Рішення № 37662346, 13.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23774/13 13.03.14

За позовом Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі:

1. Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська здоба»

2. Голосіївської районної в місті Києві ради

Про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Демиденко Л.В. посвідчення № 004625 від 20.09.12.

Від позивача-1: не з'явився

Від позивача-2: Федорчук О.В. представник за довіреністю № 2813 від 07.11.13.

Від відповідача-1: Ющенко В.П. директор;

Гуртовенко С.В. представник за довіреністю № б/н від 19.12.13.

Від відповідача-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач-1), Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська здоба» (далі - відповідач-1) про:

- визнання недійсним Договору оренди № 207-08 від 04.06.08., укладеного між позивачем-1 та відповідачем-1;

- зобов'язання відповідача-1 повернути нежитлове приміщення у СЗШ № 319 загальною площею 130,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Червонозоряний, 146-148.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди № 207-08 від 04.06.08., укладено з порушенням приписів ст. 63 Закону України "Про освіту".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.13. порушено провадження у справі № 910/23774/13, розгляд справи призначено на 14.01.14.

09.01.14. представником позивача-1 через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі, в яких підтримав вимоги прокуратури.

13.01.14. представником відповідача через відділ діловодства суду подано письмовий відзив на позов, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська здоба» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

За результатами судового засідання 14.01.14. судом прийнято ухвалу про залучення до участі в розгляді даної справи відповідача-2 - Голосіївську районну в місті Києві раду та відкладено розгляд справи на 04.02.14.

Після судового засідання 14.01.14. представником прокуратури через відділ діловодства суду було подано заяву «про уточнення позовних вимог», яку судом розцінено як письмові поясненнями у справі, в яких прокуратура незначним чином стилістично переформулювала пред'явлені позовні вимоги без зміни їх змісту. При цьому, суд відзначає, що в п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п.

Після судового засідання 14.01.14. представником позивача-2 через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 04.02.14. та 27.02.14. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладався на 27.02.14. та 13.03.14.

В судовому засіданні 13.03.14. представником прокуратури підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представником позивача-2 в судовому засіданні 13.03.14. підтримано позовні вимоги прокуратури.

Представники відповідача-1 в судовому засіданні 13.03.14. проти позову заперечували.

Представники позивача-1 та відповідача-2 в судове засідання 13.03.14. не з'явились, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/23774/13.

В судовому засіданні 13.03.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-2 та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, прокурор Голосіївського району м. Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії.

04.06.08. між відповідачем-2 (далі - Орендодавець) та відповідачем-1 (далі - Орендар) було укладено Договір оренди № 207-08 нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) на підставі розпорядження Голосіївської районної у місті Києві ради від 03.03.08. № 26 п. 2.8 та ордеру № 130-08 від 04.06.08. Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальної власністю територіальної громади Голосіївського району міста Києва загальною площею 130,7 кв.м, знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Червонозоряний, 146-148 на першому поверсі СЗШ № 319 та використовується для розміщення харчоблоку.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 5.1 з 04.06.08. до 04.05.11.

Після закінчення строку дії Договору, у відповідності до ст. 764 ЦК України та п. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна України" в період з 2011 р. по 2014 р. Договір було автоматично пролонговано, останній раз до 04.05.14. Вказане учасниками судового процесу не заперечується.

Спір у справі стосується дійсності Договору оренди.

Прокурор вказує, що особа, яка визначена орендарем за Договором оренди використовує спірні приміщення навчального закладу для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, зокрема для розміщення харчоблоку, посилаючись на порушення приписів ст. 63 Закону України "Про освіту".

Згідно з ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загально державне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.01. та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Оскільки приміщення, яке передано в оренду є приміщенням середньої загальноосвітньої школи № 319 ім. Валерія Лобановського міста Києва, то можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Зі змісту Договору вбачається, що орендовані за спірним Договором приміщення використовуються для розміщення харчоблоку.

При цьому, відповідно до Статуту відповідача-1 предметом його діяльності є в тому числі: діяльність загальнодоступних їдалень, послуги з постачання готової їжі.

Крім того, з угоди про спільну діяльність Орендаря та середньої загальноосвітньої школи № 319 ім. Валерія Лобановського міста Києва від 06.09.11. вбачається, що відповідачем-1 прийнято на себе обов'язки надавати допомогу школі в підготовці учнів по спеціальності кухар-кондитер, безкоштовно харчувати учнів з малозабезпечених сімей.

Таким чином, взявши в оренду за Договором приміщення загальною площею 130,7 кв.м за адресою: м. Київ, пр. Червонозоряний, 146-148 на першому поверсі СЗШ № 319, (приміщення харчоблоку), позивач і використовував його для розміщення харчоблоку та надавав школі допомогу по здійсненню освітньої діяльності (практичних занять в рамках вивчення предмету «Кулінарія»).

Акт обстеження навчального закладу щодо наявності оренди, наданий прокуратурою тільки підтверджує використання приміщення за призначенням - для розміщення харчоблоку, та дотримання техніки безпеки і утримання приміщення в належному стані.

Подана прокуратурою постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 04.03.14. у справі № 752/1521/14-а, якою визнано нечинним та скасовано п. 2.8 розпорядження Голосіївської районної у м. Києві ради від 03.03.08. № 26 "Про оренду нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва на конкурсних засадах", не приймається судом до уваги, оскільки не набрала законної сили.

Отже, відсутнє порушення приписів ст. 63 Закону України "Про освіту".

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на викладене вище у суду відсутні підстави для визнання Договору недійсним.

Оскільки вимога про зобов'язання відповідача-1 вчинити дії є похідною від вимоги про визнання Договору недійсним, в задоволенні якої судом відмовлено, то суд відмовляє в задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача-1 повернути нежитлове приміщення у СЗШ № 319 загальною площею 130,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Червонозоряний, 146-148.

В силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Згідно з п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію та Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації і стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (03039, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, б. 42; ідентифікаційний код 37308812) в доход Державного бюджету України 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (03039, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, б. 118-б; ідентифікаційний код 37479398) в доход Державного бюджету України 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.14.

Суддя Т.М. Ващенко