Ухвала суду № 37677856, 04.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/3314/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

04 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Епель О.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Колективного малого підприємства Фірми «Екотеп» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Колективного малого підприємства Фірми «Екотеп» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26.02.2013 року №0000162205, №000017205,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 26.02.2013 року №0000162205, №000017205.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських операцій з ТОВ «Торговий дім «Спец - Техноресурс» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року, ТОВ «Шляховик-Авто» за період з 01.07.2009 року по 30.09.2012 року, ПП «Дніпрорембуд-Сервіс» за період з 01.03.2009 року по 31.12.2011 року, ПП «БК Геліос» за період з 01.12.2008 року по 31.12.2011 року, ТОВ «Лоу консалт» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року; за результатами перевірки складено акт від 07.02.2013 року № 196/22-00/13720983.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- підпункту 7.2.6 пункту 7.2 підпункту, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає до сплати, у розмірі 282548,86 грн.;

- пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті, у сумі 339882,43 грн.

В обґрунтування заниження податкових зобов'язань орган державної податкової служби посилається на непідтвердження реальності господарських операцій позивача, зокрема, з ТОВ «Лоу Консалт» та ТОВ «Будівельна компанія «Геліос», оскільки згідно акту ДПІ у Обухівському районі Київської області ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Будівельна компанія «Геліос» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2008 року по грудень 2011 року», постанови про порушення кримінальної справи від 10.04.2012 року, правочини не підтверджуються виходячи з врахуванням реального часу, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів транспортування та іншого майна, які необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах.

26.02.2013 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0000162205, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 130905,00 грн., у тому числі за основним платежем 87270,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 43635,00 грн.;

- №0000172205, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 163631,00 грн., у тому числі за основним платежем 109087,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 54544,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, тому останнім неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Лоу Консалт» та ТОВ «Будівельна компанія «Геліос».

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Лоу Консалт», на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 березня 2010 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Лоу консалт» (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг №04-10 ЮП, відповідно до якого останній зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому за плату юридичні послуги в обсязі та умовах, визначених цим договором. Положеннями пункту 3 договору передбачено, що виконавець бере на себе зобов'язання здійснювати представництво інтересів клієнтів замовника в судових органах всіх інстанцій на умовах, визначених цим договором, а Замовник зобов'язується своєчасно приймати і оплачувати виконавцю юридичні послуги з представництва в судових органах відповідно до умов Договору. Представництво інтересів клієнта замовника в судових органах включає: консультаційні послуги; вжиття заходів досудового врегулювання спору (підготовка претензій); підготовка і подання позовних заяв про стягнення дебіторської заборгованості, що включає також нарахування штрафних санкцій, передбачених як договорами, так і нормами чинного законодавства; представництво інтересів клієнтів замовника під час розгляду справи в судовому засіданні; супровід виконання судових рішень; підготовка і подання апеляційних, касаційних скарг, заяв про перегляд справи за нововиявленими, винятковими обставинами, заяв про виправлення описок чи арифметичних помилок у судових рішеннях; інші дії, пов'язані з представництвом інтересів клієнтів замовника в судових органах.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, зі змісту договору вбачається, що ТОВ «Лоу консалт» прийняло зобов'язання надавати послуги з представництва інтересів позивача в суді.

Проте, як вбачається із наданих позивачем суду копій документів, якими оформлений даний правочин, а саме: податкової накладної від 29.04.2010 року № 290401, податкової накладної від 30.04.2010 року № 300403, акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2010 року №290401, податкової накладної від 28.05.2010 року №280502, акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.05.2010 року №280501, картки рахунку 631 за 2010 рік, виписок по банківському рахунку, у них зазначено вид послуг - юридичні послуги.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

За змістом вищезазначених приписів законодавства, наявні в матеріалах справи акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), що складені між позивачем та ТОВ «Лоу консалт», податкові накладні не є належним доказом надання послуг, оскільки не містять зміст та обсяг господарської операції.

Крім того, позивачем не було надано жодних документальних доказів, які б підтверджували факт надання контрагентом позивача послуг по представництву інтересів товариства в суді або проведення супровідної роботи по виконанню судових рішень.

Позивачем також було надано завдання по перевірці управлінського обліку фінансово-господарської діяльності та документообігу підприємства, яке, як зазначив представник позивача виконувало підприємство ТОВ «Лоу консалт» в ході виконання договору від 19.03.2010 року №04-10 ЮП. На підтвердження виконання даного завдання суду було надано Звіт про перевірку управлінського обліку фінансово-господарської діяльності позивача.

Проте, зі змісту даного звіту не вбачається ким і коли він був складений, адже жодних доказів того, що даний звіт виконано саме ТОВ «Лоу консалт» суду надано не було. Окрім цього, даний звіт не пов'язаний з представництвом позивача як замовника в судових органах.

Розглядаючи реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Будівельна компанія «Геліос», на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18 березня 2010 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Будівельна компанія «Геліос» (підрядник) укладений договір підряду №34, відповідно до якого останній зобов'язується у встановлені договором строки виконати монтажні, ремонтні та пусконалагоджувальні роботи.

Як вбачається з наданих позивачем податкових накладних, актів, протоколів договірної ціни, у них зазначено лише вид робіт - монтажні, ремонті і пусконалагоджувальні, при цьому відсутні будь-які дані щодо місця їх виконання, об'єкту, кількості тощо.

Тому, за змістом частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зазначені документи не є належним доказом надання робіт, оскільки не містять зміст та обсяг господарської операції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги надані позивачем первинні документи за господарськими операціями між КМП Фірма «Екотеп» і ТОВ «Орієнтир Буделемент», ЗАТ «Оболонь», ЗАТ «Київський завод шампанських вин «Столичний», ПАТ концерн «Фреш Ап», ВАТ «Галактон», ТОВ «Світ ласощів», ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар», ВАТ «Київський завод електротранспорту», ТОВ «Кнауф Гіпс Київ», ВАТ «Київський завод безалкогольних напоїв «Росинка», ВАТ «Виробниче об'єднання «Київський меблевий комбінат», ВАТ «Пивзавод на Подолі», АТ «Укрриба», ВАТ «Бобровицький молокозавод», АТ «Пирятинський сир завод», ТОВ «Тамбрандс - Україна», ПАТ «Київська кондитерська фабрика «Рошен» і інші, оскільки вони не містять даних щодо договору підряду від 18.03.2010 року №34 укладеним між позивачем і ТОВ «Будівельна компанія Геліос» і не підтверджують факту його виконання.

Крім того, у довідках про вартість виконаних будівельних робіт та актах здачі-прийняття виконаних робіт за вказаними договорами ТОВ «Будівельна компанія «Геліос» не вказана у якості субпідрядника.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з зазначеними вище контрагентами, на підставі яких були сформовані дані податкового обліку, відповідно надані первинні документи не є підтвердженням даних податкового обліку.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, відповідно до пп. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Також, відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих виконавцем податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскільки фактичного здійснення господарських операцій не було, тому позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Лоу Консалт» та ТОВ «Будівельна компанія «Геліос».

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Колективного малого підприємства Фірми «Екотеп» залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 11.03.2014 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.В. Епель

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Епель О.В.

Федотов І.В.