Ухвала суду № 37684609, 12.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2014 р. м. Київ К/800/10341/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкун В.В.,

представника позивача Іськіва І.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 року

у справі № 2а-6465/11/1370 (9104/2865/12)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ» (далі - позивач, ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ»)

до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області (далі - відповідач, ДПІ у Яворівському районі Львівської області)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» звернулось у червні 2011 року до суду з позовом до ДПІ у Яворівському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2011 року № 0000522320.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 року позов задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 року постанова Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 року скасована та прийнята нова постанова, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку з питань правильності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту за лютий 2011 року при господарських взаємовідносинах позивача з ТзОВ «ВКФ Вартек», за результатами якої складено акт перевірки № 528/23-2/32789941 від 17.05.2011 року і на підставі акта за порушення податкового законодавства стосовно позивача було прийнято відповідачем оскаржуване податкове повідомлення рішення.

Зокрема, на підставі акту перевірки від № 528/23-2/32789941 від 17.05.2011 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000522320 від 30.05.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 468 263,00 гривні, у тому числі основний платіж - 374 610,00 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 93 653,00 гривні.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган вважає, що ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» порушено п. 198.1., п. 198.2., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого неправомірно включено до податкового кредиту з податку на додану вартість у лютому 2011 року суму 1 065 202,83 гривні, що призвело до заниження у лютому 2011 року суму ПДВ у розмірі 374 610,00 гривень.

Суд першої інстанції, вирішуючи спі по суті та задовольняючи позовні, виходив з того, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину відовідача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочини, укладені відповідачем не єнікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що у позивача були відсутні підстави для формування податкового кредиту за наслідками угод з TзOB «ТКФ Вартек», оскільки сам факт укладення договорів на купівлю обладнання, виписані накладні та оформлення податкових накладних не може бути беззаперечним доказом виконання господарських операцій в частині реальної поставки товарів та їх використання у господарській діяльності покупця ( позивача). Також, суд виходив з того, що позивачем не доведено факту використання придбаних товарів при здійсненні ремонту тепломереж, що долучені позивачем документи є неповними та такими з яких не вбачається факту здійснення реальної господарської операції з приводу купівлі майна, що було використане в подальшому для проведення ремонту тепломереж.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається згідно із п. 198.2. ст. 198 ПК України, відповідно до якої датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.12.2010 року у м. Новояворівськ між ТзОВ «ТКФ «Вартек» (Продавець) та ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» (Покупець) було укладено договір № 2412ПК, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати (передати у власність) покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказується в специфікації, а покупець зобов'язується його прийняти і в повному розмірі оплатити, відповідно до умов даного договору. У специфікації до договору № 2412ПК від 24.12.2010 року сторони погодили товар, який придбаватиметься (анкерні опори), кількість та ціну товару. Специфікація є невідємною частиною договору № 2412ПК від 24.12.2010 року додатком № 1 та завірена підписами та печатками обох сторін вказаного договору.

27.01.2011 року у м. Новояворівськ між ТзОВ «ТКФ «Вартек» (Продавець) та ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» (Покупець) було укладено договір № 2701ПК, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати (передати у власність) покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказується в специфікації, а покупець зобов'язується його прийняти і в повному розмірі оплатити, відповідно до умов даного договору. У специфікації до договору № 2701ПК від 27.01.2011 року сторони погодили товар, який придбаватиметься (коліна, комплекти ізоляції стиків, нерухомі опори, трійники прямі, труби), кількість та ціну товару. Специфікація є невідємною частиною договору № 2701ПК від 27.01.2011 року додатком № 1 та завірена підписами та печатками обох сторін вказаного договору.

На виконання вказаних договорів зазначений контрагент у перевіряємому періоді поставив позивачу товар, видав податкові накладні, а позивач здійснив оплату цього товару.

Також, судами встановлено, що відповідно до розділу 6 Договору № 2412ПК від 24.12.2010 року та розділу 6 Договору № 2701ПК від 27.01.2011 року розрахунки проводяться у національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Покупця на поточний рахунок Продавця, та допускається оплата векселем. На виконання умов господарських договорів ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» розрахувалося із ТзОВ «ТКФ «Вартек» векселями, переданими ТзОВ «ТКФ «Вартек» двома Актами прийому-передачі векселів від 31.05.2011 року, завіреними підписами та печатками ТзОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» та ТзОВ «ТКФ «Вартек».

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 року, вексель є цінним папером, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом України «Про обіг векселів в Україні» та Женевською конвенцією 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції.

Аналізуючи вищезазначені нормативно-правові акти суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку, а отже спростовується твердження відповідача про те, що позивач не здійснив розрахунок з контрагентом за придбаний товар.

Судом першої інстанції зазначено, що описані вище операції були відображені позивачем у податковому та бухгалтерському обліку, що підтверджується наявними у справі доказами та не заперечується відповідачем.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 2.4 п. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року за № 168/704: «Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа».

Суд першої інстанції досліджуючи наявні в матерілах справи докуменати, а саме договір № 2412ПК від 24.12.2010 року, договір № 2701ПК від 27.01.2011 року, специфікації до цих договорів, видаткові накладні, податкові накладні, акти списання, дійшов висновку, що документи, на підставі яких позивач включив вказані суми до податкового кредиту, відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій, а відтак, зазначені дії позивача, щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Щодо посилань органу державної податкової служби на нікчемність правочинів, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який вірно зазначив наступне.

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ НВП «Енергія Новояворівськ» та ТзОВ «ТКФ «Вартек» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Судом першої інстанції встановлено, що саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 17.05.2011 року.

У пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з акту перевірки від 17.05.2011 року та стверджено відповідачем у засіданні суду, позивач здійснює діяльність з виробництва та постачання електричної та теплової енергії, використання нетрадиційних джерел енергії, транспортування теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими тепловими мережами. В засіданні сторонами по справі зазначено, що усі необхідні документи, які дають право займатись такими видами діяльності у них наявні, а саме патенти, ліцензії та дозволи. Придбані товари у контрагента - ТзОВ «ТКФ «Вартек» були використані позивачем у його господарській діяльності (ремонт та заміна анкерних опор на ЛЕП; реконструкцію тепломереж 1-го та 2-го мікрорайонів), що підтверджується дослідженими судом першої інстанції актами списання. Наведені докази свідчать про реальність та господарську необхідність здійснення господарських операцій.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який правомірно не вязв до уваги те, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином. Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до правильного висновку про ет, що відповідачем правомірність прийняття спірного податкового повідомлення рішення недоведена, не надано суду жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Енергія-Новояворівськ» - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 року у справі № 2а-6465/11/1370 (9104/2865/12) - скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 року у справі № 2а-6465/11/1370 (9104/2865/12) - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько