Рішення № 37682677, 17.03.2014, Оболонський районний суд міста Києва

17.03.2014 Справа № 2605/19461/12

Унікальний номер 2605/19461/12

Номер справи 2/756/36/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2014 року Оболонський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді - Яценко Н.О.

при секретарі - Литвиненко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ПАТ «Інпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення коштів за кредитним договором та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Інпромбанк», ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про встановлення факту, визнання договорів недійсними та стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ :

ПАТ «Інпромбанк», який є правонаступником ВАТ «Інпромбанк» звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову вказує, що відповідно до кредитного договору № 48-2004 від 27 травня 2004 року, додаткових угод, договору про внесення змін до кредитного договору № 48-2004 від 27 травня 2004 року, укладеного 23 вересня 2008 року, позивач відкрив відповідачу відновлювану відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з наданням окремими частинами (траншами) з наступними лімітами кредитування: у сумі 307650 доларів США та у сумі 460 000 гривень строком до 30 жовтня 2009 року (включно).

Згідно з умовами п.1.1 та п.4.1 Кредитного договору, відповідач зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом до 05 числа кожного місяця (включно), наступного за місяцем нарахування процентів у день остаточного повернення кредиту, а також забезпечити повернення одержаного кредиту та остаточну сплату нарахованих процентів в строк до 30 жовтня 2009 року.

П.1.2 Кредитного договору була встановлена процентна ставка за користування кредитом із розрахунку 15 % річних з 27 травня 2004 року по 26 червня 2008 року включно, 17 % річних з 27 червня 2008 року по 22 вересня 2008 року та 22 % річних з 23 вересня 2008 року та до кінця строку кредитування.

Строк виконання зобов'язання за Кредитним договором встановлений по 30 жовтня 2009 року.

Станом на 19.10.2012 року заборгованість відповідача за кредитом в іноземній валюті становить 260879,55 доларів США та 40519,64 доларів США пеня.

В зв'язку з чим просять стягнути з відповідача на користь Банку суму боргу за кредитним договором № 48-2004 від 27 травня 2004 року в розмірі 301399,19 доларів США, що складає по курсу НБУ 2409083 грн. 72 коп. та судові витрати.

В ході розгляду справи представник позивача ПАТ «Інпромбанк» збільшив позовні вимоги та з посиланням на ст.625 ЦК України просив також суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як поручителя, суму боргу за кредитним договором № 48-2004 від 27 травня 2004 року враховуючи основну суму заборгованості, 3 % річних, індекс інфляції та пеню в загальному розмірі 376056,62 доларів США , що складає в гривневому еквіваленті по курсу НБУ, який складає станом на 13.01.2014 року (7,99) 3 004 692, 39 грн., з яких тіло кредиту становить 260879,55 дол. США, пеня в сумі 40519, 64 дол. США за період з 19.10.2011 року по 19.10.2012 року, три проценти річних від простроченої суми 32593, 07 дол. США за період з 30.10.2009 року по 13.01.2014 року за 1520 днів, індекс інфляції за весь час прострочення з 30.10.2009 року по 13.01.2014 року в сумі 42074, 36 доларів США.

ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічними позовними вимогами до ПАТ «Інпромбанк» та до ОСОБА_2, які судом було об'єднано з первісним позовом в одне провадження.

В обґрунтування вказує, що відповідач ОСОБА_2 займалася підприємницькою діяльністю, вона в неї працювала бухгалтером і під впливом психологічного тиску, посилаючись на те, що вона є громадянкою Російської Федерації вмовила її укласти з Банком кредитний договір № 48-2004 від 27 травня 2004 року, на підставі якого було відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію на споживчі потреби лімітом кредитування у сумі 80 000 доларів США строком з 27.05.2004 року по 26.05.2006 року.

В забезпечення виконання кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки відповідно до якого майновий поручитель ОСОБА_2 передала Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 вартість якої станом на 27.05.2004 року складала 675697 грн.

До договору про іпотеку від 27.05.2004 року, укладеного між Банком та ОСОБА_2 було підписано додаткову угоду від 25.05.2005 року та укладено чотири договори про внесення змін до вказаного договору про іпотеку: 1) від 21.10.2005 року; 2) від 08.08.2006 року; від 28.11.2007 року та від 23.09.2008 року, якими змінювалася оціночна вартість предмету іпотеки, в результаті чого оціночна вартість квартири із 675697 грн. зросла майже в 4,5 рази, аж до 2926 475 грн.

Зазначає, що ОСОБА_2 застосовуючи психологічний тиск та владу, яку вона мала над нею, як на підлеглим працівником, змушувала підписувати додаткові угоди до кредитного договору № 48-2004 від 27 травня 2004 року, у зв'язку з чим було укладено три додаткові угоди до нього: № 1 від 31.12.2008 року, № 2 від 16.05.2005 року, № 4 від 21.10.2005 року та сім договорів про внесення змін до вказаного кредитного договору: 1) від 08.08.2006 року; від 18.07.2007 року; від 28.11.2007 року; від 28.05.2008 року; від 27.06.2008 року; від 20.08.2008 року та від 23.09.2008 року.

Внаслідок внесення змін як до договору про іпотеку, так і до Кредитного договору, розмір ліміту кредитування за відкличною кредитною лінією на споживчі потреби зріс із 80 000 доларів США до 307650 доларів США та 460 000 грн., який повністю залишився забезпеченим Договором про іпотеку, процентна ставка за користування кредитними кредитними коштами зросла із 15 % до 22 % річних, а строк надання кредиту продовжився з 2-х до майже 5,5 років, тобто з 27.05.2004 року до 30.10.2009 року.

Те, що кредитний договір від 27.05.2004 року укладався виключно в інтересах та на вимогу ОСОБА_2 доводиться також і тим фактом, що кредитні зобов'язання, які була змушена взяти на себе, були забезпечені не лише вищевказаним договором про іпотеку від 27.05.2004 року, але також і договором поруки від 21.10.2005 року та договором про заставу рухомого майна від 21.10.2005 року, який було посвідчено тим же приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі під № 2-І-3261, до якого були внесені зміни Договором від 18.07.2007 року.

Також посилається на те, що договір поруки від 21.10.2005 року є трьохстороннім, оскільки був підписаний як обома відповідачами, так і нею, що підтверджується наявністю із ОСОБА_2 та представника ПАТ «Інпромбанк» підписів, які посвідчені печаткою ПАТ «Інпромбанк».

При цьому у зв'язку із збільшенням обсягу боргових зобов'язань за Кредитним договором, до договору поруки від 21.10.2005 року вносилися зміни, внаслідок чого було укладено чотири договори про внесення змін до договору поруки: 1) від 08.08.2006 року, 2) від 18.07.2007 року 3) від 28.11.2007 року та 4) від 28.05.2008 року, які також, як і безпосередньо договір поруки від 21.10.2005 року, було підписано трьома сторонами, тобто нею та обома відповідачами.

Вказує, що враховуючи те, що строк надання кредиту, а також його ліміт та процентна ставка за користування кредитними коштами, з моменту підписання договору поруки суттєво змінилася після внесених змін до Кредитного договору та договору про іпотеку, однак зобов'язання майнового поручителя ОСОБА_2 за договором поруки до даного часу мали залишитися чинними, враховуючи те, що не виконані умови Кредитного договору.

Згідно з п.1.1. Договору про заставу рухомого майна від 21.10.2005 року, ОСОБА_2, як її майновий поручитель і заставодавець для забезпечення виконання взятого нею зобов'язання за укладеним із ПАТ «Інпромбанк» Кредитним договором від 27.05.2004 року, передала ПАТ «Інпромбанк», як заставодержателю, у заставу також рухоме майно, а саме, елітний одяг для дорослих оціночна вартість якого, за погодженням із Банком становить суму у розмірі 1313670 грн.

Вказує, що цей факт доводить та підтверджує те, що усі грошові кошти, які були отримані нею за кредитним договором були витрачені на придбання елітного одягу для дорослих та дітей відомих світових брендів, продажем якого займалася і на даний час займається ОСОБА_2 у якої вона працювала за трудовим договором.

Зазначає, що усі боргові зобов'язання за Кредитним договором від 27.05.2004 року, в тому числі із врахуванням нарахованих процентів, штрафів та пені, в повному обсязі були забезпечені майновим поручителем ОСОБА_2 трьома різними видами забезпечення виконання зобов'язання, зокрема Договором про іпотеку від 27.05.2004 року, Договором поруки та Договором застави рухомого майна від 21.10.2005 року.

