Постанова № 37662230, 05.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2014 р. Справа№ 910/17326/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Корпорації "Укрінмаш"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2013р. (повний текст підписано - 15.11.2013р.)

у справі №910/17326/13 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом Корпорації "Укрінмаш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги корпорації "Укрінмаш" (надалі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс" (надалі - відповідач) про визнання договору недійсним

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.07.2010р., зареєстрований за № 1507, суперечить приписам ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, оскільки фактично вказаним правочином було здійснено розпорядження земельною ділянкою у складі нерухомого майна, яка позивачу не належить. Отже, невідповідність спірного правочину вказаним правовим нормам свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2013 р. до участі в справі у якості третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача було залучено ОСОБА_2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2013 року у справі №910/17326/13 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю, а оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку; особа яка є власником будівлі, має право ініціювати одержання земельної ділянки у власність або у користування, проте розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Корпорація "Укрінмаш" звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2013 року у справі №910/17326/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Корпорації "Укрінмаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2013 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 29.11.2013р. порушено апеляційне провадження.

В судове засідання 11.12.2013р. представники третьої особи не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомлено.

Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 11.12.2013р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 18.12.2013р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р., враховуючи перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці, змінено склад колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Гончаров С.А. та Чорна Л.В.

В судове засідання 18.12.2013р. представники третьої особи не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомлено.

Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 18.12.2013р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.01.2014р.

В судове засідання 29.01.2014р. представники третьої особи не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомлено.

В судовому засіданні представниками сторін подано клопотання про продовження строку розгляду спору відповідно до вимог ст. 69 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2014р. було задоволено клопотання представників сторін та продовжено розгляд спору у справі № 910/17326/13, у зв'язку з неявкою представника третьої особи розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.02.2014р.

В судове засідання 19.02.2014р. представники третьої особи не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 05.03.2014р.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2013 року у справі №910/17326/13 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2013 року у справі №910/17326/13.

Представник третьої особи в судове засідання 05.03.2014 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи 12.07.2010р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі за № 1507.

Відповідно до п.1.1. договору, позивач продав, а відповідач купив нежитлові приміщення № 3,4 (лті.Х), загальною площею 2792,70 кв.м., які складають 42/100 частини від нежилих будівель площею 6747,10 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Академіка Туполєва, 8. Зазначені нежитлові приміщення знаходяться на земельній ділянці площею 38816 кв.м., кадастровий номер якої 88:077:026. Відповідно довідки № 1014 від 09.03.2010 року, наданої Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Державний акт на право власності на земельну ділянку не зареєстрований. Зазначена земельна ділянка зареєстрована за корпорацією "Укрінмаш" на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 08.07.1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 88-4-00012.

Купівлю-продаж зазначених нежитлових приміщень сторони за договором здійснили за 9 401 326,32 грн. (п. 3 договору).

Як вбачається з п. 4 договору, на момент підписання договору розрахунок за продані нежитлові приміщення здійснено покупцем повністю.

Згідно з п. 6 договору, передача нежилих приміщень, що є предметом цього договору, здійснюється за Актом приймання- передачі протягом семи календарн6их днів з моменту нотаріального посвідчення договору.

14.07.2010р. сторони підписали Акт прийому-передачі нежитлових приміщень згідно Договору купівлі-продажу від 12.07.2010р.

Однак, позивач заперечує дійсність укладеного сторонами Договору нежитлових приміщень від 12.07.2010р., посилаючись на те, що всупереч ст.ст. 120, 125 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, сторонами укладено правочин купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, що не належить позивачу на правах землекористувача. Отже, вказаним правочином фактично було здійснено розпорядження земельною ділянкою у складі нерухомого майна без належних на те підстав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірний Договір не відповідає нормам діючого законодавства та не містить істотних умов, що дає підстави визнати даний договір недійсним відповідно до ст. ст. 215 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Заперечуючи проти рішення суду, позивач наполягає на тому, що в силу діючих норм земельного законодавства (чинного на момент укладання договору) ДНВЗО "Укрінмаш" право користування земельною ділянкою було припинено, і в процесі реорганизації автоматично не перейшло до позивача; суд припустився помилки що номер, зазначений у договорі купівлі-продажу, є кадастровим номером земельної ділянки, що є обов'язковою істотною умовою договору.

Згідно з положеннями частини шостої статті 120 Земельного кодексу України та частини другої статті 377 Цивільного кодексу України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти. Так, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, формується в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України "Про землеустрій" з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли унаслідок завданої цим порушенням шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це положення діючого законодавства повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, що відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам, затвердженого наказом Держкомзему від 15.02.2010 N 168, кадастровий номер земельній ділянці вважається присвоєним з моменту відкриття Поземельної книги на відповідну земельну ділянку. Поземельна книга відкривається у день державної реєстрації та видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Враховуючи вимоги статей 116, 118 та 123 Земельного кодексу України відчуження житлового будинку, будівлі або споруди можливе після отримання правовстановлюючого документа на земельну ділянку, оформлення якого передбачає встановлення розмірів земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.

Пунктом 3 Порядку здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2009 р. N 439 (далі - Порядок), нотаріус у разі посвідчення цивільно-правового договору про відчуження земельної ділянки, видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, а також вилучення державного акта у передбачених законом випадках із своїх справ за наявності витягу з Державного реєстру земель проставляє на державному акті відмітку про перехід права власності на земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що за договором купівлі-продажу від 12.07.2010р, укладеного між Корпораціею "Укрінмаш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-сервіс", до останього перейшло право власності на нерухоме майно загальною площею 2 792,70кв.м. по вул. Туполєва, 8 м. Києва, що складає 42/100 частини від будівель загальною площею 6 747,10 кв.м.

Як було встановлено місцевим господарським судом, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.08.1997р. № 1221 "Про оформлення державномунауково-виробничому зовнішньоторговельному об'єднанню "Укрінмаш" права користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих і господарських будівель на вул. Академіка Туполєва, 8" вирішено оформити державному науково-виробничому зовнішньоторговельному об'єднанню "Укрінмаш" право постійного користування земельною ділянкою площею 3,88 га для обслуговування та експлуатації адміністративно-виробничих і господарських будівель на вул. Академіка Туполєва, 8. На підставі цього, Державному науково-виробничому зовнішньоторговельному об'єднанню "Укрінмаш" видано Державний акт серії І-КВ № 005466 на право постійного користування земельною ділянкою площею 3,8816 га

Наказом Міністерства промислової політики України № 314 від 02.12.1997р. "Про Корпорацію "Укрінмаш", державне науково-виробниче зовнішньоторговельне об'єднання "Укрінмаш" припинило свою діяльність шляхом реорганізації (перетворення). Правонаступником прав та обов'язків Державного науково-виробничого зовнішньоторговельного об'єднання "Укрінмаш" визначено Корпоращю "Укрінмаш".

Згідно ліквідаційного балансу ДНВ ЗТО "Укрінмаш", затвердженого Міністерством промислової політики України, акту прийомки-передачі майнового комплексу та обігових засобів ДНВ ЗТО "Укрінмаш", Корпорація "Укрінмаш" набула права та обов'язки останього.

У відповідності до зазначеного договору нежилі приміщення знаходяться на земельній ділянці, за кадастровим номером 88:077:026, загальною площею 3,8816га, яка в свою чергу перебуває у постійному користуванні Державного науково-виробничого зовнішньоторгівельного об'єднання "Укрінмаш" відповідно до Державного акту на право постійного користування І-КВ № 005466 виданого Київським міським управлінням земельних ресурсів 08.07.1998р., зареєстрований в книзі записів державних актів № 88-4-00012.

Отже при переході права власності на нерухомість, відповідна частина земельної ділянки, що переходить до набувача частини будівлі або споруди, не була сформована в окрему земельну ділянку в порядку, визначеному статтями 55, 56 Закону України "Про землеустрій" з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номера.

Оспорюваний договір не містить відміток щодо переходу права власності на зазначену земельну ділянку.

Доказів того, що готувалась землевпорядна, технічна документація щодо визначення меж окремої земельної ділянці, на який розташоване належне йому нерухоме майно, присвоєння їй кадастрового номеру не має.

Таким чином колегія суддів констатує про передчасність висновку місцевого господарського суду з приводу того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між позивачем та відповідачем має всі істотні умови, необхідні для його укладання, оскільки, як зазначалось вище на земельній ділянці площею 3,8816га розміщений комплекс будівель що належить іншим підприємствам, а не позивачу в цілому.

За таких обставин, укладаючи оспорюваний договір, сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов, що є необхідними для договорів даного виду, а саме: в договорі в порушення приписів ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України не вказано кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташована частина відчужуваних об'єктів, а тому договір не відповидає вимогам чинного законодавства України.

Відповідач, заперечуючи проти апеляційної скарги та заявленого позову наголошує на тому, що до 2002р. діяли державні акти старого зразку в яких вказувались кадастрові номери з 8 цифр і на законодавчому рівні не було затверджено єдиної форми державного акту на право постійного користування земельною ділянкою. Лише після 2002р. постановою КМУ затверджено форму державного акту на право постійного користування де почали вказувати кадастрові номери; в договорі кадастровий номер вказаний зі старого зразку від 08.07.1998р., тому при укладанні договору було додержано всі вимоги чинного законодавства, в тому числі зазначено кадастровий номер-як істотна умова договору.

Проте колегія судді не погоджую з такими твердженнями з огляду на наступне.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

По-перше, це не кадастрові номери, по-друге,- державні акти старого зразку, як зазначено вище, залишаються чинними. Але, відповідно до норм чинного законодавства кадастровий номер земельної ділянки змінюється при об'єднанні земельних ділянок, їх поділу, перехову земельної ділянки до іншої територіальної одиниці, таким чином одержання кадастрового номеру на земельну ділянку при укладанні договору у 2010 році є обов'язковим, з огляду на те, що земля по вул. Туполєва,8, на праві постійного, тимчасового користування належить декількам особам.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.4 постанови від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" за змістом статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України зазначив, що до особи, яка набула права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). З огляду на приписи статті 182, частини другої статті 331, статті 657 ЦК України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. Таким чином, законодавство передбачає, що новий власник нерухомого майна набуває права на земельну ділянку, при цьому оформлення цих прав здійснюється відповідним рішенням компетентного органу і має підтверджуватись відповідним документом.

Як зазначалось вище відповідач не набув нерухоме майно в обсязі, що належить позивачеві, а лише незначну частину від комплексу будівель розташованих на земельній ділянці, без переоформлення державного акту на права постійного користування землею..

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи наведені вище обставини справи колегія дійшла висновку про ґрунтовність доводів викладених в апеляційній скарзі та вбачає необхідність у її задоволенні.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга підлягаює задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2013р. у справі № 9101/17326/13 скасуванню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Корпорації «Укрінмаш» задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 13.11.2013р. у справі № 910/17326/13 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

Визнати недійсним договір від 12.07.2010р. купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений між Корпораціею "Укрінмаш" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 1507.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автотрейд-Сервіс"( ЄДРПОУ 34481632) на користь Корпорації "Укрінмаш" (ЄДРПОУ 22916863) судовий збір за подання позову у розмірі 1147,00 грн. (одна тисяча сто сорок сім гривень 00 коп.) та за розгляд апеляційної скарги в розмірі 573,50грн.(п'ятсот сімдесят три гривні 50коп.).

4. Матеріали справи № 910/17326/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

Л.В. Чорна