Постанова № 37739215, 14.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 березня 2014 року 09:39 № 826/1884/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Голдер-Електронікс Україна»

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві

про

скасування податкового повідомлення-рішення №15826-552201 від 03.02.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Голдер-Електронікс Україна» (надалі – ТОВ «Голдер-Електронікс Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (надалі – ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.02.2014 року №15826-552201 на загальну суму 116 475,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 04.03.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03.02.2014 року №15826-552201 підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» не порушувало вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а всі необхідні первинні документи на підтвердження цього були надані податковому органу, які засвідчують належне виконання останнім вимог податкового законодавства України.

У судове засідання 04.03.2014 року з’явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, вказуючи, що в ході перевірки встановлена відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» від ТОВ «Амбрелла Груп», на підставі чого зроблено висновок про відображення позивачем в податковій звітності правовідносин з ТОВ «Амбрелла Груп» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до порушення ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а, отже, є таким, що суперечить нормативним актам.

Суд у судовому засіданні 04.03.2014 року на підставі положень ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві здійснено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» з питань правомірності нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «Амбрелла Груп» в січні 2013 року, про що складено відповідний акт від 17.01.2014 року №30/26-55-22-01/33633023 (надалі – акт перевірки).

У висновках вказаного акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість за січень 2013 року та завищено залишок від’ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 116 475,00 грн., а також вказано про недодержання вимог п.1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» з зазначеними в акті перевірки постачальниками, а саме – ТОВ «Амбрелла Груп».

На підставі викладеного вище, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 03.02.2014 року №15826-552201, яким ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 116 475,00 грн.

Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03.02.2014 року №15826-552201 необґрунтованим, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 року (надалі – ПК України), податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абз. 1 п. 198.2 ст. 198 ПК України).

В силу п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій – не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абз. 1 та 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи – продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, – покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року №1379 на виконання положень ст. 201 ПК України затверджено Порядок заповнення податкової накладної (надалі – Порядок №1379).

Відповідно до п. 5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку – продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п. 6.3 Порядку №1379).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України та Порядком №1379 визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв’язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб’єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі – Закон №996), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами ст. 1 Закону №996 визначено, що первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону №996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996).

Нормативно-правовим актом, який встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі – підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі – установи), є наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, яким затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі – Положення №88).

Згідно п. 2.1 Положення №88, первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи) (п. 2.2 Положення №88).

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії (п. 2.3 Положення №88).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 Положення №88).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Як було зазначено вище, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ «Амбрелла Груп».

Так, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві в акті перевірки вказано, що за результатами акту перевірки ТОВ «Амбрелла Груп» від 17.05.2013 року №1692/22.8/37451215 встановлена неможливість здійснення правочинів по ланцюгу до «вигодонабувача» в результаті взаємовідносин ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» з ТОВ «Амбрелла Груп», в обґрунтування чого відповідачем процитовано акт перевірки ТОВ «Амбрелла Груп» від 17.05.2013 року №1692/22.8/37451215, в якому йде мова про не підтвердження розміру витрат та податкового кредиту від вартості «нібито придбаних товарів (робіт, послуг)» ТОВ «Амбрелла Груп» від його основних постачальників ТОВ «ПІКК-Інтернешнл» та ТОВ «Вестлінг Альянс».

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» (Клієнт) та ТОВ «Амбрелла Груп» (Агентство) укладено договір №27/04 від 27.04.2011 року, предмет якого сторони визначили наступним чином: «Агентство обязуется предоставлять комплекс работ и услуг рекламного характера (далее – услуги), направленных на продвижение на рынках Украины товара, предоставляемого под торговыми марками VITEK и Rondell (далее – Товары), а Клиент обязуется принимать и оплачивать предоставленные услуги».

Відповідно до додатків №7 від 27.02.2012 року, №10 від 14.08.2012 року, №11 від 19.09.2012 року до договору №27/04 від 27.04.2011 року, укладеного між ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» та ТОВ «Амбрелла Груп», було погоджено адресні програми та графіки роботи, на виконання умов договору №27/04 від 27.04.2011 року щодо «продвижение на рынках Украины товара, предоставляемого под торговыми марками VITEK и Rondell».

На підтвердження фактичності господарських операцій ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» з «Амбрелла Груп» позивачем надано суду копії актів №01/09/01 від 09.01.2013 року (на загальну суму 397 449,62 грн.), №01/15/01 від 15.01.2013 року (на загальну суму 23 503,61 грн.), №01/21/01 від 21.01.2013 року (на загальну суму 277 897,28 грн.) здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних від 09.01.2013 року №4 (на загальну суму 397 449,62 грн.), від 15.01.2013 року №12 (на загальну суму 23 503,61 грн.) та від 21.01.2013 року №14 (на загальну суму 277 897,28 грн.).

Також, свідченням фактичності вищезазначених господарських операцій є належним чином оформлені платіжні доручення №3442 від 15.01.2013 року (на загальну суму 397 449,62 грн.), №62 від 25.01.2013 року (на загальну суму 277 897,28 грн.) та №28 від 18.01.2013 року (на загальну суму 23 503,61 грн.).

За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88, наявні у матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Амбрелла Груп» на адресу позивача, містять усі обов’язкові реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Суд також звертає увагу, що відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не надано доказів відсутності у контрагента позивача (ТОВ «Амбрелла Груп») спеціальної податкової правосуб’єктності на момент укладення з ним вказаного вище правочину, зокрема, того, що вказане товариство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована до спірного періоду. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ «Амбрелла Груп», відповідають встановленим ст. 201 ПК України вимогам.

Також, відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого товариства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в тому числі із залученням третіх осіб.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в акті не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов’язань платником податку-контрагентом, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 року за №К-24491/10, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов’язань.

Суд також критично оцінює твердження представника відповідача щодо порушення ТОВ «Голдер-Електронікс Україна» ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов’язкова ознака – специфічна мета – порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов’язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника – фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Також, суд зазначає, що з 01.01.2011 року набрала чинності ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів щодо недійсності правочинів між позивачем та його контрагентом ТОВ «Амбрелла Груп».

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В свою чергу, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, як суб’єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.02.2014 року №15826-552201.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Голдер-Електронікс Україна» (ідентифікаційний код: 33633023, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 34-Б) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38748591, адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2) у розмірі 232,95 грн. (двохсот тридцяти двох грн. 95 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок