Ухвала суду № 37651057, 08.07.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1312/2039/12 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/1556/13 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія: 21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Мацея М.М., Тропак О.В.,

секретаря Дідуся О.Р.,

з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_4, про визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року позивачка ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до відповідачки ОСОБА_6 про визнання недійсним (удаваним) договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 18.09.1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 та застосування правил договору довічного утримання, який ОСОБА_2 та ОСОБА_6 мали на увазі при відчуженні вказаної квартири.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 18 09.1997 р. та застосування правил договору довічного утримання.

Рішення суду оскаржив представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясовано обставин справи. Суд не взяв до уваги, що відповідачкою було визнано факт непрацездатності позивачки на момент укладення договору дарування квартири, вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до статей 3, 21, 24, Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1963 року), чинного на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.

Згідно з ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР 1963 року, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, за удаваним правочином (ст. 235 ЦК, яка є аналогічною ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР 1963 року) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

З наведеного вбачається, що для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Отже, для визнання договору дарування удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо, приховуючи, що між ними укладено договір купівлі-продажу, а їх дії були направлені на приховання справжньої волі, досягнення інших правових наслідків та отримання якоїсь особистої користі.

Судом встановлено наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 18.09.1997 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено та нотаріально посвідчено договір дарування квартири (а. с. 5). За умовами вказаного договору ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог ст. 58 ЦК Української РСР (1963 р.), на яку посилається позивач, чинної на час виникнення даних правовідносин, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Стаття 425 ЦК Української РСР (1963 р.) передбачає, що за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Як зазначив районний суд, - суду не представлено жодного доказу, який би підтверджував підставність заявлених вимог, а саме в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження непрацездатності ОСОБА_2 на момент укладення договору. Також в ході судового розгляду не доведено факту виконання відповідачкою зобов'язань, які б мали виникати згідно договору довічного утримання. Пояснення ОСОБА_6 про те, що вона зобов'язувалась забезпечити довічне проживання ОСОБА_2 у квартирі та надавати їй матеріальну допомогу в натурі у вигляді: харчування, догляду і необхідної допомоги чи в грошовому еквіваленті - нічим не підтверджені.

Крім цього пояснення представника позивача та відповідача, щодо наміру укласти договір довічного утримання, спростовуються матеріалами справи.

Так, з наявного в матеріалах справи рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.2009 року (а. с. 26-30) вбачається, що ОСОБА_2 вже зверталась до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 18.09.1997 року, з підстав неусвідомлення нею значення своїх дій при укладенні такого. На даний момент ОСОБА_2 змінила свою позицію і стверджує про наявність у той час наміру укласти інший договір, що викликає сумніви у правдивості викладених в позові доводів.

Також згідно заяви ОСОБА_2 від 18.03.2005 року (а. с. 45), адресованої «УкрСиббанку» вона зазначає про те, що їй відомо про передачу ОСОБА_7 в іпотеку квартири АДРЕСА_1 та дає свою згоду на зміну реєстрації місця свого проживання із зазначеної адреси в разі звернення стягнення на зазначену квартиру.

Крім цього, дарування відповідачкою вказаної квартири своєму сину ОСОБА_7 свідчить про відсутність у неї наміру виконувати зобов'язання за договором довічного утримання, оскільки згідно вимог ч. 1 ст. 427 ЦК Української РСР (1963 р.) при укладенні договору довічного утримання, відчуження будинку набувачем за життя відчужувача не допускається.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачка не представила суду доказів, які б підтверджували обставини, на які вона посилається обґрунтовуючи свої вимоги.

Отже, беззаперечно доведено, що договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 18.09.1997 року відповідає вимогам ст. 244 ЦК УРСР (а. с. 5).

Колегія суддів погоджується з висновками районного суду, оскільки суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.

Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Мацей М.М.

Тропак О.В.