Постанова № 37677022, 17.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 березня 2014 року № 2а-8291/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомсуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1доДержавної податкової інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою, в якій просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 18.05.2012 № 0006571702, № 0006581702 та № 0006591702.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2012 у справі № 2а-8291/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволено частково, а саме визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 18.05.2012 № 0006571702 та № 0006591702, у решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 скасовано в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.05.2012 № 0006591702, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині вказані рішення залишено без змін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.01.2014 вказану справу прийнято до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 25.02.2014 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) документальної планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12 2011, складено акт перевірки від 04.05.2012 № 9/1702-2109616149.

На підставі акта перевірки відповідачем, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2012 № 0006591702, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на землю в сумі 28939,52 грн., з яких за основним платежем 28939,52 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 0,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.12.2013 видно, що на підставі свідоцтва про право власності від 01.02.2005 № 099760, яке видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради, позивач є власником нежилого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 40/10А, площею 159 кв.м. Таке свідоцтво не є документом, на підставі якого платник може вважатись землекористувачем. Таким чином, відсутні підстави для нарахування позивачу сум податку на землю за 2009-2010 роки у зв'язку із тим, що в силу ст. 5 Законом України «Про плату за землю» позивач не є суб'єктом плати за землю у зв'язку з належністю йому нежилого приміщення на праві власності.

Відповідно до п. 181.1 ст. 181 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Заява про реєстрацію особи як платника податку подається особисто такою фізичною особою або безпосередньо керівником юридичної особи - платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) до органу державної податкової служби за місцезнаходженням (місцем проживання) особи. У заяві зазначаються підстави для реєстрації особи як платника податку (п. 183.7 ст. 183 ПК України).

Такій реєстрації платник підлягає лише після перевищення встановленого до п. 181.1 ст. 181 ПК України після переходу на загальну систему оподаткування.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 10.12.2013 погодилась з висновком судів щодо відсутності підстав для реєстрації позивача платником ПДВ, починаючи з 01.01.2011.

За таких умов, позивач, як фізична особа-підприємець, за висновком суду, перебувала у 2011 році на спрощеній системі оподаткування та була платником єдиного податку, що також підтверджується відповідним свідоцтвом від 06.12.2010 серії И № 071754, копія якого наявна в матеріалах справи (вид діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна).

Водночас, пунктом 1 підрозділу 8 розділу XX ПК України встановлено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) та абзаци шостий - двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» застосовуються з урахуванням таких особливостей: платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, зокрема, земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.

При цьому, згідно з п. 291.2 ст. 291 глави 1 розділу XIV ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Відповідно до змісту п. 297.1 ст. 297 глави 1 розділу XIV ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

З матеріалів справи видно, що 05.06.2009 між позивачем та ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» укладено договір оренди № 0880-09/у, яким позивач (орендодавець) передав, а ТОВ «ТНК-ВР Коммерс» (орендар) прийняв в строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення № 32, загальною площею 159 кв.м., яке розташоване на 1-му поверсі 5-ти поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з п. 10.1 такого договору, останній вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 30 червня 2010 року. При цьому, 30.05.2010 сторони уклали додаткову угоду № 2, якою продовжили строк дії зазначеного договору до 31.08.2011.

Таким чином, судом встановлено, що позивач використовує вищевказане нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 для провадження господарської діяльності - здає останнє в оренду, тобто позивач використовує таке приміщення в рамках підприємницької діяльності, доходи від провадження якої оподатковуються єдиним податком.

Водночас, доказів того, що позивач та/або наймачі названого приміщення загальною площею 159 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 використовують земельну ділянку за вказаною адресою, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, суду не надано.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд прийшов до висновку, що нарахування позивачу податкового зобов'язання зі сплати податку за землю за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 є безпідставним, у зв'язку з чим, винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення від 18.05.2012 № 0006591702 - протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_4) задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.05.2012 № 0006591702, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступником є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві).

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко