Ухвала суду № 37685486, 06.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16913/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

06 березня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Іноземного підприємства "АІС-Столиця" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про зобов'язання вчинити дії,, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Іноземне підприємство «АІС-Столиця», звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення - рішення від 05.07.2013 року №0001622230, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 72856грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 05.07.2013 року №0001622230.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05 липня 2013 року відповідачем на підставі акта перевірки №22/22-30/34486224 від 12.06.2013 року, прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001622230, яким позивачу за порушення п.185.1, 198.1, 198.3, 1986.6 ПК України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 72856грн.

Як вбачається з акта перевірки, збільшення суми грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

Відповідно до акта №208/220/37023683 від 15.05.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки, складеного Харківською ОДПІ адресу місцезнаходження ТОВ «Центр автозапчастин» не встановлено, посадових осіб не виявлено. Керівник підприємства до ВПМ ХОДПІ не з'явився, письмових пояснень з приводу фінансово-господарської діяльності підприємства не надав.

На переконання представника відповідача, вказані обставини є достатніми підставами для висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту в сумі 75150грн. за лютий 2012.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказаними операціями,

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом першої інстанції, згідно договору суборенди нерухомого майна № ЦЗ/А005-08 від 01.06.2011 орендар передає а суборендар ІП «АІС-СТОЛИЦЯ» приймає в поворотне платне користування нежитлове приміщення загальною площею 702,0 кв.м. і асфальтовану площадку загальною площею 2500 кв.м., що розміщені за адресою м. Київ, пер. Балтійський, 20 для використання в господарській діяльності.

За користування орендованим майном орендар сплачує орендну плату в сумі 307200 грн. в т.ч. ПДВ 51200 грн., крім того згідно п.п. 3.3. договору крім орендної плати суборендар зобов'язаний компенсувати витрати на комунальні послуги пов'язані з використанням об'єкту (холодна вода, теплова енергія, електроенергія, перетоки реактивної енергії, використання електромереж

Передача майна оформлена актом прийому передачі від 01.06.2011. Договір та акт прийому передачі підписані директором ІП «АІС-СТОЛИЦЯ» П.В. Новиковим та директором ТОВ «Центр Автозапчастин» Е.С.Швей.

Згідно додаткової угоди від 01.12.2012 змінено п.п. 1.1. договору та викладено його в наступній редакції: «орендар передає а суборендар приймає в платне строкове користування наступне нерухоме майно, - нежиле приміщення загальною площею 895,3 кв.м. і асфальтовану площу загальною площею 2500,0 які знаходяться за адресою: м. Київ, пер. Балтійський, 20 з метою його використання суборендарем у власній господарській діяльності»

Згідно договору суборенди ЦЗ/А005-07 від 01.06.2011 орендар передає, а суборендар ІП «АІС-СТОЛИЦЯ» приймає в поворотне платне користування нежитлове приміщення загальною площею 379,04 кв.м. і асфальтовану площадку загальною площею 5993,10 кв.м., що розміщені за адресою м. Київ, пер. Балтійський, 20 для використання в господарській діяльності.

За користування орендованим майном, орендар сплачує орендну плату в сумі 127442 грн. в т.ч. ПДВ 21240,33грн., крім того, згідно п.п.3.3. договору крім орендної плати суборендар зобов'язаний компенсувати витрати на комунальні послуги, пов'язані з використанням об'єкту (холодна вода, теплова енергія, електроенергія, перетоки реактивної енергії, використання електромереж

Передача майна оформлена актом прийому передачі від 01.06.2011. Договір та акт прийому передачі підписані директором ІП «АІС-СТОЛИЦЯ» П.В. Новиковим, та директором ТОВ «Центр Автозапчастин» Е.С.Швей.

Згідно додаткової угоди від 01.02.2013 змінено п.п.1.1. договору та викладено в наступній редакції: «орендар передає а суборендар приймає в платне строкове користування наступне нерухоме майно, - нежиле приміщення загальною площею 585,22 кв.м. і асфальтовану площу загальною площею 5600 які знаходяться за адресою: м. Київ, пер. Балтійський, 20 з метою його використання суборендарем у власній господарській діяльності».

До перевірки позивачем надано акти виконаних робіт від 28.02.2013 №№118, 84, 83, 58 на загальну суму 450900,30грн., в т.ч. ПДВ 75150,05грн.

Податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних від 28.02.2013, а саме: ПН№59 на загальну суму 5706,67грн., в т.ч. ПДВ 951,11грн., №25 на загальну суму 127442грн., в т.ч. ПДВ 21240,33грн., №24 на загальну суму 307200грн., в т.ч. ПДВ 51200грн., №58 на загальну суму 10551,67грн., в т.ч. ПДВ 1758,61грн.

Суми ПДВ за вищевказаними податковими накладними включено позивачем до податкового кредиту відповідного періоду. Податкові накладні відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним Додатку №5 податкової декларації контрагента за лютий 2013 (ст.8 акта перевірки).

Станом на 30.04.2013 кредиторська заборгованість відсутня.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на акта №208/220/37023683 від 15.05.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки, складеного Харківською ОДПІ адресу місцезнаходження ТОВ «Центр автозапчастин», оскільки вказаний документ не позбавляє юридичного значення складених цим підприємством первинних документів.

Порядок та спосіб виконання контрагентом позивача своїх договірних зобов'язань, ким та за рахунок яких ресурсів вони виконані, а також належне чи неналежне виконання контрагентом обов'язків, покладених на нього законом як на суб'єкта підприємницької діяльності - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки така операція фактично мала місце і направлена на досягнення конкретної економічної та господарської мети.

Дана обставина спростовує висновок відповідача про наявність умислу позивача щодо штучного формування податкового кредиту для власної вигоди.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони виконали свої зобов'язання за договором, що свідчить про необ'єктивність твердження відповідача стосовно того, що правочин не направлений на реальне настання правових наслідків. Належне виконання договірних зобов'язань підтверджується відповідними документами.

Порушень законодавства при здійсненні вказаних господарських операцій згідно договору судом першої інстанції обґрунтовано не встановлено, що свідчить про його наповненість належним юридичним змістом і тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на додану вартість.

Відповідач також не надав доказів, які б свідчили, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірній операції та не здійснювало фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Крім того, в розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Отже, суд першої інстанції правомірно звертає увагу на те, що позивач, як покупець, не може нести відповідальності ні за несплату податків контрагентом, так як чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування та/або формувати об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними/нікчемними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Разом з тим, колегія суддів приймає до уваги доводи позивача, що при проведенні перевірки відповідач використовував матеріали перевірки за січень 2012 року, хоча перевіряв лютий 2012 року, тобто використовував матеріали, що не стосуються перевіряємого періоду.

Отже, за умов відсутності належних доказів безтоварності зазначеної господарської операції, суд першої інстанції обґрунтовано вважає обмеження відповідачем права позивача на податковий кредит та на формування валових витрат за такими операціями - незаконним, а оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню як протиправне.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 11 березня 2014 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.