Постанова № 37739208, 30.01.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2014 року Справа № П/811/40/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мирошниченка В.С.

за участю: секретаря - Озерна М.О.

представника позивача - Валявської О.О.

представників відповідача - Довгань І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн" (надалі - ТОВ "ТД Протеїн-Продакшн" або позивач) звернулося до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (надалі - Кіровоградська ОДПІ або відповідач), в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача №0001482206 від 18.12.2013 р. та № 0001492206 від 18.12.2013 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що актом перевірки № 124/11-23-22-06/36390340 від 22.11.2013 р., на підставі якого винесені спірні податкові повідомлення - рішення, встановлено порушення податкового законодавства, які полягали в тому, що ТОВ "ТД "Протеїн - Продакшин" сформувало валові витрати та податковий кредит з ПДВ за господарськими операціями з ТОВ "ТВФ "Форт 2" та ПП "Гамма - Плюс", які на думку податкового органу фактично не здійснювались. Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеному в акті перевірки, зокрема вказав, що господарські операції з зазначеними контрагентами мали реальний характер, підтверджені належним чином складеними первинними документами, та відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні". Крім того, позивач зауважує, що на час здійснення спірних господарських операцій контрагенти - ТОВ "ТВФ "Форт 2" та ПП "Гамма - Плюс" були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платників ПДВ.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові.

Представник відповідача у письмових запереченнях та у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, стверджуючи про правомірність висновків акту перевірки та спірних податкових повідомлень-рішень. Такі висновки обґрунтовані тим, що витрати, сформовані позивачем за правочинами, укладеними з ТОВ «ТВФ «Форт-2» та ПП «Гамма-Плюс», які здійснені без мети реального настання правових наслідків. Посилався на те, що ним встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод без мети настання реальних наслідків з контрагентами ТОВ «ТВФ «Форт-2» та ПП «Гамма-Плюс». Господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. На підставі викладеного просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши у судовому засіданні надані сторонами докази, суд дійшов наступних висновків.

ТОВ "Торговий дім Протеїн-Продакшн" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 12.02.2009 р., здійснює господарську діяльність, зокрема з виробництва олії та тваринних жирів (а.с. 41,42, т.1),

Посадовими особами Кіровоградської ОДПІ на підставі наказу №1104 від 08.11.2013 р. проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "ТД "Протеїн - Продакшн" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ТОВ «ТВФ «Форт-2» за березень 2012 р. та з ПП «Гамма-Плюс» за жовтень 2012 р., за результатами якої складено акт від 22.11.2013 р. № 124/11-23-22-06/36390340 (а.с. 8-36, т.1).

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено, зокрема, такі порушення:

- п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за перевірений період на суму 446039 грн. в т.ч. за березень 2012 року в сумі 108857 грн.; за жовтень 2012 року в сумі 337182 грн.

- п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 468341 грн., в т.ч.: за 1 квартал 2012 р. на суму 114300 грн., за 4 квартал 2012 р. на суму 354041 грн.

На підставі акту перевірки Кіровоградською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення форми "Р":

- №0001482206 від 18.12.2013 року, яким за порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 669059 грн., з яких 446039 грн. - за основним платежем та 223020 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями (а.с. 37, т.1).

- № 0001492206 від 18.12.2013 року, яким за порушення п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 702512 грн., з яких 468341 грн. - за основним платежем та 234171 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями (а.с. 39, т.1).

Надаючи юридичну оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI (далі за текстом - ПК України) об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Як передбачено пунктом 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 ст.138 ПК України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138 ПК України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору;

У відповідності до п.138.8 ст.138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який, як на думку суду, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі п. 201.1, п.201.4, п.20.8, п. 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в паперовому вигляді, або в електронній формі.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на віднесення сум ПДВ, сплачених суб'єктом господарювання при придбанні товару (робіт, послуг), до складу податкового кредиту виникає у нього на підставі наявності податкових накладних, складених уповноваженою особою, зареєстрованою платником ПДВ фактичного придбання товару (робіт, послуг) та використання їх у господарській діяльності підприємства.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, воднораз під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У ході судового розгляду справи представник позивача посилався на те, що дані податкового обліку ТОВ "ТД "Протеїн - Продакшн", у яких відображені його взаємовідносини з ТОВ «ТВФ «Форт-2» та ПП «Гамма-Плюс» і які не визнаються відповідачем, підтверджені належними первинними документами, які надавалися податковому органу до перевірки. Натомість, представники відповідача, посилаючись на висновки акту перевірки, наполягали на відсутності фактичних господарських відносин між позивачем та ТОВ «ТВФ «Форт-2», ПП «Гамма-Плюс» та недостовірності первинних документів, наданих позивачем на підтвердження цих відносин.

Досліджуючи у ході судового розгляду справи обставини реальності здійснення господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, як обов'язкової передумови для формування позивачем витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з ПДВ за цими операціями, суд встановив наступне.

Між ПП «Гамма-Плюс» (продавець) та ТОВ Торговий дім "Протеїн-Продакшн" (покупець) укладено договір поставки №08/05-12 від 08.05.2012 р., згідно з яким продавець зобов'язується поставити покупцю насіння сої на умовах, що викладені в договорі, додаткових угодах та в специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору (а.с. 56-61, т. 1).

Одержання вказаного насіння сої позивачем від ПП «Гамма-Плюс» підтверджується реєстрами видаткових накладних (а.с. 62-63, т.1), видатковими та товарно-транспортними накладними (а.с. 64-99, т.1), податковими накладними (а.с. 100-116, т. 1).

Оплату вартості одержаного зерна сої позивачем здійснено на банківський рахунок ПП «Гамма-Плюс» у ФВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 118-124, т.1).

Як встановлено в судовому засіданні, на дату складання податкових накладних ПП «Гамма-Плюс» був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та як платник податку на додану вартість (а.с. 53-55, т.1).

Витрати за вказаними операціями позивачем віднесено до складу витрат, які надають право формування податкового кредиту (а.с. 125-151, т.1).

Крім того, позивачем надано докази того, що придбане насіння сої використовувалося ним у власній господарській діяльності.

Так, 30.10.2012р. між позивачем (постачальник) та ТОВ «Агротрейд НД» (покупець) укладено договір поставки №АТН-30-10, згідно з яким постачальник зобов'язується поставити покупцю олію соєву екстракційну нерафіновану (а.с. 152-155, т.1).

Також 16.11.2012р. між ТОВ «Торговий дім Протеїн-Продакшн» (постачальник) та ТОВ «Торговий дім «Щедро» (покупець) укладено договір поставки №16/11-12, згідно з яким постачальник зобов'язується поставити покупцю олію соєву нерафіновану 1 сорту ДСТУ 4534:2006 (а.с. 156-160, т.1).

Також між ТОВ «ТД «Протеїн-Продакшн» (замовник) та ЗАТ з іноземними інвестиціями «Протеїн-Продакшн» (виконавець) 01.09.2010р. укладено договір на переробку давальницької сировини №01/09/10, згідно з яким виконавець зобов'язується прияти від замовника насіння сої, переробити його в готову продукцію (соєве масло та соєвий шрот) та передати її замовнику (а.с.161-175, т.1). Виконання договору на переробку давальницької сировини підтверджується актами приймання-передачі (а.с. 176-185, т.1).

Вищевикладене свідчить, що позивач придбане у ПП «Гамма-Плюс» насіння сої передав на переробку як давальницьку сировину ТОВ з ІІ «Протеїн-Продакшн». В подальшому, після переробки давальницької сировини, готова продукція (соєва олія) була реалізована ТОВ «Торговий дім «Щедро» та ТОВ «Агротрейд НД».

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ ТВФ «Форт-2» , судом встановлено, що між ними укладено договір поставки №290212 від 29.02.2012 р., за умовами якого ТОВ «ТВФ Форт-2» (продавець) зобов'язується поставити ТОВ ТД "Протеїн-Продакшн" (покупцю) сою на умовах, викладених у договорі, додаткових угодах та специфікаціях до нього, які є невід'ємною частиною договору (а.с. 189-196, т. 1).

Поставка зазначених партій насіння сої підтверджується реєстром видаткових накладних (а.с. 197, т.1), видатковими та товарно-транспортними накладними (а.с. 198-212, т. 1), податковими накладними (а.с. 214-219, т. 1). Оплату насіння сої позивачем здійснено на підставі платіжних доручень (а.с. 220-223, т. 1) на рахунок ТОВ ТВФ «Форт-2» у філії АТ «Укрексімбанк».

ТОВ «ТВФ «Форт-2» на час проведення господарських операцій з позивачем був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та як платник податку на додану вартість (а.с.186-188, т. 1).

Витрати за вказаними операціями позивачем віднесено до складу витрат, які надають право формування податкового кредиту (а.с. 224-247, т.1).

Придбане у ТОВ «ТВФ «Форт-2» зерно сої позивачем передано на переробку давальницької сировини до ПАТ з іноземними інвестиціями "Протеїн-Продакшн". За результатами переробки зерна сої ПАТ з іноземними інвестиціями "Протеїн-Продакшн" передано позивачу соєву олію та продукти переробки зерна сої, що підтверджується актами приймання-передачі готової продукції.

Крім того, між позивачем (постачальник) та ПАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» (покупець) укладено договір №1204/27ВВП, згідно з яким постачальник зобов'язується поставити покупцю соєвий шрот (що є продуктом переробки давальницької сировини (а.с. 248-250, т.1, а.с. 1-3, т.2).

Також 08.05.2012 між позивачем (постачальник) та ПП «Мяспром» укладено договір поставки №М-08/05, згідно з яким постачальник зобов'язується поставити покупцю соєвий шрот (а.с. 4-6, т.2).

Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту та валових витрат при обчисленні податку на додану вартість.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що останні складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України - податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що угоди позивача з ТОВ "ТВФ Форт-2" та ПП «Гамма-Плюс» є нікчемними та вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 216, 228 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання щодо виконання вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Кіровоградською ОДПІ не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «ТВФ «Форт-2» та ПП «Гамма-Плюс». Суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів.

Таким чином, на підставі комплексного аналізу встановлених обставин, а також на відсутність з боку податкового органу, як суб'єкта владних повноважень, додаткових аргументів в обґрунтування своєї позиції, у судовому засіданні знайшов підтвердження факт реальності господарської операції між ТОВ «ТВФ «Форт-2» та ПП «Гамма-Плюс», а тому позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень №0001482206 від 18.12.2013 р., № 0001492206 від 18.12.2013 р. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач при звернення до суду сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №543 від 23.12.2013 р. (а.с.2), а отже він підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Протеїн-Продакшн" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області №0001482206 від 18.12.2013 року.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області № 0001492206 від 18.12.2013 року.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Протеїн-Продакшн", код ЄДРПОУ 36390340 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградській окружний адміністративний суд шляхом подання в 10- денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова в повному обсязі складена 03.02.2014 р.

Суддя В.С. Мирошниченко