Більше того, до п. 2.4 Кредитного договору були внесені зміни вище згадуваною Додатковою угодою № 4 від 21.10.2005 року, якою було укладено трьохсторонній Договір поруки від 21.10.2005 року та Договір застави рухомого майна від 21.10.2005 року, яким також забезпечено виконання Кредитного договору від 27.05.2004 року за рахунок майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2

Зазначає, що Банк навмисно спотворює дійсні обставини справи, оскільки свідомо і навмисно замовчує наявність договорів, якими повністю забезпечені боргові зобов'язання перед ПАТ «Інпромбанк», які визначені Кредитним договором від 27.05.2004 року.

Більш того, виявилося, що Банком без відома та згоди ОСОБА_1 було розірвано укладений з ОСОБА_2 двохсторонній Договір про іпотеку від 27.05.2004 року та трьохсторонній Договір поруки від 21.10.2005 року, який було укладено між ОСОБА_1, Банком та ОСОБА_2, що підтверджується Договором про розірвання Договору про іпотеку від 27.05.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 за реєстровим № 2-I-1291 від 08.04.2010 року та Договором про розірвання Договору поруки від 21.10.2005 року, укладеним 08.04.2010 року та посвідченим печаткою ПАТ «Інпромбанк».

Саме на виконання вимог норми ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у Договорі про іпотеку від 27.05.2004 року, яким повністю забезпечено боргові зобов'язання за Кредитним договором від 27.05.2004 року, не лише не зазначено дату припинення його дії, оскільки вона напряму пов'язана із остаточним виконанням основного зобов'язання, яке забезпечується цією іпотекою, але й у п. 4.1. Договору про іпотеку від 27.05.2004 року наголошено, що: «Цей

договір набуває сили з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання «Позичальника» своїх зобов'язань по Основному зобов'язанню».

Не зважаючи на те, що обсяг боргових зобов'язань за Кредитним договором, який було забезпечено Договором поруки, неодноразово збільшувався, однак ОСОБА_2 не лише знала про ці події, оскільки вони відбулися виключно за її ініціативи, але, до того ж у п. 1.2 Договору поруки вона своїм особистим підписом засвідчила той факт, що: «Внесення змін до Кредитного договору означає автоматичну згоду Поручителя відповідати перед Кредитором по зобов'язаннях Боржника з врахуванням внесених змін і не потребує будь-якого додаткового письмового або усного погодження з Поручителем».

При цьому, умовами п. 5.1 Договору поруки також підтверджено той факт, що сторони визначають, що договір підписаний ними у добровільному порядку і відповідає намірам сторін по безумовному виконанню узятих на себе зобов'язань».

Факт того, що ОСОБА_1 не приймала участі у підписанні Договору про розірвання Договору поруки, підтверджується відсутнісю її підпису у даному договорі, що прямо суперечить імперативній нормі ч. 2 ст. 207 ЦК України.

При цьому вважає, що є неправомірними та такими, що вчинені свідомо і навмисно дії приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_3, яка 08.04.2010 року посвідчила Договір про розірвання Договору про іпотеку від 27.05.2004 року та зареєструвала його в реєстрі за № 755, оскільки саме нотаріус ОСОБА_3 посвідчувала і реєструвала Договір про іпотеку 27.05.2004 року, а тому не могла не знати, що даний Договір про іпотеку неможливо розірвати до повного виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором. Таким чином нотаріус не лише не з'ясувала правомірність розірвання Договору про іпотеку, але ще й в порушення своїх посадових обов'язків свідомо посвідчила договір, який суперечить вимогам чинного законодавства.

Таким чином, як визначено нормами ст.ст. 1, 3, 7 Закону України «Про іпотеку», а також п.п. 1.2, 2.7, 2.10 та 3.2.1. Договору про іпотеку, п.п. 1.2, 2.2 Договору поруки та п. 5.3. Кредитного договору та зважаючи на те, що ОСОБА_1 не може своєчасно виконати основне зобов'язання за Кредитним договором, укладеним в інтересах та за наполяганнями ОСОБА_2, ПАТ «Інпромбанк», як позивач за перісним позовом, та як Іпотекодержатель за Договором про іпотеку, Заставодержатель за Договором про заставу рухомого майна та Кредитор за Договором поруки має право за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення і виконання вимоги, задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки (штрафу), основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, в тому числі відшкодування витрати по зверненню стягнення на Предмет іпотеки.

