нею ОСОБА_1 право власності на ? частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 44,2 кв.м., в порядку спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на ? частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 44,2 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4, який був членом житлового кооперативу «Оазис» та мав у користуванні кооперативну квартиру АДРЕСА_1. Згідно довідки кооперативу №33 від 20.08.2013 року позивач стверджує, що разом з чоловіком, з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 04.11.1978 року, сплатити повністю пайові внески на квартиру, а відтак набули право власності на неї. Спадкоємцями за законом першої черги спадкоємців після смерті ОСОБА_4 є його дружина, син та мати. Останні у встановлений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявою про відмову від спадщини. У зв'язку з тим, що відповідач не бажає прийняти спадщину і вчиняє перешкоди для цього позивачу та з підстав відмови державного нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину позивач змушена звернутися до суду.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності і підтримання позову.

Відповідач у судове засідання не заявився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Надав через канцелярію суду нотаріально посвідчену заяву про визнання позовних вимог і розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи Перша харківська державна нотаріальна контора у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомив. Надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника нотаріальної контори, проти задоволення позову не заперечує.

Представник Асоціації «Управління будинками №52 житлових кооперативів Оазис» у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, надав через канцелярію суду заяву щодо розгляду справи за відсутності їх представника, в якій також повідомив, що проти позову не заперечує і підтвердив обставини членства і виплати пайових внесків за квартиру померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про час та місце проведення судового засідання повідомлялась належним чином, надала до суду нотаріально посвідчену заяву згідно якої ОСОБА_3 проти позову не заперечує та просить розглядати справу за її відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про наступне.

У відповідності до ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Як встановлено судом, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 06.08.2013 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис №10448. (а.с. 4)

Згідно ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Вирішуючи питання щодо порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та кола його спадкоємців суд виходить з наступного.

З листа Першої харківської державної нотаріальної контори від 04.03.2014 року за №1073/01-16, отриманого за запитом суду, вбачається, що після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 до Першої ХДНК 23.08.2013 року за №1759 було зареєстровано заяву дружини спадкодавця ОСОБА_1 про прийняття спадщини та 10.09.2013 року заява №1837 про відмову від спадщини від сина спадкодавця ОСОБА_2 та матері спадкодавця ОСОБА_3. (а.с. 21)

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12.02.2014р. за №700/02-31державним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори Тиндик І.В. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва по право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку з ненаданням правовстановлювального документу на нерухоме майно, яке входить до складу спадкового майна. (а.с. 9)

Таким чином, суд приходить до висновку, що спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 має здійснюватися за законом та до кола спадкоємців першої черги спадкоємців за законом відносяться дружина ОСОБА_1, син ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3

При цьому, судом було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановлений законом строк та порядок звернулися до нотаріальної контори із заявами про відмову від спадщини, у зв'язку з чим єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є його дружина - позивач ОСОБА_1

Надаючи оцінку відносинам сторін щодо прийняття спадщини і можливості задоволення позову в цілому, а також доводам нотаріальної контори щодо відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та належності померлому ОСОБА_4 нерухомого майна, право на яке мають визначені законом спадкоємці, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У відповідності зі ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як було встановлено судом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 до нотаріальної контори 23.08.2013 року із заявою про прийняття спадщини звернулася лише позивач ОСОБА_1

Відповідно до довідки Асоціації «Управління будинками №52 Житлових кооперативів Оазис» №33 від 20.08.2013 року вбачається, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 був членом ЖК «Оазис 2» з 03.12.1981 року та 10.01.1992 року повністю виплатив пайові внески за квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 5)

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 15 чинного на той час Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року, положення якої згідно п. 3 постанови Верховної Ради УРСР від 26.01.1991 року, застосовуються також і до правовідносин, що виникли до 15.04.1991 року, - член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Як вбачається зі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 04.11.1978 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 04.11.1978 року уклали шлюб, актовий запис №99. Після реєстрації шлюбу подружжя взяло собі спільне прізвище «ОСОБА_1». (а.с. 5)

Відповідно до чинної на той час редакції ст. 22 КУпШС, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 28 зазначеного Кодексу, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Таким чином, суд вважає, що у зв'язку з повною виплатою 10.01.1992 року померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у період перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1, вони набули у спільну сумісну власність зазначене нерухоме майно - АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Таким чином, суд вважає, що незважаючи на відсутність державної реєстрації права власності на спадкове майно, померлий ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_1 набули право власності на нього і воно у відповідній частині відноситься законом до спадкової маси.

Аналогічних висновків щодо набуття права власності на житловий будинок в порядку, який був чинним на час завершення його будівництва дійшов Верховний суд України у своїй постанові від 18.12.2013 року у справі №6-137цс13, предметом якої був спір про встановлення юридичних фактів і визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування.

Аналізуючи вище наведене, враховуючи визнання позову відповідачем, зважаючи на відсутність належних доказів, які б спростовували доводи позивача, суд вважає, що позов є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1220, 1223, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 27, 57-60, 209, 215, 256-258 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 44,2 кв.м., в порядку спільного майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,1 кв.м., житловою площею 44,2 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області, через Дзержинський районний суд міста Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з моменту отримання його копії.

Суддя: