Ухвала суду № 377387, 14.12.2006, Апеляційний суд Рівненської області

Справа № 22-1345 2006 року Головуючий суддя у Т інстанції - Мичка І.М.

Суддя-доповідач в Апеляційному суді - Буцяк З.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2006 року місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.

суддів Шимківа С.С., Ковалевича С.П..

з участю секретаря судового засідання Іванової І.С.,

сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 19 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Волинь-Цемент" про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

Рішенням Здолбунівського районного суду від 19 вересня 2006 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ВАТ "Волинь-Цемент" про поновлення на ро­боті, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шко­ди.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач просить апеляційний суд його скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на наступне. Місцевий суд розглянув справу з участю представників відповідача, які не мали оформ­лених повноважень відповідно до вимог п. 13.10.5 Статуту ВАТ "Волинь-Цемент". Ви­вільнення працівників було безпідставним і не викликалося об"єктивною необхідністю. Його було звільнено з роботи без дотримання 2-місячного строку попередження про на­ступне вивільнення, без врахування переваг на залишення на роботі, без пропонування іншої роботи, незважаючи на наявність на підприємстві вакансій, без попередньої згоди профспілкового комітету і всупереч рішенню останнього. Суд першої інстанції також не врахував того, що відповідач не вправі був повторно звертатися до профкому за отри­манням згоди на його звільнення, а профком переглядати раніше прийняте щодо нього рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія су­ддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких під­став.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв"язку зі змінами в організаційній структурі підприємства, які відповідач здійс­нював у себе відповідно до ст. 64 ГК України за рішенням Спостережної ради товарист­ва та згідно зі своїм наказом НОМЕР_1 від 10 листопада 2005 року, ОСОБА_1 10 січня 2006 року з роботи був звільнений на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв"язку зі ско­роченням штату працівників, у тому числі займаної ним посади ІНФОРМАЦІЯ_1. У день звільнення позивачу була видана трудова книжка та проведений повний роз­рахунок.

На час вивільнення ОСОБА_1 з роботи у відповідача не було вакантних посад, на які його можна було б перевести, про що свідчать штатні розклади товариства станом на 4 жовтня 2005 року, на 1 січня та на 11 січня 2006 року, через що інша робота ОСОБА_1 не пропонувалася. Достовірних доказів про згоду позивача працювати за робіт­ничими спеціальностями та про наявність таких вакансій у відповідача в матеріалах справи немає. Про скорочення своєї посади і наступне звільнення з роботи позивач був попереджений відповідачем за два місяці.

Згідно з ч. 7 ст. 43 КЗпП України рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

З рішення профспілкового комітету ВАТ "Волинь-Цемент" від 5 січня 2006 року та додатку до нього вбачається, що вони не містять конкретного обгрунтування відмови в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади ІНФОРМАЦІЯ_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того, в подальшому своїми рішеннями від 12 і 17 травня 2006 року профспілковий комітет товариства своє рішення від 5 січня 2006 року переглянув і відкликав його, а 22 травня 2005 року його скасував та дав відповідачу свою згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Тому за таких обставин місцевий суд, на переконання колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що відповідач мав право звільнити позивача з роботи.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 був обраний головою цехового комітету, його звільнення відповідно до правил ст. 252 КЗпП України додатково було узгоджено з пре­зидією Рівненської обласної організації профспілки працівників будівництва і промис­ловості будівельних матеріалів України, про що свідчить постанова від 14.06.2006 р.

Доводи позивача про неврахування відповідачем його переваг у залишенні на ро­боті стосовно ОСОБА_2, який також працював майстром у ремонтному цеху, не заслуговують на увагу, оскільки за відсутності в матеріалах справи достовірних даних про вищу кваліфікацію і продуктивність праці одного з них, безперервний стаж роботи ОСОБА_2 на даному підприємстві є більш тривалим, аніж у позивача.

Твердження апелянта про його звільнення з роботи через упереджене ставлення до нього з боку відповідача також не грунтуються на матеріалах справи.

Інші ж доводи апеляційної скарги правильності зроблених місцевим судом ви­сновків не спростовують.

Беручи до уваги те, що суд достатньо повною мірою всебічно з"ясував дійсні об­ставини справи, постановлене ним рішення відповідає вимогам процесуального і матері­ального закону, керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, коле­гія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 19 вересня 2006 року залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 ЗО грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що пов"язані з розглядом справи, перерахувавши їх на розрахун­ковий рахунок Апеляційного суду Рівненської області № 37313005001930 ЗКПО 02893096 в Управлінні Державного казначейства України в Рівненській області МФО 833017.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.