Постанова № 37658049, 12.02.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року 15 год. 13 хв. м. Львів № 813/6814/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кедик М.В., судді Крутько О.В., судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Тістечка Ю.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Львівська митниця) з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ від 12.08.2013 року № 767-к «Про звільнення ОСОБА_3».

2. Поновити ОСОБА_3 на посаді головного інспектора оперативно-аналітичного відділу управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів або на іншій рівнозначній посаді в Львівській митниці з 13.08.2013.

3. Стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

4. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного інспектора оперативно-аналітичного відділу управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів або на іншій рівнозначній посаді в Львівській митниці Міндоходів з 13.08.2013 та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Позовні вимоги мотивує тим, що звільнення позивача у зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності працівників Львівської митниці відбулося із порушенням норм чинного законодавства, зокрема ст. 49-2 КЗпП України. Зазначає, що відповідачем було проігноровано вимоги трудового законодавства щодо надання позивачу пропозиції іншої роботи на тому ж підприємстві, установі, організації та не отримано відмову позивача від таких пропозицій. Окрім того, відповідачем не взято до уваги переважне право позивача на залишення на роботі, оскільки позивач протягом 10 років сумлінно працював в митних органах України, неодноразово проходив курси підвищення кваліфікації. Вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а він відповідно поновленню на роботі у Львівській митниці Міндоходів з відшкодуванням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві, вважає звільнення безпідставним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зазначає, що при реорганізації Львівської митниці відбулося скорочення штатної чисельності працівників з 1014 до 910. Станом на 12.08.2013 року у Львівській митниці Міндоходів було 26 вакантних посад, а 49 працівникам ще не було запропоновано посади. Відповідач посилається на ст. 42 КЗпП України, яка вказує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а позивач, неодноразово був позбавлений премій та надбавок. За результатами тестування, які проводилися з метою визначення кваліфікаційного рівня позивач показав незадовільний результат.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, проходив службу у митних органах з 2002 року і на час звільнення перебував на посаді головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці.

На підставі долучених до справи документів суд встановив, що наказом Державної митної служби України від 16.03.2012 року № 529-к «Про припинення перебування на державній службі» припинено 16.03.2012 року перебування ОСОБА_3 на державній службі в митних органах України. Зазначений наказ було оскаржено в судовому порядку та постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 року у справі № 179013/12/9104 визнано протиправним та скасовано наказ Державної митної служби України № 529-к «Про припинення перебування на державній службі». ОСОБА_3 поновлено на посаді головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці.

На виконання зазначеної постанови суду Державна митна служба України наказом від 01.06.2013 року № 874-к поновила ОСОБА_3 на займаній ним посаді.

Наказом голови комісії з проведення реорганізації Львівської митниці від 12.08.2013 року № 767-к «Про звільнення ОСОБА_3» (а.с. 41-42), звільнено ОСОБА_3 12.08.2013 року з посади головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Підставою для видання оскаржуваного наказу було проведення реорганізації та скорочення чисельності працівників Львівської митниці, відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 26.04.2013 року № 80 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів» та штатного розпису Львівської митниці Міндоходів, затвердженого 07.05.2013 року та введеного в дію наказом Львівської митниці Міндоходів від 08.05.2013 року № 1 «Про введення в дію тимчасової організаційної структури та тимчасового штатного розпису Львівської митниці Міндоходів на 2013 рік», про що позивач був попереджений 10.06.2013 року.

Відповідно до Указу Президента України від 24.12.2012 року № 726/2012 «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів», створено Львівську митницю Міндоходів як територіальний орган Міністерства доходів і зборів України та реорганізовано Львівську митницю Державної митної служби України шляхом приєднання до Львівської митниці Міндоходів.

Пунктом 3 вказаної Постанови Кабінету Міністрів України визначено, що територіальні органи Міністерства доходів і зборів є правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

Львівська митниця Міндоходів зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 24.04.2013 року, код ЄДРПОУ 38700759.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Так, згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як встановлено судом, позивач звільнений із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому звільнення з підстав зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», який передбачає, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

У п. 18 вищевказаної Постанови зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Аналіз зазначених норм трудового законодавства дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Обставини проведення реорганізації та скорочення чисельності працівників Львівської митниці визнаються сторонами та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Позивачем заперечується правильність проведення порядку звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи попередження, про можливе наступне вивільнення відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності працівників Львівської митниці, позивач повідомлений 10.06.2013 року.

Зі змісту згаданого попередження можна прийти до висновку, що роботодавцем не було дотримано вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України в частині надання пропозиції працівнику з приводу іншої роботи.

Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченості штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідач посилається на те, при проходженні тестування, яке відбувалося відповідно до наказу Львівської митниці від 03.07.2013 року № 66 «Про проведення перевірки знань» та було спрямоване на визначення рівня кваліфікації, позивач показав незадовільний результат.

Дане посилання відповідача є помилковим, оскільки, як видно із результатів проходження тестування, рівень кваліфікації ОСОБА_3 визначено 05.07.2013 року - після попередження позивача про наступне вивільнення.

Не можна залишити поза увагою і ту обставину, що під час проведення процедур визначення рівня кваліфікації працівників, останні були поставлені не в рівні умови - з одними проводилось професійне навчання, за наслідками якого складали тестування, з іншими такого навчання не проводилось (дані обставини підтверджуються наказом Львівської митниці від 03.07.2013 року за № 66, листом ознайомлення зі згаданим наказом, наказом Львівської митниці від 03.01.2013 року за № 5 та додатком до нього), що є порушенням ст. 21 Конституції України, ст. 2-1 КЗпП України.

