Рішення № 37692288, 17.03.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.03.2014 Справа № 905/952/14

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., при секретарі Кохановій Ю.І. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 5951 грн. 35 коп.,-

За участю представників сторін:

від позивача - Беляєв Ю.Л. за довірен.;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» звернувся до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення заборгованості в сумі 5951 грн. 35 коп.., з яких 5780 грн. 78 коп. - сума невиплаченого відповідачем страхового відшкодування; 170 грн. 57 коп. - сума 3% річних.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 528, 993, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 6, 22, 29, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув. Надав відзив на позовну заяву в якому посилався на відсутність підстав для відшкодування збитків в порядку регресу, а саме:

- недотримання позивачем строків подання заяви на виплату страхового відшкодування;

- на відсутність підтвердження дії договору страхування на момент страхової події, у зв'язку з відсутністю доказів сплати страхувальником страхового платежу;

- не надано доказів погодження з потерпілим права на отримання страхового відшкодування;

- не надано доказів правомірності виплати страхового відшкодування на підставі рахунку СТО;

- при визначені суми страхового відшкодування необгрунтовано нараховано суму податку на додану вартість;

- на необґрунтованість позовних вимог, щодо стягнення 3% річних, у зв'язку з відсутністю порушень з боку відповідача грошових (договірних) зобов'язань.

Представники третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що ухвали суду направлені сторонам за адресою, зазначеною в позові та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, господарський суд вважає, що відповідач та третя особа були повідомлені про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористалися, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 13.05.2011 року між ТДВ «Експрес Страхування» (Страховик) та ОСОБА_3 (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №202.11.2063775 (надалі - Договір страхування), за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу «ЗАЗ TF698К», державний номер НОМЕР_1. Строк дії Договору з 18.05.2011р. по 17.05.2012р.. Зазначеним Договором встановлена сума страхового платежу у розмірі 3513 грн. 14 коп., яку страхувальник повинен сплатити до 18.05.2011 року. (а.с.14).

07 липня 2011 року на пр-ті Київському у м. Донецьку сталася дорожньо-транспортна пригода: водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем ИЖ 412, д/н НОМЕР_2 допустив зіткнення з автомобілем ЗАЗ TF698К, д/н НОМЕР_1, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода визнана позивачем страховою подією, з настанням якої у позивача виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

15.09.2011 року Страхувальник звернувся до Страховика із заявою про настання страхового випадку (а.с. 31).

Листом від 15.07.2011 року ПАТ «Астра банк» надав дозвіл на перерахування грошових коштів на рахунок СТО для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу ЗАЗ TF698К, д/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3 та знаходиться в заставі банку.

Для визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля «ЗАЗ TF698К», у результаті його пошкодження в ДТП, ТОВ «СОС Сервіс Україна» проведене експертне автотоварознавче дослідження. Згідно звіту про оцінку № 1901/11 від 17.08.2011р.., вартість вартість відновлювального ремонту пошкодженням транспортного засобу склала 15696 грн. 88 коп. (а.с. 22-26).

Згідно рахунку -фактури виконаного філією «Макіївський автоцентр» ПАТ «Донецьк-Авто» від 08.09.11 р. № СЧ-00006119 вартість відновлювального ремонту автомобіля ЗАЗ TF698К, д/н НОМЕР_1 становить 7 477,58 грн.(а.с.29).

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту №202.11.2063775, враховуючи вартість відновлювального ремонту встановленого рахунком-фактурою № СЧ-00006119, на підставі страхового акту № 2414-1 від 14.09.2011р.., позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 6280 грн.78 коп. на користь ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок ПАТ «Донецьк-Авто», що підтверджується платіжним дорученням №5371 від 14.08.2011р.. (а.с. 34).

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на час виплати позивачем страхового відшкодування) передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, що спростовує доводи відповідача необхідність погодження з потерпілим права на отримання страхового відшкодування.

Згідно ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постановою Київського районного суду м. Донецька від 05.08.11 р. у справі № 3-2527/ ОСОБА_1 було визнано винним та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на підставі ст. 124 КУпАП (а.с.20).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1., як власника автомобіля ИЖ 412, д/н НОМЕР_2, на час вчинення ДТП була застрахована в ПрАТ «УАСК «Аска», що підтверджується полісом №АА/4199059, зі строком дії з 03.06.2011р. по 02.06.2012р.(а.с.45). Цим полісом встановлено ліміт відшкодування за майнову шкоду у розмірі 50000 грн. та франшиза 510 грн.

Відповідно до статті 21 Закону "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «ЗАЗ TF698К», державний номер НОМЕР_1, згідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, 26.10.2012р.. звертався до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування на суму 6830,78грн. (а.с.36), яку відповідач отримав 05.11.2012р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.37), проте, відповідач, кошти не перерахував, що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.

У своїх запереченнях представник відповідача зазначав про відсутність у позивача підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки позивачем не надано доказів сплати страхувальником страхового платежу, тобто відсутнє підтвердження дії договору страхування на момент події.

Судом розглянуті та відхилені ці доводи відповідача з огляду на наступне.

Згідно до статті 983 Цивільного Кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Нормами статті 28 Закону України "Про страхування" визначено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, страхувальником своєчасно були сплачені страхові платежі за Договором №202.11.2063775 у розмірі 3513 грн. 14 коп., що підтверджується банківською квитанцією від 18.05.2011р. (а.с.70).

У своїх запереченнях відповідач посилається відсутність письмової згоди потерпілої особи щодо отримання позивачем відшкодування від ПрАТ «УАСК АСКА» та посилається на п. 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якої передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Отже, діючим законодавством не передбачено зобов'язання страховика отримувати погодження від потерпілої особи на звернення до відповідача з регресною вимогою.

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідач у своїх запереченнях, щодо недотримання позивачем строків подання заяви на виплату страхового відшкодування, посилається на п.37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як на підставу для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

З такими доводами суд не погоджується з наступних підстав.

Так, відповідно до приписів цієї норми підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

З наведеної норми також вбачається, що зазначені у ній строки обраховуються з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Разом з тим, як роз'яснив Верховний Суд України у своїх постановах від 27.03.2012р. зі справи Господарського суду міста Києва № 58/168, від 07.08.2012р. зі справи Господарського суду Рівненської області №12/207, від 28.08.2012р. зі справи Господарського суду Харківської області №5023/4833/11, право вимоги на підставі статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування" виникає після виплати страхового відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Ці постанови відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для всіх судів України, а суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Спір у даній справи виник у зв'язку із стягненням виплаченого страхового відшкодування, тобто із правовідносин, що регулюються положеннями статті 993 Цивільного кодексу України, та статті 27 Закону України "Про страхування", згідно яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Разом з тим, із преамбули Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Тобто, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює інші правовідносини, відмінні від правовідносин, що виникли у даній справі, тому приписи п. 37.1.4. статті 37 цього Закону, до даних правовідносин не застосовуються.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За таких обставин саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право протягом трьох років подати регресний позов до суду.

Оскільки виплата страхового відшкодування потерпілій особі здійснена позивачем 14.08.2011 року, а з позовною заявою він звернувся 12.02.2014 року, суд вважає, що ТДВ «Експрес Страхування» звернулось з позовом до ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» в межах строку встановленого ст.257 ЦК України.

Висновки господарського суду із зазначеного питання узгоджуються з правовою позицією викладеною в постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27 березня 2012 року у справі № 58/168 за позовом ПАТ «УСК «Гарант-Авто» до приватного акціонерного товариства «Просто-страхування».

Щодо заперечень відповідача про не правомірність виплати страхового відшкодування на підставі рахунку СТО, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Чинним законодавством України не встановлено, що лише звіт про оцінку є доказом, який визначає розмір завданого збитку власнику пошкодженого автомобіля.

Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011 у справі № 42/92, від 14.05.2013 у справі № 5011-7/16471-2012.

Верховним Судом України у Листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Судом встановлено, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля, визначена позивачем як сума страхового відшкодування на підставі рахунку -фактури виконаного філією «Макіївський автоцентр» ПАТ «Донецьк-Авто» від 08.09.11 р. № СЧ-00006119, що не суперечить вимогам діючого законодавства, та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України

При цьому, судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок ДТП.

