Рішення № 37740306, 13.03.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/1310/13-ц 13.03.2014 13.03.2014 13.03.2014

Провадження №22-ц/784/513/14

Головуючий у першій інстанції-Кологрива Т.М.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.

при секретарі -Богатирьовій В.А.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 9 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом

ОСОБА_3

до ОСОБА_2

про стягнення боргу за договором позики

та за зустрічним позовом

ОСОБА_2

до ОСОБА_3

про визнання договору позики недійсним

У С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позивач зазначав, що 4 лютого 2010 року передав ОСОБА_2 за договором позики 140 000 доларів США, що еквівалентно 1 119 020 грн., строком до 26 липня 2010 року, про що був складений письмовий договір та відповідна розписка відповідачки.

Посилаючись на невиконання ОСОБА_2 своїх боргових зобов'язань, та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідачки 140 000 доларів США боргу та 12 600 доларів США процентів річних за порушення грошових зобов'язань, що еквівалентно 1 219 731, 80 грн.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала та подала зустрічний позов, яким просила визнати договір позики від 4 лютого 2010 року недійсним, посилаючись на безгрошовість угоди та підписання його під впливом обману, психологічного насильства та тяжких обставин.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 9 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено, на його користь з ОСОБА_2 стягнуто за договором позики від 4 лютого 2010 року 1 219 731, 80 грн., з яких 1 119 020 грн. позики та 100 711, 80 грн. - 3 % річних за порушення грошового зобов'язання. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення скасувати та визнати договір позики недійсним. Апелянт посилалася на те, що суд безпідставно вважав доведеними позовні вимоги ОСОБА_3, не врахував всі надані докази безгрошовості угоди та порушив норми матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову відповідачки, суд першої інстанції виходив з доведеності позикових зобов'язань ОСОБА_2 за договором від 4 лютого 2010 року та недоведеності нею безгрошовості угоди та інших підстав для визнання договору недійсним.

Проте не з усіма висновками суду можна погодитись, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір вважається укладеним з моменту передання грошей або речей.

Статтею 1047 ЦК передбачено письмову форму договору на певну суму та можливість підтвердження факту укладення договору позики і його умов розпискою позичальника.

Частиною 1 статті 1049 ЦК визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речи, визначені родовими ознаками, у такий саме кількості, такого самого роду та такої саме якості, що були передані йому позичальником) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже договір позики є реальною угодою і вважається укладеним з моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей не породжує в майбутньому обов'язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей.

На підставі статті 1051 ЦК позичальник має право оспорити договір позики у разі, якщо грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що грошові кошти або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір було укладено під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Згідно зі статтею 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту укладення договору позики ОСОБА_3 надав письмовий договір, датований 4 лютим 2010 року з зазначенням місця укладення у м. Москва РФ, за змістом якого ОСОБА_2 особисто отримала безпосередньо від ОСОБА_3 у борг 140 000 доларів США з умовами повернення до 26 липня 2010 року та передачею у залог (іпотеку) належного позичальнику нерухомого майна (а.с.2).

Судом встановлено, що деякі відомості, викладені у договорі, а саме дата і місце його укладення та особиста передача грошей спростовуються доказами того, що ОСОБА_2 у цей період перебувала на відпочинку в іншій місцевості, на території РФ того часу не знаходилась ( а.с.66-70), а позивач з відповідачкою взагалі ніколи не зустрічались .

В судовому засіданні представник ОСОБА_3, змінивши свої попередні пояснення щодо обставин укладення угоди, також пояснив, що ОСОБА_3 підписував договір від 4 лютого 2010 року у м.Москва РФ, а кошти в розмірі 140 000 доларів США передав не відповідачці ОСОБА_2, а її батькові - ОСОБА_4, який пізніше перевіз гроші до м.Київ та передав їх ОСОБА_2

Проте будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 отримала позикові кошти від іншої особи, позивач не надав.

Отже колегія суддів вважає недоведеним той факт, що 4 лютого 2010 року безпосередньо між сторонами - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мала місце угода про позику, і ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 140 000 доларів США.

Оскільки договір позики, як зазначалось вище, вважається укладеним з моменту передачі грошей, то і сам по собі факт підписання ОСОБА_2 тексту договору без передання грошей не може бути достатньою підставою для виникнення зобов'язань у відповідачки повернути обумовлену суму позикодавцю.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про відсутність між сторонами правовідносин, зміст яких визначається статтею 1046 ЦК як договір позики.

Правила статті 1053 ЦК щодо новації боргу у позикове зобов'язання, яке може мати місце між тими ж сторонами, до спірних відносин не застосовується.

Пояснення ОСОБА_2 про дійсний характер правовідносин, які склались внаслідок підписання нею письмової угоди за борги іншої особи, можуть бути підставою для іншого способу захисту інтересів позивача.

Оскільки суд не звернув належної уваги на вимоги статей 1046-1053 ЦК та вважав встановленими недоведені обставини, рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Не можуть бути задоволені і зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною.

Безгрошовість договору позики, як реальної угоди, є підставою вважати договір не укладеним, а тому такий правочин не може бути визнано недійсним ( пункт 8 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до статті 88 ЦПК на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, понесені нею при подачі апеляційної скарги, пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1598,7 грн.

Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 9 грудня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_3, а також стягнення з ОСОБА_2 судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відмовити.

Рішення суду в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1598,7 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді