Рішення № 37652686, 26.12.2013, Довжанський міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Свердловський міський суд Луганської області)

Справа № 427/9831/13-ц

Провадження № 2/427/3201/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.12.2013 року Свердловській міський суд Луганської області у складі:

одноособово суддя Логвіна Л.С.,

при секретарі с/з Колтун Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду у місті Свердловську Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Свердловантрацит» про стягнення моральної шкоди, внаслідок отримання нещасного випадку на виробництві,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з дійсним позовом, де в обґрунтування своїх вимог вказує, що він з 21.11.1975 року по 01.06.1995 року працював на шахті. 10.10.2001 року його було взято на облік до Відділення ВД Фонду СНВ в м. Свердловську. За повторним висновком МСЕК від 14.09.2006 року позивачу встановлена стійка втрата професійної працездатності 25% безстроково у зв'язку з трудовим каліцтвом 23.12.1989 року та другим каліцтвом 09.07.1979 року. Позивач тривалий час з 21.11.1975 року по 01.06.1995 року працював на підприємствах вугільної промисловості у шкідливих умовах праці, внаслідок чого отримав трудове каліцтво. Під час повторного огляду за висновком МСЕК від 14.09.2006 року серія 2-20 СУ у позивача було встановлено сукупний відсоток втрати професійної працездатності 25%, (дата по акту № 43 від 10.07.1979 р.), безстроково. Працюючи у шкідливих умовах кілька разів був травмований. Через втрату працездатності він змушений систематично лікуватися в. лікарнях, санаторіях, більшість за свій рахунок. На даний момент відчуває сильний біль у грудях, йому важко ходити. Він постійно кашляє та задихається, обмежений в рухах. Постійний прийом ліків; нестача коштів на лікування, до фізичного болю додаються душевні страждання від свого безсилля і безсилля ліків допомогти йому позбавитися цієї болі, або полегшити страждання; постійно відчуває наслідки професійного захворювання, через болі, постійний кашель, без спокійний сон, став нервовою та дратівливою людиною; неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль. Позивач оцінює моральну шкоду, яка завдана йому в наслідок професійного захворювання у розмірі 25 000 грн. Позивач вважає, що ушкодження його здоров'я сталося при виконанні ним трудових обов'язків, що в свою чергу привело як до фізичних так і до моральних страждань. Втрата працездатності привела до обмеження його можливостей вести активний образ життя в наслідок чого останній вимушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди повинно відповідати конкретним заходам реабілітації по усуненню моральної шкоди, а саме потрібно пройти курс лікування .

На підставі викладеного позивач просив суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача ВВД ФССНВ у м. Свердловськ моральну шкоду спричиненою каліцтвом у професійним захворюванням у розмірі 25 000 грн. на користь ОСОБА_2 . Стягнути з відповідача на користь держави судовий збір.

В подальшому позивач надав суду заяву про уточнення позивних вимог, де просить суд постановити рішення, яким його позов до ДП «Свердлованатрацит» задовольнити. Стягнути з відповідача ДП «Свердлованатрацит» моральну шкоду спричиненою каліцтвом у професійним захворюванням у розмірі 25 000 грн. на його користь. Стягнути на користь держави судовій збір.

У судове засідання позивач не з'явився, але в своєму позові просить суд розглянути справу без його присутності.

У судове засіданні представник позивача не з'явилася, але надала суду заяву про розгляд справи без її присутності, на задоволенні позову наполягає.

Представник відповідача ДП «Свердловантрацит» надала суду письмове заперечення, в якому позов не визнала посилаючись на те, що відповідно до незасвідченої належним чином копії довідки серія 2-20 СУ №014431, що додана до позовної заяви, ОСОБА_2 отримано 25% втрати професійної працездатності з 01.10.2006 р. за трудове каліцтво 09.07.1979 р. та 23.12.1989 р. Оскільки, трудове каліцтво спричинено 09.07.1979 р. та 23.12.1989 р. то правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються матеріальним законом, що діяв на момент його отримання позивачем. Тобто зазначені правовідносини виникли в період дії Цивільного кодексу в редакції 1963 року, яка не передбачала права на відшкодування моральної шкоди. Стаття 237- 1 КЗпП України відповідно до Закону України від 24.12.1999 року „Про внесення змін до КЗпП України набрала чинності з дня його опублікування, а саме тільки з 24.12.1999 року. До набрання чинності зазначеної норми правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди було врегульовано Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету міністрів України №472 від 23 червня 1993 року (зі змінами та доповненнями, затв. постановами КМУ від 18.07.1994 року № 492, 13.06.1995 року №410, 2.10.1995 року №777, 10.01.1996 року №34)., тобто також після спричинення ОСОБА_2 шкоди. Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків введено в дію з 1 липня 1993 р. Вперше п. 11. Вказаних Правил було передбачено відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, та вказано, що моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи) та було встановлено, що до створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань виплата відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків здійснюється безпосередньо власником або уповноваженим ним органом. Закон України «Про охорону праці» введено в дію з 1992 року. Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, завданої робочим та службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, затверджені Постановою Радою Міністрів СРСР №690 від 03.07.1984 року не було передбачено відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків. За загальним правилом про дію нормативно-правового акту у часі до кожної події факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія факт чи відносини мали місце, а не на момент пред'явлення позову та розгляду його в судовому порядку. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовую цивільну відповідальність особи. Таким чином, нормативно-правові акти, які набрали чинності після періоду, в який склалися правовідносини між сторонами, в тому числі і ст. 237-1 КЗпП України, застосовані до спірних відносин бути не можуть, а відтак не можуть бути і задоволені на їх підставі і позовні вимоги ОСОБА_2 Тобто, на час спричинення позивачу трудового каліцтва не було матеріально правових підстав для відшкодування моральної шкоди. До того, ж згідно ч. 2 ст. 59 ЦПК України - обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, а тому висновок МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності по професійному захворювання не може замінити висновку того ж МСЕК про наявність чи відсутність моральної шкоди. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб, та згідно п.9 розмір моральної шкоди визначає суд залежно від характеру та обсягу страждань, які зазнав позивач, характеру немайнових витрат та урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуючи стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Позивач у своєму позові намагається довести моральну шкоду, керуючись власною оцінкою, а оскільки вартість душевних страждань є суб'єктивною категорією, то згідно ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.57 Цивільного процесуального кодексу України доказами прийнято вважати будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги чи, навпаки, заперечення сторін та інші обставини, що можуть мати певне значення для правильного та справедливого вирішення справи. Під терміном "фактичні дані" необхідно розуміти інформацію, достовірність якої підтверджується реальними об'єктивними та незалежними обставинами. Ці фактичні дані необхідно одержати з певних джерел, які Цивільний процесуальний закон називає засобами доказування. Позовна заява не відповідає вимогам ст.137 ЦПК України, бо в ній не зазначено і не доказано в чому ж полягає моральна шкода, які вимушені зміни сталися в житті позивача внаслідок професійного захворювання, які саме додаткові зусилля необхідні для організації його життя, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Закон України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрат працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового контракту на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Стаття 9 Закону України «Про охорону праці» покладає обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я у процесі трудової діяльності, на Фонд, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Очевидного характеру страждання ОСОБА_2 не носять. Ті докази, які додані до позовної заяви лише констатують наявність у позивача професійного захворювання і ніяк не можуть бути розцінені як докази наявності у позивача завданої моральної шкоди. Згідно з п.5 Постанови Пленуми Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні. На підставі викладеного представник відповідача просить суд у задоволені позивних вимог ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі за необґрунтованістю.

Суд, дослідивши матеріали справи, та докази на підставі ст. 60 ЦПК України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП відшкодування працівнику моральної шкоди у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, провадиться власником або уповноваженим ним органом в порядку, встановленим законодавством.

Згідно Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року. За моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130. 132-134 КЗпП (322-08) якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (3759-12).

Відповідними документами встановлено, що ОСОБА_2 з 21.11.1975 року по 01.06.1995 року працював на шахтах ДП «Свердловантрацит» (ар.с.5-6), за повторним висновком МСЕК від 14.09.2006 року йому встановлено стійка втрата професійної працездатності 25% безстроково у зв'язку з трудовим каліцтвом 23.12.1989 року та 09.07.1979 року (ар. с. 9,10-12,14-16). Крім того, у позивача у 2002 році встановлено діагноз: трофічна виразка правої гомілки (ар. с. 17), потім позивач постійно лікувався у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві (ар.с. 18-23).

У судовому засіданні на основі аналізу приведених вище доказів вірогідно встановлено вину відповідача у спричинені позивачеві моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров'я, що є підставою для задоволення його позову.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 25% безстроково з 01.10.2006 р., також відповідачем не надано доказів того, що при укладанні трудового договору з позивачем він, відповідно до ст. 29 КЗпП України, був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача, що на час спричинення позивачу трудового каліцтва не було матеріально правових підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачу з 01.10.2006 року встановлена стійка втрата працездатності вперше висновком МСЕК (ар. с. 9).

Згідно Рішення Конституційного Суду України № 20-пр/2008 від 08.10.2008 року обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди громадянам, які постраждали на підприємствах внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання, було покладено на підприємства, з чиєї вини відбулися відповідні події.

Таким чином, саме на підприємство покладено обов'язок відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь-яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди, слід врахувати п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якої, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У судовому засіданні на основі аналізу приведених вище доказів вірогідно встановлено вину відповідача у спричинені позивачеві моральної шкоди внаслідок пошкодження здоров'я, що є підставою для задоволення його позову частково.

Враховуючи глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров'я внаслідок професійного захворювання, ступінь втрати ним професійної працездатності, те, що загалом позивач відпрацював на ДП «Свердловантрацит» понад 20 років, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 2500 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди, також судові витрати на користь держави, задовольнивши позов частково.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли та якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 10-11, 15, 58, 60, 61, 79, 88 та 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Державного підприємства «Свердловантрацит» про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання каліцтва від нещасного випадку на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Свердловантрацит», п/р 2600130284717 у Свердловському без балансовому відділенні філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк м. Луганська», МФО 304308, ІПН 323556612134, код ЄДРПОУ 32355669, на користь ОСОБА_2, в рахунок відшкодування моральної шкоди 2500 (дві тисяч п'ятсот) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Свердловантрацит» судовий збір в дохід Держави в розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Луганської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ ЛОГВІНА Л.С.