Щодо доводів відповідача про необгрунтовану виплату суми податку на додану при перерахуванні страхувальнику суми страхового відшкодування, суд зазначає наступне.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на час виплати позивачем страхового відшкодування) передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту №202.11.2063775, приймаючи до уваги дозвіл ПАТ «Астра банк» (лист від 15.07.2011 року) на перерахування грошових коштів на рахунок СТО, позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 6280 грн.78 коп. на розрахунковий рахунок ПАТ «Донецьк-Авто», що підтверджується платіжним дорученням №5371 від 14.08.2011р. (а.с. 34).

Тобто, страхове відшкодування було перераховано позивачем на користь страхувальника, проте не на рахунок потерпілої особи, а на рахунок СТО, яке проводило ремонтні роботи застрахованого автомобіля. Отже доводи відповідача щодо необґрунтованого перерахування позивачем страхувальнику податку на додану вартість в порушення вимог п.36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» спростовані матеріалами справи.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза, це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

У відповідності до п.12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, з урахуванням приписів статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до полісу № АА/4199059 у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача в сумі 5 780 грн. 78 коп. (6 280,78 - 510,00 (франшиза = 5 780 грн. 78 коп.).

Крім стягнення страхового відшкодування в порядку регресу позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 170 грн. 57 коп. нараховані за період прострочення зобов'язання з 06.02.2013р. по 31.01.2014р., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди.

У даному випадку відшкодування позивачу в порядку регресу виплаченого страхового відшкодування має здійснюватися в грошовому виразі, оскільки позивач обрав грошовий спосіб відшкодування шкоди.

У відповідно зі статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Беручи до уваги вищенаведене господарський суд вважає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі, а отже, між сторонами у справі існує саме грошове зобов'язання, яке виникло з позадоговірних відносин - делікту. При цьому, грошове зобов'язання у деліктних (регресних) правовідносинах не є окремим видом зобов'язання, а є способом виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

Частиною другою статті 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У претензії від 26.10.2012р., отримання якої відповідачем підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (дата отримання 05.11.2012р), позивач вимагав виплати страхового відшкодування в порядку регресу. Однак, відповідач коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого з боку відповідача є прострочення строку виконання грошового зобов'язання.

В статті 625 ЦК України закріплено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (статті 519, 612, 625 ЦК України).

Оскільки відповідачем не подано доказів своєчасної виплати страхового відшкодування в порядку регресу, то позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних підлягають задоволенню.

Господарський суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних зі стягненням страхового відшкодування в порядку регресу (постанови від 29.01.2013 у справі № 5011-16/11067-2012, від 25.02.2013 у справі № 5017/2321/2012).

За змістом п.36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його

З урахуванням вищевикладеного, з дати отримання претензії та документів до неї (05.11.2012р..) у відповідача були відсутні підстави для затримки платежу і Відповідач мав здійснити виплату страхового відшкодування протягом 90 днів визначених ст. .36.2 ст. 36 вищевказаного Закону, тобто не пізніше 06.02.2013 року.

З огляду на вищевикладене, суд задовольняє вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, від суми простроченого платежу у розмірі 5780 грн. 78 коп.. за період прострочення зобов'язання з 06.02.2013 року по 31.01.2014 року на суму 170 грн. 57 коп.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності з частиною 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позивач частково довів заявлену до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 49856,09 грн., з яких 49490 грн. - сума страхового відшкодування в порядку регресу та 366,09 грн. - 3 % річних.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 5951 грн. 35 коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м.Донецьк , проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (01004, м.Київ, вул..Червоноармійська, б.15/2, код ЄДРПОУ 36086124) суму страхового відшкодування у розмірі 5780 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 78 коп. та суму 3% річних у розмірі 170 (сто сімдесят) грн. 57 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м.Донецьк , проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (01004, м.Київ, вул..Червоноармійська, б.15/2, код ЄДРПОУ 36086124) витрати по сплаті судового збору у сумі 1827 грн.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 17 березня 2014 року.

Повний текст рішення складено та підписано 19 березня 2014 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов