Ухвала суду № 37684744, 11.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2014 року м. Київ К/9991/14597/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року

у справі № 2а-6864/10/1570

за позовом Приватного підприємства «Лео»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Лео» (далі - ПП «Лео»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси (далі - ДПІ у Малиновському районі м. Одеси; відповідач), в якому, з урахуванням уточнення позивних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001722301/0 від 02 квітня 2010 року, № 0001722301/1 від 01 липня 2010 року, № 0001732301/0 від 02 квітня 2010 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 160 408,50 грн., № 0007962301/1 від 01 липня 2010 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001722301/0 від 02 квітня 2010 року, № 0001722301/1 від 01 липня 2010 року, № 0007962301/1 від 01 липня 2010 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Лео» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Шерус» за період з 01 січня 2007 року по 31 березня 2008 року, за результатами якої складено акт № 106/23-214/32429007 від 22 березня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001722301/0 від 02 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 200 795,00 грн. (133 863,00 грн. - основний платіж, 66 932,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001732301/0 від 02 квітня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 160 637,00 грн. (107 091,00 грн. - основний платіж, 53 546,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача задоволено частково та зменшено визначену ПП «Лео» суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 152,00 грн. за основним платежем та на 76,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0007962301/1 від 01 липня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих при здійсненні господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Шерус», з підстав нікчемності договорів купівлі-продажу, укладених між ПП «Лео» та вказаною юридичною особою.

Зазначений висновок контролюючим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення економічних результатів своєї діяльності, в саме - трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, неподання ТОВ «Шерус» звітності до органу державної податкової служби за місцем реєстрації, а також ненадання ПП «Лео» під час проведення перевірки відповідної транспортної документації на підтвердження реального характеру проведених операцій.

Крім того, обґрунтовуючи свою правову позицію щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку в охоплений перевіркою період, відповідач посилався на надані в рамках досудового слідства в кримінальній справі № 201200900015 пояснення засновника ТОВ «Шерус» ОСОБА_3 щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Шерус» підтверджується належним чином оформленими первинними та платіжними документами. Крім того, ПП «Лео» до матеріалів справи долучено документи на підтвердження використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, а саме - реалізації Відкритому акціонерному товариству Ізмаїльському заводу таропакувальних виробів «Дунай-Пак».

Що стосується доводів відповідача про безтоварний характер проведених господарських операцій з підстав ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли їх до уваги, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податків товару та його використання у власній господарській діяльності, як у розглядуваній ситуації, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною транспортною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

А відтак, враховуючи встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення спірних господарських операцій, що, в свою чергу, податковим органом не спростовано, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків-покупця на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість від іншої особи, в тому числі від фактичної сплати контрагентом податків до бюджету, від подання постачальником звітності, а також від його господарських та виробничих можливостей, висновок судів про відсутність у контролюючого органу правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень № 0001722301/0 від 02 квітня 2010 року, № 0001722301/1 від 01 липня 2010 року, № 0007962301/1 від 01 липня 2010 року слід визнати правильним.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.