Ухвала суду № 37684739, 11.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2014 р. м. Київ К/9991/13737/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року

у справі № 2а-13348/10/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» (далі - ПрАТ «СК «Альфа Страхування»; позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків; відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000404320/0 від 02 вересня 2010 року, а також стягнути з відповідача кошти на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, в розмірі 199 219,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Альфа Страхування» задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000404320/0 від 02 вересня 2010 року. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ПрАТ «СК «Альфа Страхування» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт № 413/43-20/30968986 від 20 серпня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000404320/0 від 02 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 199 219,47 грн. (66 406,49 грн. - основний платіж, 132 812,98 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення ПрАТ «СК «Альфа Страхування» пунктів 1.3, 1.15, підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.11.3 пункту 9.11 статті 9, пункту 17.1 статті 17 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) з огляду на неправомірне утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб із сум, виплачених на користь громадянина Польщі ОСОБА_4 та громадянки Німеччини ОСОБА_6 у вигляді заробітної плати, із застосуванням ставки 15 відсотків, замість 30 відсотків.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову та задовольняючи його частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відповідають ознакам резидентів України, оскільки перебувають на території України більше 183 днів протягом податкового року, мають дозволи на працевлаштування, ОСОБА_4 має тимчасову посвідку на проживання терміном дії до 30 вересня 2010 року, а ОСОБА_6 - реєстрацію паспорту в Управлінні у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України із зазначенням місця проживання в м. Києві та одружена з громадянином України, тобто має більш тісні особисті зв'язки.

При цьому, на переконання Київського апеляційного адміністративного суду, вимога відповідача щодо необхідності отримання в податковому органі довідки про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу є неправомірною з огляду на те, що отримання такого документа не передбачено чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, окрім наказу Державної податкової адміністрації України від 05 жовтня 2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу» (далі - Наказ 581), який за своїм правовим статусом не може встановлювати для платників додаткових обов'язків чи визначати додаткові критерії відповідності таких платників статусу податкового резидента, що, в свою чергу, впливає на визначення ставок оподаткування.

Проте, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду апеляційної інстанції, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону № 889-IV платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Згідно з підпунктом «д» пункту 1.3 статті 1 Закону № 889-IV доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом.

За змістом підпункту 9.11.1 пункту 9.11 статті 9 Закону № 889-IV доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Пунктом 7.1 статті 7 Закону № 889-IV передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 7.3 статті 7 Закону № 889-IV ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів-фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 Закону № 889-IV якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом-фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Пунктом 1.15 статті 1 Закону № 889-IV визначено, що податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

При цьому іноземці або особи без громадянства мають підтверджувати свій резидентський статус. Вони можуть самостійно визначити статус податкового резидента України шляхом звернення до податкового органу за місцем реєстрації в органах внутрішніх справ з відповідною заявою фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу, форма якої встановлена Наказом № 581.

Статус податкового резидента України таких іноземців чи осіб без громадянства підтверджується довідкою податкового органу, виданою відповідно до Наказу № 581.

При отриманні фізичною особою резидентського статусу шляхом звернення до податкового органу та отримання від нього відповідної довідки, резидентський статус визначається на звітний податковий період (рік), а отже підтвердження свого резидентського статусу має здійснюватись такими особами щорічно, з податкового періоду, в якому іноземець отримав довідку.

Одним із критеріїв визначення резидентського статусу відповідно до пункту 1.20 статті 1 Закону № 889-IV є перебування іноземного громадянина на території України не менше 183 днів протягом періоду або періодів податкового року.

Перебування в Україні протягом 183 днів дає іноземцю право на звернення до податкового органу із заявою щодо видачі ним довідки-повідомлення, передбаченої Наказом № 581.

У разі набуття іноземцем статусу податкового резидента України іноземний дохід, отриманий такою особою з джерел за межами України, є об'єктом оподаткування і сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку-отримувача.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що у разі набуття нерезидентом статусу податкового резидента України (отримання відповідної довідки) доходи, одержані ним від працедавця за виконання трудової функції (заробітна плата), оподатковуються у загальному порядку, встановленому Законом № 889-IV, тобто за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 Закону № 889-IV (15 відсотків). В свою чергу, якщо іноземець не виявив бажання підтвердити свій резидентський статус та не отримав довідки, яка є обов'язковою для підтвердження такого статусу, то його заробітна плата оподатковується за ставкою, вдвічі більшою за основну (30 відсотків).

В розглядуваній ситуації, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано судом апеляційної інстанції, Повідомлення (довідки) працедавця про самостійне визначення фізичними особами-іноземцями резидентського статусу видано податковим органом лише в березні 2010 року, а відтак заробітна плата, що нараховувалась (виплачувалась) на користь громадянина Польщі ОСОБА_4 та громадянки Німеччини ОСОБА_6 в січні 2010 року та лютому 2010 року, підлягає оподаткуванню за ставкою 30 відсотків.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити.

Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.