Ухвала суду № 37656394, 11.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 р.Справа № 816/6173/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2013р. по справі № 816/6173/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області

про скасування наказів , поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області , Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) УМВС України в Полтавській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд скасувати накази відповідача № 986 від 07.08.2013 "Про звільнення за скоєння вчинку, що дискредитує звання працівника міліції та притягнення до дисциплінарної відповідальності"; № 591 о/с від 19.12.2013 року; поновити його в органах внутрішніх справ та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2013 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано накази № 986 від 07.08.2013 та № 591 о/с від 19.12.2013 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого дільничого інспектора міліції сектору дільничих інспекторів міліції Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) з 20.12.2013.

Стягнуто з Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.12.2013 по 27.12.2013.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем - Управлінням Міністерства внутрішні справ України в Полтавській області, подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ст. 70 Кодексу ідміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 29 липня 2013 року начальник ВВБ в Полтавській області ДВБ МВС України звернувся до начальника УМВС України в Полтавській області з поданням про проведення службового розслідування з приводу інформації повідомленої депутатом Лубенської міської ради Коряк В.В., а саме: щодо вимагання ОСОБА_1 1500 грн. за звільнення ОСОБА_5 від адміністративного нагляду.

Також, як вбачається з відповіді УСБ України в Полтавській області № 14/5719п від 13.11.2013 (а.с. 94), УСБ України в Полтавській області було направлено лист № 14/3224п від 18.07.2013 на адресу УМВС України в Полтавській області з аудіозаписом щодо неділових стосунків ОСОБА_1 з обвинуваченим у скоєнні злочину громадянином.

За фактами, викладеними у поданні, наказом УМВС України в Полтавській області № 318 від 18.07.2013 року призначено комісійне службове розслідування, за наслідками якого складено висновок від 05.08.2013 (а.с. 54 - 57). Згідно зазначеного висновку капітан міліції ОСОБА_1 підлягає звільненню з органів внутрішніх справ за скоєння вчинку, що дискредитує звання працівника органу внутрішніх справ.

07.08.2013 УМВС України видано наказ № 986 про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за скоєння вчинку, що дискредитує звання працівника органу внутрішніх справ (а.с. 53).

Зазначений наказ було реалізовано наказом УМВС України в Полтавській області № 591 о/с від 19.12.2013 про звільнення ОСОБА_1 у запас за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с. 107).

Не погоджуючись із вказаними наказами, позивач звернувся до суду з вимогою про їх скасування, а також з вимогами про поновлення в органах внутрішніх справи та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення ОСОБА_1 дій, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ відповідачем не доведено належними доказами та спростовано постановою старшого слідчого Лубенської міжрайонної прокуратури від 27.06.2013 за наслідками розгляду кримінального провадження № 42013180240000052, тому оскаржувані накази УМВС України в Полтавській області № 986 від 07.08.2013 та № 591 о/с від 19.12.2013 в частині що стосуються ОСОБА_1 є протиправними і підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Питання проходження публічної служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки врегульовані спеціальними законами, зокрема, Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990, № 565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114. (далі - Положення)

Відповідно до ст. 1 Закону України № 565-XII, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Статтею 7 даного Закону зазначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. При цьому, згідно із ст. 20 вказаного Закону працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.

Згідно із ч. 1 статті 18 Закону України №565-XII, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що порядок та умови проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права та обов'язки визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 року.

Пунктом 10 Розділу 2 зазначеного Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з п. 66 Положення, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Згідно із пунктом 70 Положення звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться до підполковника міліції, підполковника внутрішньої служби включно - начальниками управлінь внутрішніх справ Кримської АРСР, областей, м. Києва і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство України не містить нормативного визначення поняття "вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу", відтак, таке поняття є оціночним, і на думку колегії суддів, пов'язане із невиконанням чи неналежним виконанням службових обов'язків, порушенням вимог чинного законодавства України, а тому у кожному конкретному випадку звільнення працівника міліції за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, з урахуванням усіх обставин справи суду слід перевіряти законність звільнення працівника міліції з такої підстави.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.

Згідно із ст.ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, а дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Статтею 7 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави, поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу, дотримуватися норм професійної та службової етики, берегти державну таємницю, у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб, стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою, постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень, сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку, виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють, берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу визначено ст. 14 Дисциплінарного статуту. Так, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України (далі - ОВС) при його проведенні, визначені Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 12.03.2013 року №230.

Системний аналіз законодавчих актів, якими врегульовано правовий статус міліції дозволяє зробити висновок про особливий статус органів внутрішніх справ в системі державних органів, обумовлений переш за все завданням боротьби із злочинністю і правопорушеннями. Наслідком цього окремого статусу органів МВС і їх працівників, є особливі вимоги до останніх, які виражаються в особливому порядку підбору, підготовки кадрів для МВС, вимоги до морально-ділових якостей, репутації та інше.

Будь-які порушення працівниками органів внутрішніх справ законності та службової дисципліни підривають авторитет міліції, завдають шкоду інтересам держави та суспільства.

Згідно статті 12 Статуту одним з видів дисциплінарних стягнень є звільнення з органів внутрішніх справ.

При цьому, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначає, що окремими і самостійними підставами для звільнення працівників МВС є скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу (п. 66).

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. З аналізу складових цього поняття слідує, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Ці вимоги відображені у статті 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Тому під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

До таких вчинків, слід віднести: вчинення злочину, встановленого вироком суду, що набрав законної сили; скоєння корупційного діяння як різновиду адміністративного правопорушення; систематичне скоєння адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, громадський порядок та громадську безпеку; заняття підприємницькою діяльністю; організацію страйків та участь у них; розголошення службової таємниці; появу на службі або поза службою в нетверезому стані, що ображає людську гідність; вживання алкогольних напоїв у форменому одязі у громадських місцях; прийняття наркотичних або токсичних препаратів без рецепту лікаря; систематичне порушення правил носіння форменого одягу, зовнішньої охайності; неодноразове грубе і зверхнє ставлення до громадян; прояви жорстокого або принизливого ставлення до людей; скоєння аморального проступку, не сумісного з продовженням служби в ОВС; систематичне поширення компрометуючої ОВС України інформації за допомогою засобів мас-медіа.

У пункті 66 Положення № 114 визначено не окремий вид відповідальності працівника органів внутрішніх справ, а спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення.

Припинення служби за пунктом 66 Положення № 114 є найсуворішою санкцією відповідальності працівника ОВС, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

Звільнення за пунктом 66 Положення № 114 може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення № 114 є самостійною й спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу, а отже факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення, повинен бути доведеним.

Під час судового розгляду справи встановлено, що підставою для винесення оскаржуваних позивачем наказів слугувало те, що ОСОБА_1 в ході виконання своїх службових обов'язків допустив неділові стосунки з обвинуваченим у скоєнні злочину, у своїх висловлюваннях свідомо ігнорував інтересам служби, що виражалося у бажанні настання негативних наслідків по кримінальному провадженню, яке було порушене відносно ОСОБА_5, у вигляді уникнення останнім кримінальної відповідальності.

При цьому, як вбачається з постанови старшого слідчого Лубенської міжрайонної прокуратури від 27.06.2013 року про закриття кримінального провадження (а.с. 64), за результатами досудового розслідування даного кримінального провадження матеріалів та об'єктивних даних, які підтверджують доводи ОСОБА_5 про отримання хабара з боку співробітників Лубенського МВ, здобуто не було. З наявних матеріалів досудового розслідування факт відсутності в діях працівників міліції порушень вимог чинного законодавства підтверджується матеріалами кримінального провадження.

Висновки досудового розслідування ґрунтуються на поясненнях заступника начальника дільничних інспекторів Лубенського МВ Голод А.В. (а.с. 70), заступника начальника Лубенського МВ Рагуліна О.Ю. (а.с. 67), начальника СДІМ Лубенського МВ Панасенка А.О. (а.с. 69), прокурора Лубенської міжрайонної прокуратури Мисюри С.О., стажиста на посаді прокурора Лубенської міжрайонної прокуратури.

Із зазначених пояснень вбачається, що, під час надання показів у кримінальному провадженні, ОСОБА_5 про неправомірні дії працівників міліції не заявляв.

Крім того, згідно пояснень ОСОБА_5 неправомірні дії працівника міліції мали місце восени 2012 року, коли він перебував під адміністративним наглядом після звільнення з місць позбавлення волі, тоді як повідомлено про ці події ОСОБА_5 було лише після затримання його ОСОБА_1 для притягнення до кримінальної відповідальності за порушення адміністративного нагляду в квітні 2013 році, що ставить під сумнів достовірність пояснень ОСОБА_5

При цьому, матеріали службового розслідування містять суттєві суперечності, внаслідок яких неможливо визначити які саме дії вчинив ОСОБА_1, оскільки в абзаці 1 висновку службового розслідування зазначається, що ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_5 1500 грн. за непритягнення його до відповідальності за порушення адміністративного нагляду, а у 2 абзаці висновку зазначається, що ОСОБА_1 вимагав від ОСОБА_5 1500 грн. за передачу його справи про адміністративний нагляд з Лубенського М.В. до Полтавського РВ (а.с. 54).

Також, слід зазначити, що УМВС України в Полтавській області ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, не надано доказів, які згідно матеріалів звільнення підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 дій, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справи, а саме: диск з аудіозаписом розмови, який згідно листа УСБ України в Полтавській області № 14/3224п від 18.07.2013 було направлено на адресу УМВС України в Полтавській області, а також платіжні квитанції про перерахування ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 незаконної грошової винагороди в розмірі 1150 грн., про що йдеться у поданні начальника ВВБ в Полтавській області ДБВ МВС України від 15.07.2013 (а.с. 60).

Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, і не довели правомірність прийнятих рішень щодо звільнення позивача за пунктом 66 (за дискредитацію звання рядовою і начальницького складу органів внутрішніх справ) Положення, не надали належних доказів порушення позивачем честі працівника органів внутрішніх справ України та скоєння позивачем проступку, який виразився у підриві довіри та авторитету органів внутрішніх справ України навмисними діями, що не сумісно із подальшим проходженням служби в органах внутрішніх справ України.

У відповідності до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що оскаржувані накази УМВС України в Полтавській області № 986 від 07.08.2013 та № 591 о/с від 19.12.2013 в частині що стосуються ОСОБА_1 прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для їх скасування та поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ України на посаді старшого дільничого інспектора міліції сектору дільничих інспекторів міліції Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) з 20.12.2013.

За змістом статті 24 Положення 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2013 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2013р. по справі № 816/6173/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 17.03.2014 р.