Окрім того, згідно ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2013 року № 4312-VI, єдиним способом оцінки кваліфікації працівника є атестація, тобто, процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня.

Відповідно до Положення про проведення атестації державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України (далі - Положення) з метою підвищення ефективності діяльності державних службовців та відповідальності за доручену справу в державних органах один раз на три роки проводиться їх атестація, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені працівниками при виконанні службових обов'язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками державних органів відповідно до Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів.

Згідно п. 11 Положення, на підставі всебічного аналізу виконання основних обов'язків, складності виконуваної роботи та її результативності, знання та користування державною мовою під час виконання службових обов'язків комісія приймає одне з таких рішень: відповідає займаній посаді; відповідає займаній посаді за умови виконання рекомендацій щодо підвищення кваліфікації з певного фахового напряму, набуття навичок роботи на комп'ютері тощо; не відповідає займаній посаді. Атестованими вважаються державні службовці, визнані комісією такими, що відповідають займаній посаді, або відповідають займаній посаді за певних умов.

Відповідно до абз. 3 п. 12 Положення, у разі прийняття рішення про невідповідність державного службовця займаній посаді комісія рекомендує керівникові перевести цього державного службовця за його згодою на іншу посаду, що відповідає його професійному рівню, або звільнити із займаної посади.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що єдиним способом оцінки кваліфікації працівника є атестація.

В атестаційному листі від 02.12.2010 року (а.с. 233) зазначено, що ОСОБА_3 відповідає займаній посаді.

Також, слід зауважити, що оскаржуваний наказ про звільнення не містить посилання на незадовільне складання тестів позивачем при перевірці професійних знань та визначення рівня кваліфікації посадових осіб Львівської митниці чи недотримання позивачем вимог наказу № 66 від 03.07.2013 року.

Твердження представника відповідача про неодноразове позбавлення ОСОБА_3 премій та надбавок, як на підставу відсутності у позивача переважного права на залишення на роботі, спростовується ст. 147 КЗпП України, згідно якої таке позбавлення не є дисциплінарним стягненням.

Судом не враховуються посилання позивача щодо незабезпечення відповідачем гарантованого права на переважне залишення на роботі (ст. 42 КЗпП України), оскільки реалізація даного права передбачає наявність конкуренції, однак такої не було у зв'язку з наведеними порушеннями.

Також, суд звертає увагу, що Львівська митниця не була ліквідована як юридична особа, а була реорганізована шляхом приєднання до Львівської митниці Міндоходів.

Законодавством встановлена можливість припинення юридичної особи публічного права з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження юридичної особи, що припиняється, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників припиненої юридичної особи публічного права.

Згідно тимчасового штатного розпису на 2013 рік Львівської митниці Міндоходів, таким затверджено штат у кількості 910 штатних одиниць, в Управлінні боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями заплановано 19 посад оперативно - аналітичного відділу, яку займав позивач. Однак, вони не були запропоновані позивачу.

Доказів того, що Львівська митниця не мала можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу відповідачем не надано, чим порушено трудові гарантії ОСОБА_3 як працівника.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності з ст. 11 КАС України, суд при вирішенні спору керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийнято (вчинено) воно: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з положеннями ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлюється обов'язок доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки відповідачем не забезпечено всіх прав працівника при звільненні та не надано достатніх аргументів та доводів, які б свідчили про те, що оскаржуваний наказ від 12.08.2013 року № 767-к «Про звільнення ОСОБА_3» видано на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, тому такий є протиправним та підлягає скасуванню.

Розглядаючи питання про поновлення позивача, суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену у абзаці другому п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, згідно якої працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір.

У матеріалах справи наявні посадові інструкції головного інспектора оперативного відділу служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці та головного державного інспектора оперативно-аналітичного відділу Управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Міндоходів, аналіз змісту яких дозволяє прийти до висновку про тотожність повноважень за згаданими посадами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач підлягає поновленню на посаді головного державного інспектора оперативно-аналітичного відділу Управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями або на іншій рівнозначній посаді в Львівській митниці Міндоходів, оскільки, в даному випадку, має місце правонаступництво, а у правонаступника збереглось місце роботи ОСОБА_3

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому, розраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судом взято до уваги середньоденну (89,03 грн) та середньомісячну (1869,63 грн) заробітну плату (з врахуванням сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) зазначену в довідці відповідача від 24.09.2013 року № 5/13-172.

Сума заробітної плати, що підлягає до відшкодування за час вимушеного прогулу, вирахована шляхом множення середньомісячної заробітної плати та середньоденного заробітку на число робочих днів за період вимушеного прогулу та становить 11128,75 грн.

Також, відповідно до вимог ч.1 ст. 256 КАС України судове рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно ст. 94 КАС України, судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167, 256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці Державної митної служби України від 12 серпня 2013 року № 767-к «Про звільнення ОСОБА_3».

3. Поновити ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора оперативно-аналітичного відділу Управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями або на іншій рівнозначній посаді в Львівській митниці Міндоходів з 13 серпня 2013 року.

4. Стягнути з Львівської митниці Міндоходів на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 11128,75 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

5. Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_3 та стягнення на його користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1869,63 грн звернути до негайного виконання.

6. Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Головуючий суддя Кедик М.В.

Суддя Крутько О.В.

Суддя Сасевич О.М.

Постанова складена у повному обсязі 17.02.2014 року.