Ухвала суду № 37732108, 13.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 рокусправа № 0870/9049/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року у справі №0870/9049/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Південний насосний завод» до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний насосний завод» 14 вересня 2012 року звернулось до суду з позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби згідно якого просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення №0000462211 від 31.08.2012 р. на загальну суму 224868 грн. 00 коп., та №0000472211 від 31.08.2012 р. на загальну суму 16081 грн. 00 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, на підставі яких їх було прийнято, викладені в акті №050/2211/36786719 від 15.08.2012 р. (далі - акт перевірки) щодо відсутності реального характеру у господарських операцій позивача з його контрагентами, є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував спірні податкові повідомлення-рішення відповідача.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючи осіб які зроблено в акті перевірки щодо нікчемності правочинів позивача та як наслідок заниження позивачем суми оподатковуваного прибутку та завищення суми податкового кредиту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №145/2232-18/26574081 від 27.06.2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.5.1, 5.2.1 п.5.2, 5.3.9, п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р.,п.44.6 ст.44, п.п.138.2, п.138.4, п.138.8, ст.138

Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 242547 грн.00 коп.,

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.6.1 ст.6, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 19521 грн. 00 коп. (а.с.26-58).

В акті перевірки вказано, що деякі документи надані позивачем до перевірки оформлено з порушеннями, крім того не надано документи які свідчать про використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності позивача, також враховуючи те, що у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якої діяльності, тому його угоди мають ознаки нікчемності.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 року:

- №0000462211 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 224 868,00 грн., в тому числі 204 045,00 грн. за основним платежем та 20 823,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.74);

- №0000472211 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 16 081,00 грн., в тому числі 13 867,00 грн. за основним платежем та 2 214,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.75).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість», Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вірно встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що господарська операція між позивачем та ПП «ВКФ Азовмеханіка», здійснена на підставі усного договору, є реальної, та такою, що здійснена в межах господарської діяльності позивача, оскільки підтверджується первинними документами, а саме актами здачі-прийому робіт: №ОУ-00005555 від 02.08.2010р., №ОУ-0000004 від 31.01.2011р., №ОУ-0000001 від 28.02.2011р., №ОУ-0000003 від 12.05.2011р., №4 від 13.05.2011р., №ОУ-000008 від 19.08.2011р., №ОУ-0000010 від 29.12.2011р..

Крім того суд першої інстанції обґрунтовано врахував обставини того, що оскільки позивач не має виробничих потужностей та немає можливості виготовлювати товар, підприємство або купляє готові вироби для подальшої реалізації, або купляє сировину, та передає її ПП «ВКФ Азовмеханіка» для обробки, оплата за наданні послуги здійснюється в безготівковому порядку, виготовлений товар реалізовувався кінцевому споживачу ТОВ «Стикер Полицвет», ТОВ «Євразія-НС», ТОВ «Саэм-Снабтехкомплект» (суб'єкти підприємницької діяльності Казахстану), ОАО «Максам-Чирчик» (суб'єкти підприємницької діяльності Узбекистану), дійшов обґрунтованого висновку, що надані послуги використовувались позивачем у господарській діяльності.

Щодо відносин позивача з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 судом першої інстанції вірно встановлено, що з метою здійснення господарської діяльності позивач придбав у вказаного контрагента метизи на суму 211 717 грн. 00 коп. відповідно до прибуткової накладної №ПН-6 від 01.11.2010р. та акту приймання-передачі майна №1 за договором №1/2 від 05.01.2010р. для подальшої їх передачі для виготовлення кінцевої продукції підприємству-виробнику ПП «ВКФ Азовмеханіка». В рахунок погашення виниклої кредиторської заборгованість контрагенту передано піч вартістю 26814 грн. 00 коп. відповідно до акту приймання-передачі майна №3 від 01.10.2011р.

Крім того, надаючи аналіз вказаним документам, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо відносин позивача з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно із видатковою накладною №С-0331/1 від 31.03.2012р. контрагентом на адресу позивача було поставлено будівельні матеріали для ремонту орендованого офісного приміщення на загальну суму 10894 грн. 14 коп. Зазначені будматеріали були використані в повному обсязі, та списані згідно з актом №1 від 31.03.2012 року.

Враховуючи положення пп. 8.7.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.146.12 ст.146 Податкового кодексу України які регулюють відносини щодо віднесення до валових витрат, що пов'язані з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що витрати на придбання будівельних матеріалів в сумі 10894 грн. 14 коп. були включені в затрати позивача за 1 квартал 2012 рік, а таким чином висновок податкового органу, що придбаний товар не використовувався в господарській діяльності підприємства є безпідставним.

Щодо відносин позивача з контрагентом фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем було оплачено вказаному контрагенту послуги за обробку металу та виготовлення запчастин на суму 14165 грн. 00 коп. Надання послуг було оформлено відповідним актом №ОУ-0000001 від 06.07.2012р., тому затрати на оплату послуг цьому контрагенту обґрунтовано були включені в валові витрати позивача за 1 квартал 2012 року враховуючи те, що ці послуги пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Щодо відносин позивача з контрагентом ТОВ «Сумський машинобудівельний завод» судом першої інстанції встановлено, що витрати на передплату за товар цьому контрагенту у березні 2012 року були включені позивачем до валових витрат за перший квартал 2012 року, однак відповідно до п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому в декларацію по прибутку за 1 квартал 2012 року позивачем була включена сума 14999 грн. 00 коп. по сплаті за запчастини ТОВ «Сумський машинобудівельний завод», не зважаючи на те, що товар був отриманий згідно видаткової накладної №МЗ-0000122 від 06.06.2012р.

Між тим відповідачем було здійснено збільшення позивачу нарахування за платежем податок на прибуток, за вказаною господарською операцією, з інших підстав ніж зазначено судом першої інстанції, а саме ненадання документів, що підтверджують використання придбаних товарно-матеріальних цінностей позивачем в своїй господарський діяльності, що не підтверджено доказами. Суд не вправі перебирати на себе повноваження податкового органу щодо визначення підстав податкових зобов'язань.

Також суд першої інстанції, враховуючи надані йому на підтвердження здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, ПП «Ріфтон», ТОВ «Делавер Ком», ТОВ «Техноіновація», ТОВ «Нью Стар», ТОВ «ДСК Промстроймет», ПНВ «КП Прем'єр» первинні документи, а саме видаткові накладні та податкові накладні, банківські виписки дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що під час перевірки було достатньо доказів, які б підтверджували здійснення позивачем господарських операцій, реальність поставок, всі операції пов'язані з рухом коштів підприємства. Надані на перевірку первинні документи свідчать про поставку товару та про те, що вказані витрати пов'язані з господарською діяльністю позивача. Отже позивачем правомірно віднесено витрати на оплату поставлених товарно-матеріальних цінностей до валових витрат.

Також суд першої інстанції, враховуючи те що підставою для висновків податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум по наступним підприємствам ПП «ВКФ Азовмеханіка», ТОВ «Ріфтон», ТОВ «Делавер Ком», ТОВ «Техноіновація», ТОВ «Нью Стар» є те, що ці підприємства (контрагенти) не звітують, не сплачують податки, не мають складських та офісних приміщень, не знаходяться за юридичними адресами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідальність платника податку на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, не звітує тощо - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, та не є підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Щодо доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі про нікчемність правочинів вчинених позивачем з вказаними контрагентами суд апеляційної інстанції зауважує на наступному

При визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги, нікчемність вчинених позивачем правочинів податковий орган пов'язує також з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, відповідач вказує на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори між позивачем та його контрагентами визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2012 року у справі №0870/9049/12 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 24 лютого 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко