Рішення № 37662404, 11.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/318/14 11.03.14

За позовом Вишгородського районного комунального підприємства Вишгородтепломережа"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 11 369,26 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Дяченко Л.Л. (за довіреністю від 22.04.2013);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 11 березня 2014 року, відповідно до положень кого процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

13.01.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 11 369,26 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.02.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2014 відкладено розгляд справи на 11.03.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, призначене на 11.03.2014 з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.12.2013.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2012 між Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено Договір №22525 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

У відповідності до п.2.1. Договору теплова енергія постачається відповідачу у вигляді гарячої води в обсягах згідно з додатками до Договору.

У позовній заяві позивач посилається на те, що за період дії Договору, а саме з 01.02.2012 по 01.11.2013 згідно рахунків та актів виконаних робіт позивачем було надано відповідачу теплову енергію на загальну суму 11 612,86 грн., яку відповідач частково оплатив у сумі 1 400,00 грн.

На підставі вищезазначеного позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 10 212,86 грн., пеню у розмірі 816,37 грн., 3% річних у сумі 340,03 грн.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 16.01.2014, 12.02.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2012 між Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (споживач) було укладено Договір №22525 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що вказаний Договір є договором енергопостачання, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За п.1.1. вказаного Договору постачальник, який одночасно являється виробником, транспортувальником та постачальником теплової енергії, взяв на себе зобов'язання надавати відповідачу теплову енергію у гарячій воді, а відповідач зобов'язувався своєчасно оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами, у строки та на умовах передбачених цим Договором.

У відповідності до п.2.1. Договору теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води в обсягах згідно з Додатком 1 до цього Договору та при виконанні вимог п.4.2.1., п.4.2.2. цього Договору.

Розділом4 вказаного Договору передбачено права та обов'язки споживача. Відповідно до п.п.4.2.2, 4.2.3 Договору споживач теплової енергії зобов'язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим Договором, виконувати усі вимоги Закону України «Про теплопостачання», ПТКЕ та ПТЕСТКЕУ та не перешкоджати виконувати теж саме постачальнику.

Згідно з п.6.1 Договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, або відповідно «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» КТМ 204, 244-94 України.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Розділом 7 вказаного Договору сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунків.

Так, п.7.1. Договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 7.2. Договору встановлено, що нарахування за спожиту теплову енергію проводиться постачальником, у разі наявності приладів обліку теплової енергії, за фактично використану теплову енергію згідно показників приладів обліку, у разі відсутності (виходу з ладу) приладів обліку теплової енергії, розрахунковим способом згідно п.6.6. цього Договору.

Відповідно до п.7.4 Договору оплата за теплову енергію здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунку на оплату та акту виконаних робіт.

Згідно з п.7.5 Договору остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця наступного за звітним (розрахунковим).

Пунктом 7.6 Договору встановлено, що обов'язок отримати рахунок та акт виконаних робіт для оплати покладається на споживача.

Додатком 1 до Договору визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу та орієнтовну вартість теплової енергії, що постачається споживачу.

В підтвердження належного виконання позивачем умов Договору в матеріалах справи наявні копії виставлених рахунків за період з 01.02.2012 по 01.11.2013, копії актів надання послуг за період з 01.02.2012 по 01.11.2013, банківські виписки про часткову сплату споживачем грошових коштів, постанова НКРРКП України про встановлення тарифів.

Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, судом встановлено, що позивачем належним чином виконано умови Договору. Однак, відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства України не виконував взяті на себе зобов'язання належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 10 212,86 грн. за період з 01.02.2012 по 01.11.2013.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Станом на час розгляду справи докази сплати відповідачем заборгованості у сумі 10 212,86 грн. за Договором відсутні.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором у сумі 10 212,86 грн. підлягають задоволенню.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.8.1. Договору за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 340,03 грн. перевірено судом та встановлено, що останній відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 8.4 вказаного Договору сторони дійшли згоди про те, що у разі несплати або несвоєчасної сплати за спожиту теплову енергію у строки, визначені у цьому Договорі, споживач сплачує на користь постачальника за весь час прострочення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 816,37 грн. перевірено судом та встановлено, що останній відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором та наявну заборгованість.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: заборгованість у сумі 10 212,86 грн.; 3% річних у сумі 340,03 грн., пеня у сумі 816,37 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04209, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 3-В, код ЄДРПОУ 13713569, р/р 26032304093126 в Головному управлінні по м. Києву та Київській області в АТ «Ощадбанк», МФО 322669) або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основний борг у сумі 10 212,86 грн. (десять тисяч двісті дванадцять гривень 86 копійок); 3% річних у сумі 340,03 грн. (триста сорок гривень 03 копійки); пеня у сумі 816,37 грн. (вісімсот шістнадцять гривень 37 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.03.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало