Постанова № 37659522, 13.03.2014, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 березня 2014 року м. Сімферополь

Справа №801/1380/14

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за участю секретаря судового засідання Сидельової М.В., представника позивача- Жаворонкової Г.В., адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Альмінський завод будівельних матеріалів"

до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2014 №0000222200 та №0000212200.

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство "Альмінський завод будівельних матеріалів" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів АР Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.02.2014 №0000222200 та №0000212200.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 13.03.2014, наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Публічного акціонерного товариства "Альмінський завод будівельних матеріалів" з питань достовірності формування даних податкових декларацій з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпробуд-Стайл" за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 та з 01.02.2011 по 28.02.2011 та з Приватним підприємством "А-Прайм" за період з 01.12.2010 по 31.12.2010.

За результатами перевірки складений акт від 17.01.2014 №13/22/00290831, в якому зафіксоване порушення Публічного акціонерного товариства "Альмінський завод будівельних матеріалів":

1) підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 136688,00 грн. за грудень 2010 року та підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.14, пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України, встановлено заниження податку на додану вартість у лютому 2011 року на суму 4426,00 грн..

По результатам акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення:

1)від 05.02.2014 №0000212200 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 28741,00 грн.;

2) від 05.02.2014 №0000222200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4427,00 грн., у тому числі 4426,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними санкціями;

Не погодившись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем було оскаржено у судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року було визначено Законом України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі –Закон про ПДВ).

Згідно пункту 1.7. статті 1 Закону про ПДВ податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.5.1. статті 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 7.4.1. статті 7 Закону про ПДВ Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З 01.01.2011 Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України (далі –ПК України).

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 стаття 14 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 стаття 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункт 198.6 стаття 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Кодексу).

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Кодексу, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

6) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 стаття 201 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (підпункт 201.8-201.9 статті 201 Податкового кодексу України).

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 27.03.2012 № 21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу (Публічного акціонерного товариства "Альмінський завод будівельних матеріалів"): дата державної реєстрації: 27.06.1996, дата запису: 11.02.2005, номер запису: 1 123 120 0000 000186.

Місцезнаходження суб’єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію:98440, Автономна Республіка Крим, Бахчисарайський район, село Скалисте, ВУЛИЦЯ МІЧУРІНА, будинок 1.

Платником податків здійснюються наступні види господарської діяльності:

Код КВЕД 08.11 Добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю (основний);

Код КВЕД 23.70 Різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю;

Код КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням;

Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт;

Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

За період з 01.12.2010 по 31.12.2010 та з 01.02.2011 по 28.02.2011 Публічне акціонерне товариство "Альмінський завод будівельних матеріалів" мало господарським стосунки з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпробуд-Стайл", Приватним підприємством "А-Прайм".

На сторінці 3-4 акту перевірки відповідачем зазначено, що за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року ПАТ «Альмінський завод будівельних матеріалів» задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 194077,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року не встановлено їх заниження або завищення.

За період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року ПАТ «Альмінський завод будівельних матеріалів» задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 192726,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.02.2010 року по 28.02.2011 року встановлено його завищення всього в сумі 169855,00 грн., у т.ч. за грудень 2010 року в сумі 136688,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 33167,00 грн.

Підставою для нарахування податкових зобов'язань по спірним податковим повідомленням - рішенням стали порушення за лютий 2011 року.

У акті перевірки на сторінці 10-16 відповідач посилаючись на акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Дніпробуд Стайл» щодо підтвердження господарських відносин із суб'єктами господарювання за період лютий 2011 року від 27.07.2012 року № 209/22-6/37213307 зазначив наступне.

Штатна чисельність підприємства не достатня для здійснення діяльності, складські приміщення, автотранспортні засоби, основні фонди відсутні.

У зв'язку з викладеним відповідач дійшов висновку про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Дніпробуд Стайл» за лютий 2011 року.

На сторінці 16-19 акту перевірки відповідач посилаючись на акт документальної невиїзної перевірки ТОВ «Дніпробуд Стайл» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення фінансово - господарських відносин з підприємством ПП «Селтік-Юг» за грудень 2010 року та ТОВ «Соло-74» за жовтень, листопад 2010 року № 790/23-4/37213307 від 18.04.2011 року зазначив наступне.

ПП «Селтік-Юг» відсутнє за місцезнаходженням; підприємство має стан «10» - «Запит на встановлення місцезнаходження, місця проживання». Взаємовідносини з ПП «Фобос Транс» ПП «Селтік - Юг» декларувало з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 ЦК України).

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від контрагента - постачальника ПП «Фобос Транс» за вересень, жовтень, грудень 2010 року, що свідчить про те, що задекларовані ПП «Селтік-Юг» правочини з ПП «Фобос Транс» не мали мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1,2 ст. 215, п.п. 1,5 ст. 203 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Операції з поставки по ланцюгу ПП «Селтік-Юг» - ТОВ «Дніпробудстайл» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Операції з поставки ПП «Селтік-Юг» - ТОВ «Дніпробуд стайл» порушують ст. 228 України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодінням майном держави, доходної частини бюджету, а отже є нікчемним.

З цього приводу суд вважає необхідним також зазначити, що згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне . відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентом не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У періоді, що був предметом дослідження під час проведення перевірки ПАТ «Альмінський завод будівельних матеріалів» мав взаємовідносини, зокрема, з ТОВ «Дніпробуд-Стайл».

Так, 06.12.2010 року між ТОВ «Дніпробуд Стайл» (Виконавець) та ВАТ «Альмінський завод будівельних матеріалів» (Замовник) укладений договір № 65/12/В, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе: виготовлення, будівництво фундаменту, монтаж та проведення приймально-здавальних випробувань ваг вагонних електронних тензометричних, статичного вивішування марки «ВВЕТ-150- ТД. 1 -ЕП.2-ДП-С.

Як зазначено у статті 179 Господарського кодексу України господарсько-договірни зобов'язання виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (стаття 180 ГК України).

У лютому 2011 року на виконання умов вказаного договору ТОВ «Дніпробуд Стайл» виконані роботи на загальну суму 199000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 33166,67 грн., що підтверджується податковою накладною від 28.02.2011 року № 93.

Судом зазначається, що надана позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій податкова накладна, виписку банку, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, тобто, оформлені у відповідності до норм Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Податкова накладна відповідає вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", і в ході проведення перевірки та в судовому засіданні даний факт відповідач не спростував.

Ваги вагонні електронні тензометричні, статичного вивішування марки «ВВЕТ- 150-ТД.1-ЕП.2-ДП-С» встановлені на під'їзній колії № 13 станції Поштова, про що свідчить акт вибору місця встановлення вагонних ваг та акт приймання в експлуатацію вагонних ваг, які затверджені начальником Кримської дирекції залізничних перевезень ДП «Придніпровська залізниця».

Ваги вагонні відповідають обов'язковим вимогам державних стандартів та придатні до експлуатації.

Об'єднаним документом на ваги вагонні, який включає розділи настанови з експлуатації, формуляр та паспорт є Настанова з експлуатації.

Настанова з експлуатації призначена для вивчення технічних характеристик, складу, принципу дії та правил експлуатації Ваг вагонних тензометричних ВВЕТ- 150-ТД.1-ЕП.2-ДП-С.

Оплата за виконані роботи здійснена позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Дніпробуд Стайл», що підтверджується випискою банку.

З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 05.04.2001 №2346-Ш та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28.11.2002 №249-ІУ суд надходить висновку про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаних в акті перевірки контрагентів позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає. За правилами Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів є належними та допустими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджуються факти безпосереднього отримання робіт позивачем по взаємовідносинам з контрагентом у перевіряємий період, на підставі яких позивачем було сформовано відповідний податковий кредит.

Враховуючи викладені, фактичне здійснення господарських операцій, фактичне виконання робіт контрагентом позивача, а також нарахування позивачем сум податкового кредиту з ПДВ у перевіряємий період підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Визначення позивачем суми від'ємного значення з ПДВ у перевіряємий період в порядку п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України також підтверджується.

Таким чином, з урахуванням викладеного господарські операції між ПАТ «Альмінський завод будівельних матеріалів» та ТОВ «Дніпробуд Стайл» були реальними та спрямованими на реальне настання відповідних наслідків, позивачем виконані всі передбачені податковим законодавством умови для віднесення сум по взаємовідносинам з ТОВ «Дніпробуд Стайл» до складу податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

На підставі наведеного суд робить висновок, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції” (пункт 1) України визнала обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі “БУЛВЕС”АД проти Болгарії” (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів АР Крим від 05.02.2014 №0000222200 та №0000212200 є протиправними та підлягають скасуванню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Під час судового засідання, яке відбулось 13.03.2014 були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанову складено 18.03.2014.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів АР Крим від 05.02.2014 №0000222200 та №0000212200.

3.Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Альмінський завод будівельних матеріалів" судовий збір у розмірі 172,05 грн. з Державного бюджету України.

4.Стягнути на користь Державного бюджету України 1548,45 грн. з Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Головного управління Міндоходів АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.С. Ольшанська