Постанова № 37716095, 17.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"17" березня 2014 р. Справа № 906/1460/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Саврій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"

на рішення господарського суду Житомирської області від 19.11.2013 р.

у справі № 906/1460/13 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Публічного акціонерного товариств по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз"

про стягнення 691490.91 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Ященко Р.Ю.;

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.11.13 р. у справі № 906/1460/13 задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" про стягнення 691490, 91 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - 416 255,37 грн. інфляційних нарахувань, 275 235,54 грн. 3% річних, 13 829,82 грн. витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий суд виходив з того, що 31.01.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (покупець) укладено договір № 14/165/11 купівлі-продажу природного газу та додаткові угоди № 1 від 28.02.2011 р., № 2 від 05.04.2011 р., № 3 від 27.07.2011 р., № 4 від 31.08.2011 р., № 5 від 30.09.2011 р., № 6 від 30.09.2011 р., №7 від 11.10.2011 р., № 8 від 31.01.2012 р. до даного договору (а.с. 9-20); згідно умов договору постачальник зобов'язується передати покупцеві в 2011 році імпортований природний газ для виробничо-технологічних потреб та нормативних втрат покупця, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у договорі. Так, позивач протягом січня - вересня 2011 року та лютого 2012 року поставив відповідачу товар (природний газ) на загальну суму 43 472 882, 02 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу (а.с. 21-32).

Згідно пункту 5.1 вказаного договору, оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15-го числа наступного за місяцем поставки газу.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач станом на 30.03.2012 р. здійснив повний розрахунок за одержаний від позивача природний газ, що було підтверджено та не заперечувалося сторонами у справі.

З огляду на той факт, що відповідач свої зобов'язання за договором виконував неналежним чином, оскільки сплачував вартість природного газу з порушенням строків, встановлених умовами пунктом 5.1 договору, що підтверджується реєстром прийнятих платежів на користь позивача від відповідача (а.с.36-38), місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача 691 490,91 грн., з яких: 416 255,37 грн. інфляційних нарахувань, 275 235,54 грн. 3% річних за неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати природного газу, отриманого відповідачем у січні 2011 за період з 16.02.2011 по 27.05.2011, у лютому 2011 з 16.03.2011 по 30.06.2011, у березні 2011 з 16.04.2011 по 29.07.2011, у квітні 2011 з 16.05.2011 по 29.07.2011, у травні 2011 з 16.06.2011 по 29.07.2011, у червні 2011 з 16.07.2011 по 29.07.2011, у липні 2011 з 16.08.2011 по 30.09.2011, у серпні 2011 з 16.09.2011 по 26.10.2011, у вересні 2011 з 16.10.2011 по 03.02.2012, у лютому 2012 з 16.03.2012 по 29.03.2012 є обґрунтованими та підставними, заявлені у відповідності з чинним законодавством та підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 19.11.2013 р. у справі № 906/1460/13 та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позову ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до ПАТ "Житомиргаз" про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань за поставлений природний газ. Вважає, дане рішення суду першої інстанції необґрунтованим, безпідставним, ухваленим за неповного з'ясування судом обставин справи та таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу, продавець поставив протягом жовтня 2011року - лютого 2012 року поставив відповідачу товар (природний газ) на загальну суму 43 472 882, 02 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу, покупець здійснив повний розрахунок за одержаний товар. Разом з тим, позивачем були нараховані 3% річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати природного газу поставленого у зазначені позивачем періоди. При нарахуванні 3% річних позивачем в розрахунку невірно вказано кількість днів прострочки, оскільки день проплати не входить в прострочення зобов'язання.

Скаржник звертає увагу суду, що за загальним правилом, грошове зобов'язання в готівковій формі вважається виконаним в момент передання боржником (або іншою особою, яка здійснює сплату за боржника) кредитору в місці проживання або місцезнаходженні кредитора визначеної грошової суми у формі банкнот або монет в певній грошовій одиниці. Грошове зобов'язання в безготівковій формі вважається виконаним в момент зарахування визначеної суми коштів (суми переказу) в певній грошовій одиниці на банківський рахунок кредитора (або вигодонабувача) або видачі готівкових коштів кредитору (або вигодонабувачу) готівкою в касі банку. Враховуючи вищевикладене, день проплати не входить в прострочення зобов'язань.

Перевіривши розрахунок інфляційних, скаржник зазначає, що він є безпідставним, оскільки згідно Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції» № 02-5/223 від 12.05.1999 р. та Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі ВСУ № 62 -97Р від 03.04.1997 р., індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійснені розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Отже, при стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

При винесенні рішення, господарським судом Житомирської області було взято до уваги тільки майновий стан позивача, а клопотання відповідача про зменшення розміру річних та інфляційних втрат суд залишив поза увагою, відповідно дійшов до висновку, що воно задоволенню не підлягає.

Скаржник пояснює, що на сьогоднішній день ПАТ «Житомиргаз» також знаходиться у скрутному фінансовому становищі, про що свідчить наявність дебіторської заборгованості Споживачів природного газу, промислових і комунально-побутових споживачів, в т.ч. осіб, визнаних банкрутами та щодо завданих підприємству відповідача збитків, а також значної кредиторської заборгованості в розмірі 11 776 103,11 грн. Внаслідок великої дебіторської та кредиторської заборгованості вже на сьогоднішній день діяльність ПАТ «Житомиргаз» частково блокована шляхом накладання арешту на все рухоме та нерухоме майно про що свідчить витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та рухомого майна.

Просить апеляційний господарський суд, врахувати виняткові обставини для зменшення розміру річних та інфляційних нарахувань, а саме: статус відповідача, який відповідно до довідки з ЄДРПОУ здійснює діяльність по розподіленню газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи та той факт, що ліцензію на вказану діяльність на території Житомирської області крім Коростишівського району має лише відповідач, а отже, наявність постачання (розподілення) природного газу на території Житомирської області на даний час безпосередньо залежить від господарської діяльності ПАТ «Житомиргаз»; ступень виконання зобов'язань, а саме погашення основної суми боргу відповідачем до розгляду справи першої інстанції, тобто повне усунення порушення відповідачем; соціальну значущість товариства, від господарської діяльності якого залежить безперебійне постачання (розподілення) природного газу на території Житомира та Житомирської області.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 р. у справі №906/1460/13 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 3 лютого 2014 року.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції, які відбулися 03.02.2014 р. та 17.02.2014р., представник відповідача повідомив про те, що між сторонами укладено Додаткову угоду № 9 до договору №14/165/11 купівлі - продажу природного газу від 31.01.2011 р., за умовами якої було обумовлено, що повний розрахунок за одержаний від позивача природний газ відповідач повинен здійснити до 31.01.2014 р. Пояснив, що в такому разі між сторонами може бути досягнуто згоди щодо погашення заборгованості в добровільному порядку, що в подальшому буде слугувати підставою для подання скаржником заяви про відмову від апеляційної скарги.

З урахуванням наведеного вище, судом апеляційної інстанції неодноразово відкладася розгляд справи № 906/1460/13 в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, для надання можливості сторонам врегулювати спір в добровільному порядку та, відповідно, для реалізації скаржником свого права у порядку ст. 100 ГПК України щодо подання заяви про відмову від апеляційної скарги.

Так, зокрема, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 р. у справі № 906/1460/13 розгляд скарги було відкладено на 17 березня 2014 року.

Станом на 17 березня 2014 року ні позивач, ні відповідач не надали суду жодних належних доказів у розуміння ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження факту укладення вказаної вище Додаткової угоди № 9 до договору №14/165/11 купівлі - продажу природного газу від 31.01.2011 р., за умовами якої, як пояснив відповідач у судових засіданнях, передбачалося відтермінування проведення розрахунків до 31.01.2014 р., що могло б свідчити про врегулювання спору між сторонами в добровільному порядку та наявність підстав для подання заяви про відмову від апеляційної скарги.

Крім того, 03.03.2014 р. до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача (скаржника) - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" №854/14 від 24.02.2014 р. про розгляд справи № 906/1460/13 без участі представника відповідача.

Отже, з урахуванням факту відсутності доказів стосовно врегулювання між сторонами спору в добровільному порядку, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає за необхідне перейти до розгляду апеляційної скарги по суті за наявними в матеріалах справи доказами.

17 березня 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача - Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 135-136), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 31.01.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (покупець) укладено договір №14/165/11 купівлі-продажу природного газу, згідно пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати покупцеві в 2011 році імпортований природний газ для виробничо-технологічних потреб та нормативних втрат покупця, а покупець зобов'язаний прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 2.1 договору.

Так, позивач протягом січня - вересня 2011 року та лютого 2012 року поставив відповідачу товар (природний газ) на загальну суму 43 472 882, 02 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу

Розділом 4 договору сторони визначили ціну газу та ціну договору.

Додатковими угодами до договору № 14/165/11 від 31.01.2011 р.: №1 від 28.02.2011, №2 від 05.04.2011, № 3 від 27.07.2011, №4 від 31.08.2011, №5 від 30.09.2011, №6 від 30.09.2011, №7 від 11.10.2011, № 8 від 31.01.2012 сторони неодноразово змінювали ціну газу (а.с. 9-20)

Згідно пункту 5.1 договору, оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15-го числа наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 9.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін та поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2011 р. і діє у частині поставки газу до 31.12.2011року включно, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач згідно умов вказаного договору протягом січня - вересня 2011 року та лютого 2012 року поставив відповідачу товар (природний газ) в обсязі 14 759, 279 тис. куб. м на загальну суму 43 472 882, 02 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу (а.с. 21-32).

Судом встановлено, що відповідач станом на 30.03.2012 р. здійснив повний розрахунок за одержаний від позивача природний газ, що не заперечувалося сторонами.

Однак, разом з тим, відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання взяті на себе згідно договору купівлі - продажу № 14/165/11 від 31.01.2011 р., оскільки сплачував вартість природного газу з порушенням строків, встановлених умовами пункту 5.1 договору, що підтверджується реєстром прийнятих платежів на користь позивача від відповідача (а.с.36-38).

За наведених обставин, в зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивач підставі частини 2 статті 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати та 3% річних.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь 691 490,91 грн., з яких: 416 255,37 грн. інфляційні втрати, 275 235,54 грн., та 3% річних за неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати природного газу, отриманого відповідачем у січні 2011 за період з 16.02.2011 р. по 27.05.2011р. , у лютому 2011 з 16.03.2011 р. по 30.06.2011 р., у березні 2011 з 16.04.2011 р. по 29.07.2011 р., у квітні 2011 з 16.05.2011 р. по 29.07.2011 р. , у травні 2011 з 16.06.2011 р. по 29.07.2011 р., у червні 2011 з 16.07.2011 р. по 29.07.2011 р., у липні 2011 з 16.08.2011 р. по 30.09.2011 р. , у серпні 2011 з 16.09.2011 р. по 26.10.2011 р., у вересні 2011 з 16.10.2011 р. по 03.02.2012 р., у лютому 2012 з 16.03.2012 р. по 29.03.2012 р.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку між сторонами виникли зобов'язання з договору купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 598 та статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 7 статті 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання згідно договору було виконано несвоєчасно.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційний втрат, заявлена на підставі статті 625 ЦК України, відповідає вимогам законодавства.

Відповідно, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим.

Згідно частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки несвоєчасне виконання оплати за газ має місце, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність позовних вимог про стягнення з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних за визначені позивачем періоди прострочення.

Перевіривши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо їх правильності, відповідності фактичним обставинам, умовам договору та нормам чинного законодавства, тому позовні вимоги про стягнення 691 490,91 грн., з яких: 416 255,37 грн. інфляційних нарахувань, 275 235,54 грн. 3% річних підлягають до задоволення. При цьому колегією суддів враховано, що нарахування 3% річних, пені та боргу з урахуванням індексу інфляції здійснено позивачем по кожному періоду наявності заборгованості з урахуванням розміру боргу за вказаний період та здійснених відповідачем платежів.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам чинного законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Доводи скаржника щодо відхилення судом першої інстанції клопотання про зменшення розміру річних та інфляційних нарахувань та не врахування останнім всіх виняткових обставини, які мають значення для вирішення питання щодо зменшення розміру нарахувань позивача є помилковими та не приймаються до уваги колегією суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р. інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 691 490,91 грн., яка складається з інфляційних втрат та 3% річних не є штрафними санкціями, як це розуміється відповідачем, а виступають способом захисту майнового права та інтересу позивача, який полягає у відшкодуванні певних матеріальних втрат, а тому не можуть бути зменшені судом, оскільки таке право суду надано лише щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, позивач ПАТ "НАК "Нафтогаз України" правомірно звернувся до суду із позовом про стягнення 3% річних, боргу з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань згідно договору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим .

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 19.11.2013 р. по справі №906/1460/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" - без задоволення.

2. Справу № 906/1460/13 надіслати господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Саврій В.А.