Ухвала суду № 37738348, 03.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2014 р. м. Київ К/9991/71003/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Артюх Ю.В.від відповідачаМаісурадзе З.А.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової службина постановуХарківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012у справі№ 2а-17662/11/2070за позовомПублічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5»доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харковіпро скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ-5» звернулось до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби з позовом, у відповідності до якого просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0000980854 від 29.07.2011, №0000990854 від 29.07.2011, №0000970854 від 29.07.2011, №00009508543 від 29.07.2011.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012, позов задоволено у повному обсязі.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, не погоджуючись з названими судовими рішеннями, подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У судовому засіданні касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача за період з 01.07.2009 по 31.12.2010, за наслідками якої було складено акт перевірки №1778/23-1/05471230 від 13.07.2011 та прийнято спірні податкові повідомлення-рішення №0000980854 від 29.07.2011, №0000990854 від 29.07.2011, №0000970854 від 29.07.2011, №00009508543 від 29.07.2011.

Так, актом перевірки, зокрема, встановлено, що нараховані за рішеннями судів суми інфляційних витрат та 3% річних не включались позивачем до складу валового доходу в деклараціях з податку на прибуток та не включались до складу податкових зобов'язань з ПДВ, у зв'язку з чим позивачем у порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижені валові доходи у розмірі 14 555 201 грн. та в порушення пп.3.1.1 п.3.1ст.3, п.4.1 ст.4., пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижені податкові зобов'язання з ПДВ на 3 810 202 грн.

Відповідно до пп.11.3.1. пп.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що стягнуті рішеннями судів на користь позивача суми інфляційних втрат та відсотків річних, які були нараховані відповідно до ст.625 ЦК України, на момент проведення перевірки фактично не були отримані позивачем від його контрагентів.

А тому колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, що доводи відповідача про заниження позивачем показників валових доходів з податку на прибуток на 14 555 201 грн. та заниження податкових зобов'язань з ПДВ на 3 810 202 грн. є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті перевірки №1778/23-1/05471230 від 13.07.2011 відповідачем зазначено, що згідно деяких пояснень від власників (орендарів, водіїв) автомобілів, вказаних у товарно-транспортних накладних на перевезення мазуту, не підтверджується факт перевезення мазуту за витратними накладними, складених внаслідок укладення між позивачем та ТОВ «Спецзахист-68» договорів на постачання топкового мазуту, з огляду на що відповідач дійшов висновку про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат 1 695 869,31 грн., внаслідок порушення п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також неправомірне завищення податкового кредиту на суму 339 174,00 грн., внаслідок порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Спецзахист-68» укладено договори поставки нафтопродуктів №248 від 12.06.2009, №271 від 04.08.2009, №285 від 08.09.2009, за умовами яких останній зобов'язався поставити мазут марки М-100. На підтвердження поставки товару автомобільним транспортом позивачем надані товарно-транспортні накладні, в яких зазначається транспортний засіб, який здійснював фактичне перевезення товару, та його державний номер. Судами також встановлено, що витратні накладні, товарно-транспортні накладні та податкові накладні, складені внаслідок здійснених господарських операцій, оформлені в порядку, передбаченому законом; крім того, оплата товару вказаними операціями проведена позивачем в повному обсязі. Виконання умов укладених договорів також підтверджується наданими позивачем витягами з книги «Облік матеріальних цінностей, що транспортуються (вивозяться, виносяться-ввозяться, вносяться)», оперативного журналу та журналу хімічних аналізів мазуту (якими зафіксовано факт доставки мазуту згідно витратних накладних).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки використані підчас проведення перевірки позивача пояснення фізичних осіб щодо обставин постачання мазуту містять протиріччя та є документально не підтвердженими, то вказані письмові докази, без дослідження інших обставин, самі по собі не можуть підтверджувати факт нездійснення певних господарських операцій.

З огляду на те, що контролюючим органом не доведено належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи не відповідають дійсності, що договір укладено сторонами з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, то колегія суддів вважає правильним висновок попередніх судових інстанцій про необґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок попередніх судових інстанцій щодо безпідставності доводів податкового органу про те, що всі правочини, укладені між позивачем та АТЗТ «Конкурент», ЗАТ «Укрспецмаш», ТОВ «Комплекс+», які були досліджені податковим органом, порушують ст.ст. 203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинах з ЗАТ «Укрспецмаш», ТОВ «Комплекс+», АТЗТ «Конкурент» та валові витрати по взаємовідносинах з АТЗТ «Конкурент».

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.

Необхідною умовою для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 ЦК України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу у позивача або його контрагента на момент укладання правочину, проте, судом першої інстанції правильно встановлено, що викладені в акті перевірки обставини не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, та не містять посилань на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні й виконанні договорів з АТЗТ «Конкурент», ЗАТ «Укрспецмаш» та ТОВ «Комплекс +» податковим органом судам не надано, а судами самостійно не виявлено.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та наведеними контрагентами, визнані судом недійсними.

Між тим, попередніми судовими інстанціями встановлено, що час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем. Судами також встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальний характер здійснення господарських операцій між позивачем та АТЗТ «Конкурент», ЗАТ «Укрспецмаш» та ТОВ «Комплекс +», у зв'язку з чим зазначені документи позивачем правомірно враховані у податковому обліку при формуванні податкового кредиту та валових витрат платника податку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши фактичні обставини справи, якими спростовуються доводи відповідача та висновки акту перевірки щодо порушень позивачем податкового законодавства, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат по податку на прибуток на підставі розрахунків, проведених за наслідками фактично здійснених господарських операцій.

З огляду на усе вищевикладене, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний