Ухвала суду № 37707808, 25.02.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/3855/2014 Головуючий в 1 інстанції - Савицький О.А.

Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Рубан С.М.

при секретарі Онищенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Міського медико-виробничого підприємства «Профілактична дезінфекція» про стягнення вихідної допомоги, та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міського медико-виробничого підприємства «Профілактична дезінфекція», в якому просила стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні у розмірі 3334,13 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 942,84 грн. та 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.01.2014 року позовну заяву ОСОБА_1 до Міського медико-виробничого підприємства «Профілактична дезінфекція» про стягнення вихідної допомоги, та стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільнені та відшкодування моральної шкоди - повернуто позивачу.

Роз'яснено позивачу право на звернення до господарського суду.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. В скарзі посилалася на те, що ухвала постановлення з порушенням норм процесуального права. Зазначила, що при винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що Відповідач (Міське медично-виробниче підприємство «Профілактична дезінфекція») перебуває в процесі припинення через банкрутство, оскільки в позовній заяві та доданих документах позивачем на вказувалось те, що відповідач перебуває в процесі припинення через банкрутство, а в природі не існує рішення про порушення справи про банкрутство відповідача. Також вказувала, що судом першої інстанції при розгляді справи невірно застосовано ст.115 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача, яка підтримала доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міського медико-виробничого підприємства «Профілактична дезінфекція», в якому просила стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні у розмірі 3334,13 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 942,84 грн. та 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В позовній заяві позивачка посилалася на те, що 26.02.2010 року Київрада, як власник підприємства, прийняла Рішення ліквідувати міське медично-виробниче підприємство «Профілактична дезінфекція» (код 13698924), що відображено в Рішенні №15/3453 «Про деякі питання діяльності комунального підприємства «Профдезінфекція».

У відповідності до Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська адміністрація) від 01 листопада 2013 року № 1972, розпочато організаційно-правові заходи з ліквідації міського медично-виробничого підприємства «Профілактична дезінфекція» (код 13698924).

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст.ст. 1,2 Закону України «Про оплату праці», даний позов підсудний господарському суду, який розглядає справу про банкрутство Міського медико-виробничого підприємства «Профілактична дезінфекція». Також зазначив, що оскільки відповідач Міське медико-виробниче підприємство «Профілактична дезінфекція» з 04.11.2013 року перебуває в процесі припинення, тобто такий процес почався вже після набранням чинності змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з врахуванням ст.ст. 1,2 Закону України «Про оплату праці», та п.4 ч.3 ст. 121 ЦПК України, позовну заяву ОСОБА_1 до Міського медико-виробничого підприємства «Профілактична дезінфекція» про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, необхідно повернути позивачу.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується тому, що суд першої інстанції, постановив ухвалу без належного врахування обставин, що мають значення для справи та невірно застосував положення процесуального права, а тому повертаючи позовну заяву, дійшов передчасного висновку про те, що позовна заява подана з порушенням правил підвідомчості виходячи з наступного.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а відповідно до правила ч.1 ст. 15 цього ж Кодексу суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Згідно з ч.1 ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У зв'язку з набранням чинності Законом України від 22 грудня 2011 року №4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вказаний Закон викладено в новій редакції. Закон набрав чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих його положень).

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено зокрема справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 року №5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Як роз'яснено Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року роз'яснено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі,суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне ( справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин,крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по - друге, суб'єктний склад такого спору ( однією зі сторін у спорі є фізична особа).

Повертаючи позовну заяву позивачеві для подання до господарського суду, суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що позовна заява підвідомча господарському суду.

Так, з поданої позовної заяви та додатків до неї не вбачається, що відповідач є банкрутом або щодо відповідача було порушено справу про банкрутство, а тому у суду не було підстав для повернення позовної заяви.

Крім того, судом першої інстанції також були невірно застосовані і інші норми процесуального права.

Згідно ст. 115 ЦПК України, якщо суддя вирішуючи питання про відкриття провадження в справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилається позивачеві.

Відповідно до п.4 ч. З ст. 121 ЦПК України, заява повертається у випадках, коли справа не підсудна цьому суду.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Тобто, повертаючи позовну заяву позивачеві та роз'яснюючи право на звернення до господарського суду, суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального права, а саме положення ст. 115, п.4 ч. З ст. 121 ЦПК України, оскільки дійшовши до висновку, що справа підвідомча господарському суду, суду першої інстанції необхідно було керуватись п.1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

Суд першої інстанції не звернув увагу на викладене у позовній заяві, не врахував порядок застосування правил підсудності та вищенаведених роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ».

За таких обставин, судова колегія вважає, що при постановленні ухвали про повернення позовної заяви для подання до належного суду було порушено порядок, встановлений для вирішення цього питання.

Пунктом 3 статті 312 ЦПК України передбачено, що розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року скасувати, а питання про відкриття провадження у даній справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: