Ухвала суду № 37693367, 22.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 р.Справа № 820/5504/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.,

за участю: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013р. по справі № 820/5504/13-а

за позовом Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут"

до Харківської митниці Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Національний науковий центр "Харківський фізико-технічний інститут" (ННЦ ХФТІ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Харківської митниці Міністерства доходів і зборів України про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року задоволено вищезазначений позов, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 06 червня 2013 року № 64 та № 65, прийняті Харківською митницею Міністерства доходів і зборів України.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Митного кодексу України та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Харківської обласної митниці Державної митної служби України проводилась планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за період з 01 вересня 2009 року по 30 квітня 2012 року Національним науковим центром "Харківський фізико-технічний інститут"

01 березня 2013 року перевіряючими складено проміжний акт №0011/13/807000000/0014312223 (а.с.14-17 т.І), згідно з висновками якого позивачем порушено вимоги Законів України "Про Єдиний митний тариф" та "Про податок на додану вартість" в частині не сплати митних платежів за рахунок безпідставного застосування положень Стамбульської конвенції про тимчасове ввезення топазів огранених та не огранених, що призвело до зменшення податкового зобов'язання на загальну суму 338 380,49 грн., в т.ч. по миту - 3 212,55 грн., по ПДВ - 308 167,94 грн.

Не погодившись з висновками перевірки, викладеними у проміжному акті, відповідно до п.8 ст. 354 Митного Кодексу України, позивачем подано заперечення від 12 березня 2013 року № 35-00/01-863 на проміжний акт .

18 березня 2013 року Харківською обласною митницею ДМС України складено висновок від 13 березня 2013 року № 11/02-14/2707 на заперечення позивача на проміжний акт, в якому відповідач частково прийняв заперечення, зокрема, погодився зі зменшенням податкових зобов'язань на суму нарахувань по ВМД № 220680 від 10 лютого 2012 року в зв'язку з закінченням строку давності, але в іншому залишив заперечення без задоволення.

15 березня 2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Р" від 15 березня 2013 року №№ 42,43 (а.с.33-35 т.І), якими позивачу визначено: за рішенням № 42 - суму податкового зобов'язання у розмірі 39 332,67 грн. (в тому числі за основним платежем (мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності) в розмірі 26 221,78 грн. та за штрафними санкціями - 13 110,89 грн.); за рішенням № 43 суму податкового зобов'язання у розмірі 401 193,02 грн. (в тому числі за основним платежем (податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності) в розмірі 267 462,01 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 133 731,01 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, Міністерство доходів і зборів України встановило необґрунтованість застосування штрафу в розмірі 50% замість 25%, у зв'язку з чим сума грошового зобов'язання підлягає зменшенню на відповідну суму штрафних санкцій. В іншій частині скаргу позивача залишено без задоволення Рішенням про результати розгляду скарги від 30 травня 2013 року № 3862/6/99-99-10-01-04-15.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтовані та прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при апеляційному перегляді справи, що між НДК "Прискорювач" ННЦ ХФТІ (відокремлений структурний підрозділ ННЦ ХФТІ без права юридичної особи) та фірмою "Gunter Meelis"(Germany) укладено Контракт від 01 січня 2000 року № 1. В подальшому, на заміну зазначеного контракту 15 березня 2004 року укладено Контракт № 04/35-2004 між ННЦ ХФТІ та фірмою "Gunter Meelis"(Germany)(а.с.60-64 т.І).

Відповідно до ч. 4 контракту від 15 березня 2004 року №04/35-2004 вартість робіт визначена в доларах США та розраховується за фактично виконані обсяги робіт згідно Додатку 1, за взаємною згодою сторін розцінки можуть переглядатися щорічно. Вартість контракту складає 499999 доларів США.

Також, до контракту № 04/35-2004 укладено додатки № 2 та №3, якими визначено план наукових досліджень, додаткову угоду № 2, згідно якої закріплено, що жодних фінансових розрахунків між замовником та виконавцем за проведення наукових досліджень не передбачено, додаткову угоду № 5, згідно якої термін дії контракту було продовжено до 15 березня 2014 року.

Відповідно до контракту від 15 березня 2004 року №04/35-2004 з урахуванням додатків та додаткових угод позивач на своєму обладнанні проводить опромінення кристалів топаза та іншого дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, які надаються замовником. При проведенні робіт по опромінення позивач здійснює наукові дослідження, проводить досліди, випробування для подальшого удосконалення можливостей використання прискорювачів електронів, план яких затверджено в Додатках №№ 2, 3 до контракту.

Судом встановлено, що між НДК "Прискорювач" ННЦ ХФТІ (відокремлений структурний підрозділ ННЦ ХФТІ без права юридичної особи) та компанією "Topaz Minerals Corporation" укладено Контракт від 20 травня 2001 р. № 1/2001. На заміну зазначеного контракту 17 березня 2004 р. укладено Контракт № 05/35-2004 між позивачем та фірмою "Gunter Meelis", Ізраїль (а.с.68-72 т.І).

Відповідно до ч. 4 контракту від 17 березня 2004 року №05/35-2004 вартість робіт визначена в доларах США та розраховується за фактично виконані обсяги робіт згідно Додатку 3, за взаємною згодою сторін розцінки можуть переглядатися щорічно. Вартість контракту складає 499999 доларів США.

Також, до контракту № 04/35-2004 укладено додаток № 4 та № 5, якими визначено план наукових досліджень, додаткову угоду № 4, згідно якої закріплено, що ніяких фінансових розрахунків між замовником та виконавцем за проведення наукових досліджень не передбачено, додаткову угоду №9, згідно якої термін дії контракту було продовжено до 17 березня 2014 року та вантажі по даному контракту можуть направлятись замовником виконавцю компанією "UNI TRADE (UK) LTD" London.

Відповідно до контракту від 17 березня 2004 року № 05/35-2004 з додатками і додатковими угодами ННЦ ХФТІ на своєму обладнанні проводить опромінення кристалів топаза та іншого дорогоцінного і напівдорогоцінного каміння, які надаються замовником. При проведенні робіт по опромінення позивач здійснює наукові дослідження, проводить досліди, випробування для подальшого удосконалення можливостей використання прискорювачів електронів, план яких затверджено в додатках № 4 та № 5 до контракту.

Позивач (його структурний підрозділ - НДК "Прискорювач") звернувся до відповідача з запитом, за результатами розгляду якого листом від 15 березня 2004 року № 25/2-9-17/3006-ЕП ДМСУ повідомлено позивача про те , що відповідач вважає за можливе ввезення на митну територію України вищезазначених кристалів відповідно до укладених НДК "Прискорювач" ННЦ ХФТІ зовнішньоекономічних угод відповідно до вимог частини четвертої статті 206 Митного кодексу України, тобто як тимчасове ввезення контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією, з умовним повним звільненням від оподаткування.

Відповідно до ст.32 МК України (який діяв на момент виникнення спірних відносин) митні органи, спеціалізовані митні установи та організації можуть надавати заінтересованим особам, у тому числі на платній основі, консультації з питань митної справи, а також тексти опублікованих нормативно-правових актів із зазначених питань.

Позивачем складено видаткову митну декларацію № 221715(форма МД-2, МД-3, форма МД-6) за контрактом від 15 березня 2004 року № 04/35-2004 та видаткові митні декларації №№ 223079, 220268, 221013, 223833, 221589, 222581, 221566, 222342(форма МД-2, МД-3, форма МД-6) за контрактом від 17 березня 2004 року № 05/35-2004.

Відповідно до п.2 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 1997року N 574 вантажна митна декларація (далі - ВМД) - це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

Відповідно до ст. 86 МК України, митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

У графі 36 "Преференція" ВМД відповідно Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом ДМСУ від 09 липня 1997року N 307, зазначається тризначний цифровий код пільги в обкладенні товару вивізним митом, передбаченої законодавством щодо товару, описаного в графі 31 ВМД і класифікованого в графі 33 ВМД. В інших випадках у графі проставляється "000".

У вищезазначених ВМД у графі 36 проставлений код 098 000098 (а.с.167-187 т.І).

Під час здійснення митного контролю з боку посадових осіб відповідача зауваження до ВМД, поданих позивачем, були відсутні, тобто відповідач підтвердив правильність та достовірність заповнених ВМД, що підтверджується завершальною стадією митного оформлення - проставленням відбитку печатки у відповідній графі.

Позивачем за контрактом від 15 березня 2004 року № 04/35-2004 виставлено для сплати наступні Рахунки-фактури (Інвойси): від 15 липня 2010 року, від 13 жовтня 2010 року на оплату виконаних робіт.

Позивачем за контрактом від 17 березня 2004 року № 05/35-2004 виставлено для сплати наступні Рахунки-фактури (Інвойси): від 23 березня 2010 року, від 08 квітня 2010 року, від 26 травня 2010 року, від 15 липня 2010 року, від 04 серпня 2010 року, від 07 вересня 2010 року, від 13 жовтня 2010 року, від 17 листопада 2010 року на оплату виконаних робіт.

Зазначеними рахунками-фактурами (інвойсами) встановлено умову платежу : після отримання оброблених товарів

На підтвердження виконання робіт позивачем складено акти здачі-приймання робіт за зазначеними вище контрактами.

Фактичну сплату коштів за зазначеними контрактами та отримання грошей позивачем підтверджується копіями виписок з банку та довідками по рахункам, які містяться в матеріалах справи та з яких вбачається призначення платежу: експортні надходження за Інвойсами.

Листом НАН України від 13 грудня 2005 року № 39/249, в підпорядкуванні якої знаходиться ННЦ ХФТІ, Харківську митницю повідомлено, що кристали використовуються як тестовий матеріал для виконання дослідження оптичних та електрофізичних характеристик при різноманітних радіаційних технологіях в межах Державної програми фундаментальних і прикладних досліджень, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року № 1165.

Результати досліджень за контрактами були використані при розробці Концепції розвитку ядерної медицини на період до 2017 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року № 130, реалізація якої проводиться відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 22 травня 2013 року № 417 "Про утворення робочої групи з розробки плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку ядерної медицини на період до 2017 року (а.с.104-105т.І), схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року N 130"(а.с.101-103 т.І).

Судом першої інстанції було встановлено, що проведення зазначених наукових досліджень при опроміненні кристалів надало змогу виконати низку досліджень фотоядерних процесів і призвело до певних результатів.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зауважує, що статтею 206 МК України визначено перелік товарів, щодо яких може надаватися дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування.

Відповідно до ч.4 ст.206 МК України, дозвіл на тимчасове ввезення на митну територію України (тимчасове вивезення за межі митної території України) під зобов'язання про зворотне вивезення допускається щодо контейнерів, піддонів, упаковки, а також будь-яких інших товарів, що ввозяться (вивозяться) у зв'язку з якою-небудь комерційною операцією, але ввезення яких саме по собі не є комерційною операцією.

Рішення про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення) приймається митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України (ст.207 МК України).

В даній справі позивачем, відповідно до ч.4,6 ст.206, ст.207 МК України, Конвенції про тимчасове ввезення (п.2 Додатку 1 до Додатку В.3), до відповідача було надано заяви від 20 грудня 2010 року, від 18 серпня 2010 року, від 25 січня 2010 року, від 01 березня 2010 року, від 01 квітня 2010 року, від 04 червня 2010 року, від 15 квітня 2010 року, від 09 липня 2010 року, від 12 серпня 2010 року, від 20 вересня 2010 року, від 20 грудня 2010 року про надання дозволу на переміщення з проханням надати дозвіл на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування (з повним переліком документів). Вказані заяви було прийнято відповідачем, про що свідчать штампи на копіях заяв.

У графі "строк дії/особливі умови дозволу/причини відмови" Начальником ВМО 2 зазначено, що дозвіл надається "на підставі ст.206 МК України та додатка В.3. Конвенції про тимчасове ввезення", тобто дозвіл надано ННЦ ХФТІ на тимчасове ввезення (вивезення) з умовним повним звільненням від оподаткування.

Таким чином, ввезення кристалів топазу за вищезазначеними контрактами проводилося позивачем на підставі п.2 Додатку 1 Додатку В.3 Конвенції: товари, що використовуються для здійснення випробувань, перевірок, експериментів чи демонстрацій.

Відповідно до Стамбульської Конвенції про тимчасове ввезення від 26 червня 1990 року (надалі - Конвенція), тимчасове ввезення означає митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари (у тому числі транспортні засоби), умовно звільнені від ввізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари (у тому числі транспортні засоби), мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін, та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їхньої вартості (амортизації) внаслідок їхнього використання;

Пунктами 1,2 ст.2 Конвенції передбачено, що відповідно до положень цієї Конвенції, кожна із Договірних Сторін зобов'язується надавати згоду на тимчасове ввезення товарів, зазначених у Додатках до цієї Конвенції. Режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.

Відповідно до ст. 2 (g) Додатку В.3 Конвенції правом на тимчасове ввезення відповідно до ст.2 Конвенції користуються будь-які інші товари, що ввозяться в рамках торгової операції для цілей, наведених у Додатку І до цього Додатку, ввезення яких не є торговою операцією само по собі.

При цьому, відповідно до підп. е п.1 ст.4 Додатку В.3. Конвенції для того, щоб можна було скористатися правами на пільги, що надаються цим додатком, використання товарів, зазначених у пунктах 1 і 2 Додатка 1 до цього Додатка, має бути неприбутковою діяльністю.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, комерційна діяльність (підприємництво) - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п.6 ст.2 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетна установа - це орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Відповідно до п.12 ст.2 Бюджетного кодексу України, бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Позивач є державною бюджетною неприбутковою науковою установою.

Згідно до абз."а" пп.7.11.1 п.7.11 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин позивача включено до Реєстру неприбуткових організацій (установ) рішенням ДПІ в Київському районі м. Харкова від 01 грудня 2004 року № 65 та рішенням від 04 квітня 2013 року №20 (а.с.124 т.І).

Пунктом 7.11. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено порядок оподаткування неприбуткових установ і організацій.

Зокрема, згідно підп. б) п.7.11.1. Закону ця стаття застосовується до неприбуткових установ і організацій, якими є науково-дослідні установи.

Згідно п.7.11.3. Закону від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці "б" підпункту 7.11.1, отримані у вигляді, зокрема, коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям, від проведення їх основної діяльності, з урахуванням положень підпункту 7.11.11 цієї статті.

Абзацом 2 пп.7.11.8 п.7.11 ст.7 Закону передбачено, що доходи або майно неприбуткових організацій, за винятком неприбуткових організацій, визначених у абзацах "а" та "в" підпункту 7.11.1, не підлягають розподілу між їх засновниками, учасниками або членами та не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого засновника, учасника або члена такої неприбуткової організації, її посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Доходи неприбуткових організацій, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування господарської діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД були дослідження і розробки в галузі природничих наук та дослідження і розробки в галузі технічних наук.

Відповідно до п.2.1. Статуту позивача, який міститься в матеріалах справи, метою його діяльності є здійснення фундаментальних та прикладних наукових досліджень, спрямованих на одержання та використання нових знань у галузі фізичної науки, техніки і технологій шляхом проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектно-конструкторських, технологічних, пошукових та проектно-пошукових робіт, виготовлення дослідних і дослідно-промислових зразків або партій науково-технічної продукції, а також інших робіт, пов'язаних з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання.

Відповідно до п.1.4. Статуту, економічну основу діяльності позивача становить бюджетне фінансування.

Установи і організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, використовують у своїй діяльності Перелік груп власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрями використання, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 року N 659, який діяв на момент виникнення спірних відносин (далі - Перелік).

Згідно Переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання, який затверджено зазначеною вище Постановою Кабінету Міністрів України власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи:

-перша - плата за послуги, що надаються бюджетними установами, яка в свою чергу поділяється на плату за послуги, що надаються бюджетними установами та надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяльності.

-друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ, яка в свою чергу поділяється на благодійні внески, гранти та дарунки та кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкретних доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ. Цю групу утворюють кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти та дарунки. Такі кошти не мають постійного характеру і плануються лише у випадках, що попередньо визначені рішеннями Кабінету Міністрів України, укладеними угодами, в тому числі міжнародними, календарними планами проведення централізованих заходів тощо.

Відповідно до п.3 Постанови № 659 власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямами, зокрема, підгрупа 1 першої групи - на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг, а також за погодженням з Мінфіном витрат капітального характеру, пов'язаних з наданням послуг із створення умов для початку реалізації інфраструктурних проектів.

Згідно з пунктом 15 статті 6 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2010 рік є власні надходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету та відповідних місцевих бюджетів.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що кошти, отримані за виконання робіт у 2010 році за контрактами від 15 березня 2004 року № 04/35-2004 та від 17 березня 2004 року № 05/35-2004, зараховано до спеціального фонду державного бюджету Кошторису позивача за 2010 рік, як плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з функціональними повноваженнями (п. а), що підтверджується копією скоригованого кошторису на 2010 рік та розрахунком надходжень коштів за спеціальним фондом до бюджету.

Загальна сума надходжень за п.а Скорегованого кошторису у 2010 році становить 16 137677,00 грн.

З таблиці №1 та копій виписок банку та довідок по рахунку встановлено, що за контрактом від 15 березня 2004 року № 04/35-2004 фактично позивачу надійшло коштів 119,543 тис. грн.,а за контрактом від 17 березня 2004 року № 05/35-2004 - 353,064 тис. грн.

На підтвердження використання отриманих коштів на покриття (відшкодування) витрат позивача по проведенню опромінювання надано Фактичні витрати за 2010 рік , з яких встановлено загальну суму витрат в розмірі 995,576 грн.(а.с.106 т.І).

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що кошти, які надійшли позивачу за виконання робіт з опромінення кристалів топазів є платою за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань позивача, оскільки діяльність по виконаним роботам передбачає певні затрати інституту ( оплата електроенергії, теплопостачання та інше), які не відшкодовуються бюджетом, а покриваються підприємством - замовником.

З наявних матеріалів справи встановлено, що отримані кошти є доходом позивача, який зараховано до спеціального фонду - кошторису за 2010 рік та використано на здійснення фактичних витрат позивача, а не прибуток . Відповідно, ввезення кристалів є не комерційною, а неприбутковою діяльністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської митниці Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013р. по справі № 820/5504/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Курило Л.В. Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 28.10.2013 р.