Враховуючи вищевикладене просила суд визнати недійсним Договір про розірвання Договору про іпотеку від 27.05.2004 року, який було 08.04.2010 року укладено між ОСОБА_2 та ПАТ «Інпромбанк» та посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 755 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 Визнати недійсним Договір про розірвання Договору поруки від 21.10.2005 року, який було 08.04.2010 року укладено між ОСОБА_2 та ПАТ «Інпромбанк». Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартири АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів. Встановити початкову ціну предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1, для її подальшої реалізації у грошовій сумі розміром у 3 237 156 грн. 00 коп., що становить 90 % її ринкової вартості. Встановити, що виконання зобов'язання боржника ОСОБА_1, які становлять загальну грошову суму розміром у 2 409 083 грн. 72 коп., має бути здійснено за рахунок грошових коштів, отриманих від реалізації на прилюдних торгах предмета іпотеки, а саме, належної іпотекодавцю ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

16.09.2013 року представник позивача за зустрічним позовом надав до суду заяви про застосування строків позовної давності та збільшення зустрічних позовних вимог та просив суд застосувати та визнати пропущеним строк позовної давності до вимог ПАТ «Інпромбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 48-20047 року від 27.05.2004 року по пені в сумі 40 519 доларів США 64 центи, що за курсом НБУ еквівалентно 323 751 грн. 92 коп. Визнати недійсним Договір про розірвання Договору про іпотеку від 27.05.2004 року, який було 08.04.2010 року укладено між ОСОБА_2 та ПАТ «Інпромбанк» та посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 755 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3. Визнати недійсним Договір про розірвання Договору поруки від 21.10.2005 року, який було 08.04.2010 року укладено між ОСОБА_2 та ПАТ «Інпромбанк». Звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, квартири АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів. Встановити початкову ціну предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1, для її подальшої реалізації у грошовій сумі розміром у 3 237 156 грн. 00 коп., що становить 90 % її ринкової вартості. Встановити, що виконання зобов'язання боржника ОСОБА_1, які становлять загальну грошову суму розміром у 2 409 083 грн. 72 коп., має бути здійснено за рахунок грошових коштів, отриманих від реалізації на прилюдних торгах предмета іпотеки, а саме, належної іпотекодавцю ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

20.01.2014 року представник позивача за зустрічним позовом збільшив зустрічні позовні вимоги та просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_2 являються однією і тією ж особою. Визнати пропущеним строк позовної давності до позовних вимог ПАТ «Інпромбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 48-20047 року від 27.05.2004 року по пені в сумі 40 519 доларів США 64 центи, що за курсом НБУ еквівалентно 323 751 грн. 92 коп. Визнати пропущеним строк позовної давності до позовних вимог ПАТ «Інпромбанк» про стягнення з ОСОБА_1 3 % річних від простроченої заборгованості за Кредитним договором № 48-2004 року від 27.05.2004 року в сумі розміром 32 593 доларів США 07 центи, що за курсом НБУ еквівалентно 260 418 грн. 63 коп., внаслідок пропущення строку позовної давності для заявлення ПАТ «Інпромбанк» таких позовних вимог. Визнати пропущеним строк позовної давності до позовних вимог ПАТ «Інпромбанк» про стягнення з ОСОБА_1 інфляційної складової суми простроченої заборгованості за Кредитним договором № 48-2004 року від 27.05.2004 року в сумі розміром 42 074 доларів США 36 центи, що за курсом НБУ еквівалентно 336 174 грн. 14 коп. Відмовити ПАТ «Інпромбанк» в частині позовних вимог по стягнення з ОСОБА_1 інфляційної складової суми простроченої заборгованості за Кредитним договором № 48-2004 року від 27.05.2004 року в сумі 42 074 доларів США 36 центи, що за курсом НБУ еквівалентно 336 174 грн. 14 коп., внаслідок пропущення строку позовної давності для заявлення ПАТ «Інпромбанк» таких позовних вимог. Відмовити ПАТ «Інпромбанк» в частині позовних вимог по стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором № 48-2004 року від 27.05.2004 року у грошовій сумі розміром 31 250 доларів США 92 центи, що за курсом НБУ еквівалентно 250 000 грн., які були сплачені поручителем ОСОБА_2, згідно квитанції № 1/к від 08.04.2010 року, але не враховані ПАТ «Інпромбанк» у розрахунках заборгованості за Кредитним договором № 48-2004 року від 27.05.2004 року.

Визнати недійсним Договір про розірвання Договору про іпотеку від 27.05.2004 року, який було 08.04.2010 року укладено між ОСОБА_2 та ПАТ «Інпромбанк» та посвідчено і зареєстровано в реєстрі за № 755 приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 Визнати

недійсним Договір про розірвання Договору поруки від 21.10.2005 року, який було 08.04.2010 року укладено між ОСОБА_2 та ПАТ «Інпромбанк». Встановити, що виконання зобов'язання боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № 48-2004 року від 27.05.2004 року, які становлять загальну грошову суму розміром у 229 629 доларів США 55 центи, що за курсом НБУ є еквівалентним 1 834 740 грн. 11 коп., мають бути виплачені за рахунок стягнення з ОСОБА_2 належної їй квартири АДРЕСА_1, яка являється предметом укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Інпромбанк» Договору про іпотеку від 27.05.2004 року.

04.02.2014 року представник позивача уточнив зустрічні позовні вимоги стосовно застосування строку позовної давності та просив суд визнати пропущеним строк позовної давності та застосувати строк позовної давності до вимог ПАТ «Інпромбанк» про стягнення з ОСОБА_1 за Кредитним договором № 48-2004 року від 27.05.2004 року заборгованість по пені в сумі розміром у 40 519 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 323 751 грн. 92 коп., 3 % річних від простроченої суми заборгованості в сумі розміром у 32 593 долари США 07 центи, що за курсом НБУ еквівалентно 260 418 грн. 63 коп., інфляційної складової суми простроченої заборгованості в сумі розміром у 42 074 долари США 36 центи, що за курсом НБУ еквівалентно 336 174 грн. 14 коп.

04.03.2014 року представником ОСОБА_2 подано заяву про застосування позовної давності, в якій просив суд відповідно до ст. ст. 256, 257, п. 1 ч. 2 ст. 258, 261, 264, 267 ЦК України відмовити в ПАТ «Інпромбанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборованості за Кредитним договором від 27.05.2004 року, а також 3 % річних, індексу інфляції та пені, в зв'язку з спливом строку позовної давності.

Представник позивача за первісним позовом заявлені позовні вимоги Банку підтримала в повному обсязі та просила суд первісний позов задовольнити. Представник позивача ОСОБА_10 в судових засіданнях проти задоволення зустрічного позову не заперечував. Представник позивача за первісним позовом Волос О.П. просила суд в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення первісного позову та пояснив суду наступне. ОСОБА_1 в дійсності уклала Кредитний договір від 27.05.2004 року не в своїх інтересах, а виключно в інтересах та на користь ОСОБА_2, з якою працювала разом, були в добрих стосунках та в той, період часу, коли ОСОБА_1 працювала бухгалтером у ОСОБА_2, отримала для неї в банку кредитні кошти, оформивши Кредитний договір на себе, через те що остання була нерезидентом України. На підтвердження того факту, що ОСОБА_1 насправді уклала Кредитний договір виключно в інтересах ОСОБА_2, підтверджує той факт, що після того як між ними погіршилися стосунки ОСОБА_2 не тільки в повному обсязі погасила всю заборгованість за відсотками, що виникла станом на 07.04.2010 року за Кредитним договором, але й також в більшій частині виплатила банку тіло кредиту. Неспростованим доказом того факту є те, що спірний Кредитний договір дійсно було укладено в інтересах ОСОБА_2, а не ОСОБА_1 є та обставина, що виконання цього договору забезпечувалося особистим зобов'язанням та нерухомим майном ОСОБА_2, що було обумовлено укладеним з позивачем договорами про іпотеку, поруку та про заставу рухомого майна. Очевидним вважає той факт, що грошові кошти за Кредитним договором отримала не ОСОБА_1, а саме ОСОБА_2, яка як особа особисто зацікавлена в цьому, пішла не лише на укладання Договору поруки, але й уклала з Банком договори іпотеки та застави рухомого майна.

Якби ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсно не була в повному обсязі погашена заборгованість разом з у сіма відсотками, штрафами та пенею, та не повністю було виконано основне зобов'язання за Кредитним договором від 27.05.2004 року, як про це стверджує представник позивача, то банк за будь-яких обставин не надав би ОСОБА_2 Довідку про

повне виконання зобов'язань, а також ніколи не піщов би на розірвання з нею, як іпотекодавцем та поручителем, Договору іпотеки та Договору поруки, якими в повному обсязі було забезпечено виконання усіх зобов'язань за Кредитним договором. При прийнятті рішення просив суд врахувати Довідку від 08.04.2010 року про повне виконання ОСОБА_2 зобов'язання за Кредитним договором укладеним із ОСОБА_1

Якщо ж при наявності будь-якої заборгованості за Кредитним договором банк пішов на укладення договорів про розірвання договорів про іпотеку та поруку, якими в повному обсязі було забезпечено виконання умов Кредитного договору, то ці договори є такими, що повністю суперечать та порушують вимоги законодавства. Розриваючи без відома ОСОБА_1 договори іпотеки та поруки позивач, всупереч імперативних вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про іпотеку» не тільки звертається до суду із вимогою до ОСОБА_1 про те, що за Кредитним договором залишаються невиконаними грошові зобов'язання на суму 260 879, 55 доларів США, що еквівалентно 2 060 948 грн. 45 коп., але й при цьому банк, як Іпотекодержатель, попередньо звільняє з під арешту та віддає ОСОБА_2належну їй квартиру вартістю у 3 596 850 грн., яка майже вдвічі перевищує суму боргу, що залишилася.

Враховуючи те, що Договір поруки та чотири Договори про внесення змін до нього є трьохстороннім договором і підписані кожньою із трьох сторін укладених договорів, то вважає доведеним той факт, що розірвання Договору поруки без відома, участі та згоди однієї із сторін, тобто ОСОБА_1 є недопусмтимим та таким, що грубо порушує вимоги чинного законодавства та не дотримує умов укладених договорів. А той факт, що ОСОБА_1 не приймала участі у підписанні Договору про розірвання Договору поруки, підтверджується відсутністю її підпису у даному договорі.

Внаслідок внесення змін , як до Договору іпотеки, так і до Кредитного договору, розмір ліміту кредитування за відкличною кредитною лінією на споживчі потреби зріс із 80 000 доларів США до 307 650 доларів США, який повністю залишився забезпеченим Договором про іпотеку, процентна ставка за кредитними коштами зросла із 15 % до 22 % річних, а строк надання кредиту продовжився з 2-х до майже 5, 5 років, тобто з 27.05.2004 року до 30.10.2009 року.

Враховуючи те, що датою виконання Кредитного договору є 30.10.2009 року, а також те, що спеціальна позовна давність до вимог про стягнення пені становить лише один рік, а загальна позовна давність до вимог позивача про стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу становить три роки строк позовної давності для вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 пені в розмірі 40 519, 64 доларів США, тобто 323 751 грн. 92 коп. за курсом НБУ, сплинув ще 31.10.2010 року, а строк позовної давності для вимог про стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу в грошових сумах 39 593, 07 доларів США, що за курсом НБУ становить 316 348 грн. 63 коп. та 42 074, 36 доларів США, що за курсом НБУ становить 336 174 грн. 14 коп., сплинув ще 31.10.2012 року.

Окрім того, жодною із умов а ні Кредитного договору, а ні договорів про внесення змін до нього не передбачалося розмежування погашення кредиту чи-то у доларах США, чи-то у гривні. Зазначене повністю підтверджується і розширеним розрахунком заборгованості за Кредитним договором, згідно якого не вбачається, що даний розрахунок стосується виключно доларового рахунку, або виключно гривневого рахунку за Кредитним договором. А тому усі стверження представника позивача щодо нібито зарахування сплачених ОСОБА_2 грошових коштів в сумі розміром у 250 000 грн., згідно Квитанції № 1/к від 08.04.2010 року на погашення начебто якогось іншого гривневого кредиту, не лише не відповідають дійсності, але і спростовуються умовами самого Кредитного договору із призначеним йому номером 48-2004 від 27.05.2004 року. Тобто, будь-яких інших гривневих договорів, про які заявляє представник позивача ніколи не існувало і не існує. Просив суд задовольнити

зустрічні позовні вимоги в повному обсязі. В задоволенні первісного позову просив відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення первісних та зустрічних позовних вимог заперечував в повному обсязі з наступних підстав. Первісний позов позивачем було подано лише до ОСОБА_1, тобто банк не мав претензій до ОСОБА_2 і визнав, що з нею угоди про розірвання договорів поруки, іпотеки, застави укладено правомірно. В подальшому, банк в заяві про збільшення позовних вимог, вже вказав в якості відповідача ОСОБА_2 та прохання стягнути у солідарному порядку суму боргу за Кредитним договором. При цьому, питання про визнання недійсними договорів про розірвання з ОСОБА_2 договорів поруки, іпотеки, застави не ставиться. Тобто такої вимоги не має, банк вважає їх чинними, а тому підстав для солідарного стягнення грошових коштів не вбачається, виходячи із позиції банку.

Просив також суд застосувати строк позовної давності стосовно вимог до ОСОБА_2

Відповідно до квитанції № 1-6/к від 08.04.2010 року, ОСОБА_2, як майновий поручитель позичальника - ОСОБА_1 погасила заборгованість за Кредитним договором від 27.05.2004 року, сплативши на користь ФКД ПАТ «Інпромбанк» 569 450 грн. 83 коп (71 863 доларів 06 центи).

Стосовно вимоги про стягнення пені, то дану вимогу вважав неправомірною, оскільки при її нарахуванні не було враховано, що ще 08.04.2010 року борг за Кредитним договором було погашено ОСОБА_2 в сумі 237 646, 75 доларів США та позивачем відповідно до ст. 258 ЦК України пропущено спеціальний строк позовної давності для пред'явлення вимоги про стягнення пені.

Окрім того зазначав, що сторони Кредитного договору від 27.05.204 року визначили суму кредиту в іноземній валюті і сума боргу визначається позивачем у доларах США, із наступним визначенням його гривневого еквіваленту і до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність, яка була позивачем пропущена. З заяви ОСОБА_1 про збільшення зустрічних позовних вимог від 17.02.2014 року вбачається, що її вимога про визнання недійсним Договору про розірвання договору поруки від 21.10.2005 року обгрунтовується лише тим, що даний договір є трьохстороннім і основне зобов'язання ще не виконано, а тому вимога є абсолютно безпідставною і незаконною. Враховуючи те, що сторонами Договору поруки від 21.10.2005 року є кредитор - ПАТ «Інпромбанк» і поручитель - ОСОБА_2, а тому саме ці особи мали право прийняти рішення про розірвання договору за взаємною згодою.

Останній договір про внесення змін до Договору поруки від 21.10.2005 року було укладено 28.05.2008 року. Після цієї дати було також внесені нові зміни до Кредитного договору, які стосувалися збільшення розміру кредиту і відповідно збільшення обсягу зобов'язань позичальника (договори від 27.06.2008 року, 28.08.2008 року та 23.09.2009 року). Поручитель ОСОБА_2 не надавала згоди на внесення змін до Кредитного договору.

Також представник ОСОБА_2 заперечував , щодо задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору про розірвання Договору іпотеки від 27.05.2004 року, який було укладено між ПАТ «Інпромбанк» і ОСОБА_2 08.04.2010 року та визнання недійсним договору поруки, оскільки дана вимога є не обгрунтованою і суперечить нормам чинного законодавства України. Просив суд в задоволенні позовів, як первісного так і зустрічного відмовити.

Третя особа за зустрічним позовом в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялась судом належними чином, причини неявки суду не повідомила. Суд, вважає, за можливе розглянути справи у відсутність третьої особи.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов первісний підлягає частковому задоволенню, а в

задоволенні зустрічного слід відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до кредитного договору № 48-2004 від 27 травня 2004 року, додаткових угод, договору про внесення змін до кредитного договору № 48-2004 від 27 травня 2004 року, укладеного 23 вересня 2008 року, Банк відкрив ОСОБА_1 відновлювану відкличну кредитну лінію на споживчі потреби з наданням окремими частинами (траншами) з наступними лімітами кредитування: у сумі 307650 доларів США та у сумі 460 000 гривень строком до 30 жовтня 2009 року (включно).

Згідно з умовами п.1.1 та п.4.1 Кредитного договору, відповідач зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом до 05 числа кожного місяця (включно), наступного за місяцем нарахування процентів у день остаточного повернення кредиту, а також забезпечити повернення одержаного кредиту та остаточну сплату нарахованих процентів в строк до 30 жовтня 2009 року.

П.1.2 Кредитного договору була встановлена процентна ставка за користування кредитом із розрахунку 15 % річних з 27 травня 2004 року по 26 червня 2008 року включно, 17 % річних з 27 червня 2008 року по 22 вересня 2008 року та 22 % річних з 23 вересня 2008 року та до кінця строку кредитування.

Строк виконання зобов'язання за Кредитним договором встановлений по 30 жовтня 2009 року.

В забезпечення умов кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 27.05.2004 року відповідно до умов якого в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1.

21.05.2005 року між ВАТ «Інпромбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки відповідно до якого поручитель взяв на себе зобов*язання перед кредитором відповідати по зобов*язаннях Боржника , що виникають з умов кредитного договору № 48-2004 від 27.05.2004 року.

18.07.2007 року між ВАТ «Інпромбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до договору застави рухомого майна .

08.04.2010 року між ПАТ «Інпромбанк» та ОСОБА_2 підписано договір про розірвання договору про іпотеку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 27.05.2004 року за реєстровим № 2-І-1291 відповідно до якого договір про іпотеку розірвано та припинено його дію , а також 08.04.2010 року укладено між ОСОБА_2 та ПАТ «Інпромбанк» договір про розірвання Договору поруки від 21.10.2005 року.

В судових засіданнях представник ОСОБА_1 посилався на те, що його довіритель кошти отримала для ОСОБА_2, оскільки працювала в неї бухгалтером. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 також пояснював, що його довіритель умови кредитного договору не виконувала, а кошти за кредитним договором сплачувала поручитель ОСОБА_2

Проте, вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки стаття 627 ЦК України , яка визначає свободу договору передбачає , що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

В судовому засіданні представник Банку надав розрахунок заборгованості відповідно до якого заборгованість за тілом кредиту складає 260879, 55 дол. США та посилався на те, що Банком проведено оцінку заставного товару розмір якого визначено в сумі 57449 грн. 51 коп., кошти за які зараховано по валютному кредитного договору, проте суду не надано доказів стосовно реалізації даного товару. Суд вважає, що вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки банком не було враховано у погашення заборгованості за кредитним договором не лише сплачені ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 250000 грн. (еквівалент 31565,65 дол. США) але і грошові кошти в сумі 1256723,03 грн. (еквівалент 158677,15 до. США), які відповідають неврахованій банком вартості рухомого майна згідно договорів про заставу рухового майна та про задоволення вимог заставодержателя, а тому суд приходить до висновку, що з позичальника ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 70636,75 дол. США (260879,55 дол. США - 155677,15 дол. США - 31565,65 дол. США), що станом на 08.04.2010 року є еквівалентом 559443,06 грн.

При цьому відповідачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 57-59 ЦПК України на підтвердження того, що нею в повному обсязі виконані умови кредитного договору.

Відповідно до ч. 4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов*язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Враховуючи те, що в строки визначені ч. 4 ст. 559 ЦК України Банк не звернувся з вимогою до поручителя ОСОБА_2, а також з урахуванням існуючих договорів про розірвання договорів про іпотеку та поруки, суд не вбачає підстав для солідарного стягнення заборгованості з поручителя та позичальника.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявленою стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що позивачем пропущено спеціальний строк позовної давності по вимозі про стягнення пені та враховуючи клопотання представників відповідачів про застосування строку позовної давності, суд вважає, що слід відмовити в задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 40519,64 дол. США за період з 19.10.2011 року по 19.10.2012 року в зв'язку з спливом позовної давності.

Не підлягає задоволенню і вимога про стягнення індексу інфляції в розмірі 42074,36 дол. США, оскільки сторони кредитного договору визначили суму кредиту в іноземній валюті (долари США) і сума боргу визначається позивачем у доларах США, а стягнення індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено договором у гривні.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Враховуючи те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогою про

стягнення 3 % річних та з урахуванням клопотання представників відповідача про застосування строку позовної давності, слід також відмовити і в задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 32953,07 дол. США.

Не підлягають задоволенню і зустрічні вимоги ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, оскільки ОСОБА_1 не є стороною спірних договорів та не зазначає правову підставу їх недійсності. Також відсутні правові підстави для встановлення юридичного факту та стягнення боргу саме з ОСОБА_2, а тому суд приходить до висновку, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 3219 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 257, 258 ч.2 п.1, 267, 526, 530, 559, 627, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 15, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ПАТ «Інпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення коштів за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ПАТ «Інпромбанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 70636 доларів 75 центів, що в еквіваленті складає 559443 грн. 06 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ПАТ «Інпромбанк» , судовий збір в сумі 3219 грн.

В задоволенні решти вимог ПАТ «Інпромбанк» відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Інпромбанк», ОСОБА_2, третя особа : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про встановлення факту, визнання договорів недійсними та стягнення боргу відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :