Ухвала суду № 37738255, 05.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/33093/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської

області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012

у справі № 2а-15935/11/2070 (2-а-15935/11/2070)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зооветеринарний центр»

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської

області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Зооветеринарний центр» (надалі - позивач, ТОВ «Зооветеринарний центр») до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області, правонаступником якої є Чугуївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - відповідач, Чугуївська ОДПІ), про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.07.2011 № 00002792311 та 00002782311.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення від 20.07.2011 № 00002792311 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 167 187,00 грн. (основний платіж - 133 750,00 грн., штрафні санкції - 33 437,50 грн.) та від 20.07.2011 № 00002782311 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 133 750,00 грн. (основний платіж - 107 000,00 грн., штрафні санкції - 26 750,00 грн.) було винесено Чугуївською ОДПІ на підставі акта перевірки від 11.07.2011 № 00539/2311/31293151.

Згідно висновків вказаного акта перевірки податковим органом було виявлено порушення позивачем, зокрема:

- ч. 1 ст. 203, 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України внаслідок укладання правочину із ПП «Рем-Тех-Ком», який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим правочином;

- пп. 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а саме: формування податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість, сплаченого позивачем в межах нікчемного правочину;

- пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), а саме: збільшення валових витрат за рахунок витрат, понесених при здійсненні господарських операцій в межах нікчемного правочину.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормою абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення част. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару (робіт, послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума податкового кредиту з податку на додану вартість та валові витрати сформовано позивачем за наслідками здійснення господарських операцій із ПП «Рем-Тех-Ком».

Так, між позивачем та ПП «Рем-Тех-Ком» укладено договір поставки б/н від 01.08.2010, предметом якого є купівля-продаж товару - субст. ліпофільної фракції на суму 642 000,00 грн. (в тому числі податок на додану вартість - 107 000,00 грн.).

Виконання господарських операцій та здійснення оплати за вказаним правочином позивачем підтверджено наступними документами, дослідженими судами першої та апеляційної інстанцій:

- накладними № 850-5 від 30.08.2010, № 930-1 від 30.03.2010, № 1029-1 від 29.10.2010, № 1129-1 від 29.11.2010, від 29.12.2010;

- податковими накладними № 1129-1 від 29.11.2010, № 830-5 від 30.08.2010, № 1229-1 від 29.12.2010, № 930-1 від 30.09.2010, № 1029-1 від 29.10.2010;

- платіжними дорученнями № 2386 від 10.09.2010, № 2387 від 10.09.2010, № 2395 від 14.09.2010, № 2434 від 29.09.2010, № 2441 від 04.10.2010, № 2435 від 29.09.2010, № 2442 від 04.10.2010, № 2468 від 12.10.2010, № 2494 від 21.10.2010, № 2503 від 26.10.2010, № 2569 від 12.11.2010, № 2575 від 17.11.2010, № 2576 від 17.10.2010, № 2578 від 19.11.2010, № 2579 від 19.11.2010, № 2590 від 22.11.2010, № 2645 від 10.12.2010, № 2646 від 10.12.2010, № 2647 від 10.12.2010, № 2654 від 13.12.2010, № 2677 від 17.12.2010, № 2749 від 11.01.2011, № 2776 від 19.01.2011, № 2794 від 25.01.2011, № 2802 від 16.01.2011, № 2801 від 26.01.2011, № 2803 від 28.01.2011.

Враховуючи наявні первинні бухгалтерські документи та зазначені норми законодавства, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій з ПП «Рем-Тех-Ком» з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Неможливість підтвердити відображення контрагентом сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та висновки ДПІ у Жидачівському районі в акті від 16.05.2011 № 6598/7/23-1 про відсутність у ПП «Рем-Тех-Ком» можливості здійснювати господарську діяльність не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З урахуванням наведених обставин та положень част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат відповідного періоду та про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Чугуївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області, залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2012 у справі № 2а-15935/11/2070 (2-а-15935/11/2070) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) В.В. Кошіль