Постанова № 37711910, 06.03.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06 березня 2014 року Справа № 814/366/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі колегії суддів: головуючий суддя Зіньковський О.А., суддів Мороз А.О., Птичкіної В.В., в порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1;доДержавної виконавчої служби України, вул.Артема 73, м.Київ 53, 04053;треті особиДержавна судова адміністрація України, вул.Липська 18/5, м.Київ, 01601;проскасування постанови від 09.10.13р. ВП №40109994;ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної виконавчої служби України з вимогою скасувати, як незаконну, постанову від 09.10.13р. ВП №40109994 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Семко Б.О. про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №2а-3748/09/1470, виданим 27.04.10р. Миколаївським окружним адміністративним судом, про стягнення, з урахуванням ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.07.10р., з Державної судової адміністрації України, як розпорядника коштів, довічного грошового утримання судді з січня 2009р. по лютий 2010р. в сумі 93378,42грн., допустивши негайне виконання стягнення довічного грошового утримання судді за один місяць у сумі 7767,90грн. у межах підлягаючої до стягнення загальної суми.

Позивач надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач, надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов де зазначив, що дії посадових осіб відповідача вчинені відповідно до вимог законодавства. Представник відповідача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст.122 та ст.128 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи суд, - встановив:

27.04.2010 року Миколаївським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист по справі №2а-3748/09/1470 за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Миколаївської області (третя особа Державна судова адміністрація) про стягнення довічного грошового утримання судді з січня 2009р. по лютий 2010р.

У вказаному виконавчому листі було зазначено: стягнути з Господарського суду Миколаївської області на користь ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді з січня 2009р. по лютий 2010р. у сумі 93378 гривень 42 копійки. Допустити негайне виконання стягнення довічного грошового утримання судді за один місяць у сумі 7767 гривень 90 копійок.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.07.2010р. було змінено порядок виконання постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року по справі №2а-3748/09/1470, а саме: стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 довічне грошове утримання судді з січня 2009 року по лютий 2010 року у сумі 93378 гривень 42 копійки. Допустити негайне виконання стягнення довічного грошового утримання судді за один місяць у сумі 7767 гривень 90 копійок в межах загальної суми стягнення 93378 гривень 42 копійки.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. від 29.12.2012р. по виконавчому провадженню №22392111 про повернення виконавчого документа стягувачеві виконавчий лист №2а-3748/09/1470 від 27.04.2010р. було повернуто позивачу з посиланням на відсутність у боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення.

Постановою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22.07.2013р. по справі №2а/489/336/13-а зазначену постанову державного виконавця від 29.12.2012р. по виконавчому провадженню №22392111 про повернення виконавчого документа стягувачеві було скасовано у зв'язку із її неправомірністю (а.с.13-14).

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 року по справі №2а/489/336/13-а апеляційна скарга ДВС України була залишена без задоволення, а Постанова Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22.07.2013р. по справі №2а/489/336/13-а - залишена без змін (а.с.29-30).

27.09.2013 року позивач повторно звернувся до відповідача та надав всі необхідні документи для продовження виконавчого провадження по справі №2а-3748/09/1470 (а.с.15).

Постановою від 09.10.2013р. ВП №40109994 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Семко Б.О. було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №2а-3748/09/1470, виданим 27.04.2010р. Миколаївським окружним адміністративним судом (а.с.9). При цьому державний виконавець послався на положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (набрав чинності з 01.01.13р.) згідно якого у органів ДВС відсутні законодавчі підстави для виконання рішень про стягнення коштів з державних органів та установ. Так, зокрема, відповідно до ст.3 ч.1, 2 вказаного Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Позивачем вищезазначена постанова державного виконавця була оскаржена 26.10.2013р. до Ленінського райсуду м.Миколаєва, який, ухвалою від 01.11.13р., повернув позов у зв'язку з його непідсудністю місцевому суду. Вказана ухвала була залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.01.14р.

В позовній заяві до Миколаївського окружного адміністративного суду позивачем зазначено, що судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, і до цього часу не виконано навіть у частині допущення негайного виконання. Оскаржувана постанова державного виконавця перешкоджає подальшому виконанню судового рішення, яке набрало законної сили (а.с.4-5).

Дослідив матеріали справи, оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Стаття 19 ч.2 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена норма дає підстави для висновку про те, що діяльність органів або посадових осіб, які здійснюють владні управлінські функції, має здійснюватись виключно в межах їх законодавчо визначених повноважень і реалізація таких повноважень повинна відповідати способу, встановленому законодавством. Таким чином, порушення з боку владних органів чи їх посадових осіб може виражатись як в діях поза межами власних повноважень, так і в порушенні способу реалізації цих повноважень.

Так, відповідно до положень ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності з ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів осіб (ст.6 Закону).

Цим же Законом передбачено, що у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби (ч.1 ст.51 Закону).

В той же час відповідачем взагалі не взято до уваги факт скасування судом постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. від 29.12.2012р. по виконавчому провадженню №22392111 про повернення виконавчого документа стягувачеві виконавчий лист №2а-3748/09/1470 від 27.04.2010р. Доказів про інше відповідачем суду не надано.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на положення Закону України №4901-VI від 05.06.2012р. "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який набрав чинності з 01.01.2013р. (Закон №4901).

Згідно частини першої ст.2 Закону №4901 держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є (серед інших) державний орган.

Відповідно до п.3 розділу 2 прикінцевих та перехідних положень Закону №4901 виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою ст.2 суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою ст.2 суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Крім того, зазначеним Законом №4901 встановлено нову процедуру виконання рішень судів, боржниками за якими є державні органи (ст.3). Так, ст. 3 ч.1, 2 вказаного Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Проте, вказаний Закон №4901 не вирішує питання щодо погашення існуючої заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава, ухваленими до набрання його чинності.

Крім того, стягувач, за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу, звертається до Державної казначейської служби України у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" із заявою про виконання рішення суду.

Таким чином, відповідно до вимог Закону №4901, звернення до Державної казначейської служби України повинно бути у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" (Закон №606). Стаття 22 Закону №606 встановлює, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

В той же час, суд зазначає, що можливість реального відновлення та захисту порушених прав особи не може ставитись у залежність від зміни законодавства або позбавлення суб'єкта владних повноважень певних функцій.

Приймаючи до уваги, що виконавчий лист по справі №2а-3748/09/1470 було видано 27.04.2010 року і його тривале невиконання відбулось не з вини позивача, суд вважає за можливе захистити права позивача на примусове виконання рішення суду та скасувати постанову відповідача.

Суд також звертає увагу на відповідну практику Європейського суду із прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справах "Соломахін проти України", "Глоба проти України" та "Бестіянець проти України" визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку із порушенням права заявників на примусове виконання рішення національних судів у зв'язку недоліками виконавчих листів, що перешкоджали відкриттю виконавчого провадження та невжиттям органами Державної виконавчої служби належних заходів у рамках виконання рішення суду, ухваленого на користь заявника.

Крім того, в резолюції Комітету міністрів Ради Європи, ухваленої на засіданні 24-26 вересня 2012 року, присвяченому питанню виконання державами-сторонами Конвенції рішень Європейського суду, за результатами надання інформації щодо заходів індивідуального та загального характеру, які вжито та заплановано державою для виконання пілотного рішення Європейського суду у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" зазначено, що прийнятий Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановив нову процедуру виконання рішень судів, боржниками за якими є державні органи, підприємства, установи та організації, а також юридичні особи, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства.

Проте, увага звертається на те, що згідно з процедурою, запровадженою Законом, максимальний строк для звернення стягувача до відповідного державного органу із заявою про виконання судового рішення відповідної категорії, становить один рік з дати видання виконавчого документу.

Таким чином, певна кількість рішень залишиться невиконаною, а особи, на чию користь вони постановлені, залишаться потенційними заявниками до Європейського суду зі скаргами на порушення їхнього права на виконання рішення протягом розумного строку.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Враховуючи викладене, керуючись ст.158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати Постанову від 09.10.2013 року ВП №40109994 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Семко Б.О. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) за виконавчим листом №2а-3748/09/1470 виданим 27.04.2010р. Миколаївським окружним адміністративним судом.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: Зіньковський О.А.

судді: Мороз А.О.

Птичкіна В.В.