Постанова № 37683310, 04.03.2014, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/7897/13-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2014 року суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., розглянувши у скороченому провадженні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі міста Львова про зобов'язання встановити підвищення до пенсії,

в с т а н о в и в :

позивач 15 жовтня 2013 року звернувся в суд з позовом до Управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про зобов'язання встановити підвищення до пенсії як примусово переселених членів сім'ї реабілітованих у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Свої вимоги мотивує тим, що згідно довідки про реабілітацію № 3/3-26603 від 17 грудня 1992 року його було реабілітовано на підставі ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Відповідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 25% мінімальної пенсії за віком, однак всупереч вимогам Закону, така грошова допомога у 2013 році виплачується не у повному обсязі.

Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова 27 лютого 2014 року подало до суду заперечення проти заявленого позову, в яких зазначило, що на законодавчому рівні не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не визначено за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку і яким чином обчислювати вказаний розмір за відсутності поняття „мінімальна пенсія за віком" як розрахункової величини, немає бюджетного фінансування передбачених ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також зазначає, що державні соціальні стандарти можуть бути визначені актами Кабінету міністрів України, а тому підвищення до пенсії виплачується позивачу в розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, а саме у розмірі 43,52 грн., тому вимоги позивача є безпідставними. Просить в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на України» було визначено, що цим Законом ліквідуються наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів до громадян України, поновлюються їх права, встановлюються компенсація за незаконні репресії та пільги реабілітованим.

Пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова та щомісячно отримує пенсію, а також отримує підвищення до пенсії, як примусово переселений член сім'ї реабілітованих.

Проте, щомісяця він отримує вищезазначене підвищення до пенсії, яке менше розміру встановленого п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме у розмірі 43,52 грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на пенсійне забезпечення визначені в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 4 ст. 9 КАС України встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У 2013 році дія ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зупинена не була і будь-які зміни у зазначений Закон не вносились.

Судом встановлено, що оспорюване позивачем підвищення до пенсії в 2013 році безпідставно нараховувалося і виплачувалося в неповному обсязі, тому вимоги позивача є підставними.

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Ноme Оffiсе (Саsе 41/74 vаn Duyn v. Ноme Оffiсе), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення до пенсії примусово переселених членам сім'ї реабілітованих. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної підвищення до пенсії, передбаченого ст. 77 Законом України «Про пенсійне забезпечення».

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ст.28 ч.3 зазначеного Закону, з якого випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Також, суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення» підвищення до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Качко проти України).

Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача, що спірне підвищення до пенсії виплачується позивачу в розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, оскільки пільги, компенсації, гарантії, підвищення до пенсії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, а тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права наданого Законом України «Про пенсійне забезпечення», є безпідставним.

Крім того, з аналізу пункту 3 «Перехідних положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» вбачається, що Кабінету Міністрів України у 2012 році не надавалися повноваження встановлювати порядок і розмір підвищення до пенсії, передбаченого ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Відповідно до ст. 162 КАС України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про правомірність заявлених позовних вимог та їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 90, 158-163, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії Пенсійного Фонду України в Залізничному районі міста Львова щодо не нарахування і невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з 15 квітня 2013 року відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Залізничному районі міста Львова здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з 15 квітня 2013 року відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», з урахуванням фактично отриманих ним сум підвищення.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до адміністративного суду апеляційної інстанції через Залізничний районний суд м. Львова з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя /підпис/ А.І.Ліуш

Копія вірна.

Суддя: А.І.Ліуш