Постанова № 37731250, 04.03.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2014 р. Справа № 805/2046/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волгіної Н.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах громадянина - ОСОБА_1

до Військової частини А1402

про визнання протиправної бездіяльності, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Донецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах громадянина - ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Військової частини А 1402 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за відрядження;

- стягнути з військової частини А 1402 на користь громадянина ОСОБА_1 компенсацію за службові відрядження у розмірі 1 326,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне.

Капітан ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині А 1402, де і знаходиться на грошовому забезпеченні. Відповідно до посвідчень про відрядження № 54 від 21 березня 2013 року, № 189 від 26 червня 2013 року та наказів командира Військової частини А1402 № 55 від 21 березня 2013 року, № 57 від 25 березня 2013 року, № 127 від 25 червня 2013 року, № 171 від 21 серпня 2013 року капітан ОСОБА_1 перебував у службових відрядженнях.

На підставі ст. 9, 9-1, 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.п. 1.5, 1.10 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року Військова частина А1402 зобов'язана виплатити позивачу нараховану грошову заборгованість за службові відрядження в сумі 1 326, 87 грн.

Враховуючи наведене вище прокурор просить суд визнати бездіяльність військової частини А1402 протиправною та стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію за службові відрядження у розмірі 1 326,87 грн (а.с. 2-5).

Прокурор Брильов М.О. до суду з'явився, не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження у зв'язку із неявкою позивача та представника відповідача.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином. Причини неявки суду не повідомлені.

Представник Військової частини А1402 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи військову частину повідомлено судом належним чином. 28 лютого 2014 року до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача (а.с. 27).

Також 28 лютого 2014 року представником відповідача до канцелярії суду надано заяву, в якій зазначено про часткове визнання позовних вимог.

Вказано, що військова частина А1402 є бюджетною установою, фінансується виключно з державного бюджету, здійснює оплату за наявності бюджетних асигнувань, та за відповідними кодами економічної класифікації видатків бюджету, не здійснює прибуткової господарської діяльності, тому не має альтернативних джерел фінансування, що в свою чергу на даний час унеможливлює виплату заборгованості за відрядження у сумі 1 326,87 грн. Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить суд відстрочити виплату заборгованості за відрядження в сумі 1 326,87 грн (а.с. 24).

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що перешкод для розгляду справи, передбачених ст. 128 КАС України не має (відсутня потреба заслуховування свідка чи експерта), позивач та представник відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.

При прийнятті рішення по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 60 КАС України, прокурор здійснює в суді представництво громадянина або держави в порядку, встановленому цим кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, однією з функцій прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно ст. п. 5. ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Як зазначено прокурором у позовній заяві, порушення прав позивача має місце з боку відповідача у зв'язку із невиплатою ОСОБА_1 заборгованості за відрядження у розмірі 1 326,87 грн.

Таким чином, Донецький прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України має право на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні питання щодо пропуску прокурором строку звернення до суду з даним позовом суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст. п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, даний спір є спором у сфері проходження публічної проходження публічної служби встановлений місячний термін.

Відповідно до відмітки на позовній заяві, до суду з даним позовом прокурор звернувся 12 лютого 2014 року (а.с. 2-4).

Як вбачається з матеріалів справи, про порушення прав позивача прокурор дізнався під час перевірки 4 лютого 2014 року.

Таким чином, суд вважає, що передбачений ст. 99 КАС України місячний термін для звернення до суду з даним позовом прокурором не пропущений.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А1402 (по строковій частині) № 25 від 2 лютого 2001 року лейтенанта ОСОБА_1, який прибув у розпорядження командира Військової частини А 1402 з Військової частини А 2183 та призначеного наказом командира Військової частини А 0152 № 44 від 30 листопада 2000 року на посаду заступника командира зенітної ракетної батареї військової частини А 1659, з 2 лютого 2001 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с. 8).

Витягом з наказу командира Військової частини А1402 № 55 від 21 березня 2013 року (а.с. 9), витягом з наказу командира Військової частини А1402 № 57 від 25 березня 2013 року (а.с. 10) та посвідчення про відрядження № 54 від 21 березня 2013 року (зворотній бік а.с. 17) підтверджується перебування капітана ОСОБА_1 у відрядженні з 21 березня 2013 року по 23 березня 2013 року. Відповідно до авансового звіту № 139 від 25 березня 2013 року витрати ОСОБА_1 на відрядження склали 646,41 грн (а.с. 17).

Згідно наказу № 127 від 25 червня 2013 року (а.с. 11), наказу № 12 від 27 червня 2013 року (а.с. 12) та посвідчення про відрядження № 189 від 25 червня 2013 року (зворотній бік а.с. 15) капітан ОСОБА_1 перебував у відрядженні з 25 червня 2013 року по 27 червня 2013 року. Відповідно до авансового звіту № 52 від 1 липня 2013 року витрати ОСОБА_1 на відрядження склали 90,00 грн (а.с. 15).

Згідно наказу командира Військової частини А1402 № 171 від 21 серпня 2013 року (а.с. 13), наказу командира Військової частини А1402 № 173 від 23 серпня 2013 року (а.с. 14) та посвідчення про відрядження № 247 від 21 серпня 2013 року (зворотній бік а.с. 16) позивач перебував у відрядженні з 21 серпня 2013 року по 23 серпня 2013 року. Відповідно до авансового звіту № 113 від 24 серпня 2013 року витрати ОСОБА_1 на відрядження склали 590,46 грн (а.с. 16).

Згідно з довідками № 309/1, 309/2 від 6 лютого 2014 року Військова частина А1402 має заборгованість за службові відрядження перед ОСОБА_1 у розмірі 1 326,87 грн (а.с. 6, 7).

При прийнятті рішення по справі суд керується наступним.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Крім того, відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності.

Військова частина А 1402 є суб'єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1

ст. 3 КАС України.

Правові та організаційні засади з приводу виплати військовослужбовцям підйомної допомоги при переміщенні до нового місця військової служби в інший населений пункт, з приводу яких виник спір, регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністра фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року (далі - Інструкція № 59).

Пунктом 1.1 Інструкції № 59 встановлено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток (п. 1.5 Інструкції № 59).

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник, строку й мети відрядження. Строк відрядження визначається керівником або його заступником, але не може перевищувати 30 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 (п. 2.1 Інструкції № 59).

Як вже зазначалось судом, капітан ОСОБА_1 перебував у службових відрядженнях у період з 21 березня 2013 року по 23 березня 2013 року, з 25 червня 2013 року по 27 червня 2013 року та з 21 серпня 2013 року по 23 серпня 2013 року, що підтверджується відповідними наказами та направленнями на відрядження (а.с. 9-17).

Відповідно до 6 ст. 14 Закону № 2011-ХІІ при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2.11 Інструкції № 59 встановлено, що відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 663 від 23 квітня 1999 року "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" та п. 1.13 Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних сил витрат на службові відрядження в межах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 9 від 17 січня 2000 року значиться, що військовослужбовцю перед від'їздом у відрядження видається аванс у межах сум, передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження військовослужбовець подає у фінансовий орган військової частини авансовий звіт про витрачені у зв'язку з відрядженням суми, до якого додаються належно оформлене посвідчення про відрядження, оригінали документів про витрати на наймання житлового приміщення та проїзні документи. Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені документально (крім добових витрат), військовослужбовцю не відшкодовуються.

Як вбачається з довідок Військової частини А 1402 № 309/1 та 309/2 від 6 лютого 2014 року, заборгованість військової частини А 1402 по компенсації за відрядження ОСОБА_1 складає 1 326,87 грн (а.с. 6, 7).

Тобто, відповідачем в порушення вимог законодавства не виплачена позивачу сума компенсації за відрядження у розмірі 1 326,87 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20 рп-/2004 у справі № 1-27/2004 за конституційним поданням Народних Депутатів України щодо відповідності Конституції України /конституційності/ положень статей 44, 47, 78, 80 Закону України «Про бюджет України на 2004 рік» визначено правову позицію даного суду з питань обмеження гарантій та компенсацій військовослужбовцям, згідно якої комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту останніх, зумовлений особливістю їх професійних обов'язків. Здійснення, таких заходів не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як ст. 8 Конституції України, так і ст. 8 КАС України.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (рішення від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»); органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», рішення від 7 травня 2002 року у справі «Бурдов проти Російської Федерації»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Наведене зумовлює висновок, що посилання відповідача на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є необґрунтованим.

Проаналізувавши наведені вище норми права, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за відрядження у розмірі 1 326,87 грн є протиправною, оскільки не відповідає вимогам Закону № 2011-ХІІ, відповідно, позовна заява є такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо заяви представника відповідача про відстрочення виплати заборгованості за службові відрядження ОСОБА_1 у розмірі 1 326, 87 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Суд звертає увагу на те, що відстрочення - це перенесення строку виконання обов'язку сторони щодо сплати заборгованості на інший час. При цьому для встановлення строку, на який може бути відстрочення виконання, суд повинен виходити з реальної можливості боржника сплатити борг. Це вимагає від особи, яка звертається до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду, надання належного обґрунтування відстрочення виконання та документального підтвердження доводів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Суд вважає, що заява відповідача про встановлення порядку виконання рішення суду шляхом відстрочення сплати боргу не підлягає задоволенню у зв'язку із недостатністю наведених в ній доказів щодо неспроможності відповідача відшкодувати суму заборгованості ОСОБА_1 у розмірі 1 326,87 грн, а саме, не надано доказів недостатності фінансування відповідача на 2014 рік та не зазначено на який саме час відповідач просить відстрочити виконання цього рішення.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 112, ст. 122-154, ст. 158-163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах громадянина - ОСОБА_1 до Військової частини А1402 про визнання протиправної бездіяльності, стягнення коштів - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1402 щодо невиплати капітану ОСОБА_1 компенсацію за службові відрядження у розмірі 1 326,87 грн.

Стягнути з Військової частини А1402 (код ЄДРПОУ 07760091) на користь ОСОБА_1 компенсацію за службові відрядження у розмірі 1 326 (тисяча триста двадцять шість) гривень 87 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Волгіна Н.П.