Рішення № 37650207, 06.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25127/13 06.03.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Кий Агро»

про стягнення 966 254,97 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

від позивача Король Л.В. (за дов.)

Масюткіна О.Г. (за дов.)

від відповідача не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро» (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Кий Агро» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 966 254,97 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки № 35ПС/13 від 12.04.2013 р. (далі - Договір), згідно з якими відповідач зобов'язувався передати відповідачу сою урожаю 2012 року (далі - товар), а позивач зобов'язувався переданий товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі.

Позивач, як це передбачено умовами Договору, здійснив передплату, проте відповідач товар не поставив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у сумі 887 500,00 грн., 61 450,50 грн. пені, три проценти річних у розмірі 13 754,47 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 3 550,00 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2013 р., справу призначено до розгляду 28.01.2014 р.

У позовній заяві містилось клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на поточних рахунках відповідача. Заявлене клопотання було обґрунтоване тим, що борг відповідача перед позивачем існує протягом тривалого часу, а саме з 10.06.2013 р. Оскільки відповідач на момент звернення позивача до суду вказаний борг не оплатив, не зважаючи на чисельні звернення та вимоги направлені йому позивачем, останній вважає, що відповідач не є платоспроможним.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів забезпечення позову» № 16 від 26.12.2011 р. (далі - Постанова), особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 Постанови).

Позивач документів, які підтверджують, що невжиття запобіжних заходів унеможливить або утруднить виконання рішення господарського суду у даній справі, суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

28.01.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду від 26.12.2013 р. не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 13.02.2014 р.

13.02.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по суті справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Крім цього, заявив клопотання про продовження строку вирішення спору, яке було задоволено судом на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду від 26.12.2013 р. та 28.01.2014 р. не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 06.03.2014 р.

06.03.2014 р. представник позивача в судовому засіданні надав клопотання про долучення до матеріалів справи документів, яке було задоволено судом. Позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду від 26.12.2013 р., 28.01.2014 р. та 13.02.2014 р. не виконав, відзиву на позовну заяву не надав.

За таких обставин, суд вважає за можливе, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.03.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

12.04.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро» (далі - покупцем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кий Агро» (далі - постачальником) було укладено договір поставки № 35ПС/13 (далі - Договір).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що постачальник (відповідач) зобов'язується поставити та передати покупцю (позивачу) сою урожаю 2012 р. в подальшому «Товар», а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару на умовах та в строки, визначені даним Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору, ціна та кількість товару визначається додатками до Договору. Ціна визначається на кожну партію окремо та дійсна протягом строку поставки, зазначеного в додатку до Договору.

Згідно з п. 5.1 та пп. 5.1.1 Договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем в три етапи: перший етап - здійснюється попередня оплата в розмірі 50% за партію товару за ціною, зазначеною у відповідній специфікації до даного Договору, а саме у п. а) таблиці п. 1, сплачується в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий розрахунок постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту підписання даного Договору та отримання покупцем рахунку-фактури виставлених постачальником.

Відповідач направив позивачу рахунок на оплату № 78 від 18.04.2013 р. на суму 1 137 500,00 грн., який позивач оплатив 19.04.2013 р. в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 5646, копія якого наявна в матеріалах справи.

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що строк поставки на кожну партію товару визначається за погодженням сторін та відображається у додатках до Договору.

Зі специфікації № 2 від 12.04.2013 р. (додаток №2 до Договору) вбачається, що відповідач зобов'язувався передати товар позивачу в строк до 30.04.2013 р. включно.

Проте відповідач зобов'язання, взяте на себе згідно з умовами Договору, не виконав та товар, передплату якого здійснив позивач, йому не передав.

Відповідно до п. 7.6 Договору, у разі не поставки товару постачальником згідно з даним Договором, постачальник зобов'язаний за письмовою вимогою покупця повернути перераховані на розрахунковий рахунок постачальника грошові кошти протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання постачальником такої письмової вимоги, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця в повному обсязі. Крім того, на всю суму здійсненої передоплати нараховується 3% річних за користування чужими грошовими коштами.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до відповідача з вимогами № 161 від 01.06.2013 р., № 577 від 09.07.2013 р. про повернення йому сплачених грошових коштів, а також направив на адресу відповідача претензію № 694 від 05.09.2013 р. з вимогою сплатити борг з урахуванням пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Відповідач частково повернув позивачу грошові кошти, а саме 21.06.2013 р. - у розмірі 150 000,00 грн., а 10.07.2013 р. - в сумі 100 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за період з 21.06.2013 по 10.07.2013 р.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у сумі 887 500,00 грн., 61 450,50 грн. пені, три проценти річних у розмірі 13 754,47 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 3 550,00 грн.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Представник відповідача документів, що підтверджують передання оплаченого товару, повернення суми попередньої оплати позивачу або спростовують доводи позивача, суду не надав.

Також, 11.09.2013 р. між позивачем та відповідачем була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог (далі - Угода), згідно з умовами якої сторони домовились, що їх взаємні грошові зобов'язання на суму 327 276,00 грн. припиняються.

Проте у письмових поясненнях позивач вказує, що зарахування зустрічних однорідних вимог не було проведене, оскільки за умовами Угоди для проведення зарахування відповідач повинен був сплатити борг перед позивачем у розмірі 560 224,00 грн., а також, згідно з вимогами ст. 192 Податкового кодексу України, надати рахунок корегування до податкової накладної № 10 від 19.04.2013 р.

Доводи позивача спростовуються наступним.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1-3 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Вказана Угода вимог чинного законодавства не порушує, укладена, підписана та скріплена печатками сторін у встановленому законом порядку, не визнана недійсною або нікчемною, а отже, породжує відповідні правові наслідки для сторін, тому суд не може не приймати її до уваги.

Відповідно до ст. 192 Податкового кодексу України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення перерахунку.

Норма пункту 192.1 цієї статті не поширюється на випадки, коли постачальник товарів/послуг не є платником податку на кінець звітного (податкового) періоду, в якому був проведений такий перерахунок.

Зменшення суми податкових зобов'язань платника податку - постачальника в разі зміни суми компенсації вартості товарів/послуг, наданих особам, що не були платниками цього податку на дату такого постачання, дозволяється лише при поверненні раніше поставлених товарів у власність постачальника з наданням отримувачу повної грошової компенсації їх вартості, у тому числі при перегляді цін, пов'язаних з гарантійною заміною товарів або низькоякісних товарів відповідно до закону або договору.

Результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Отже, ст. 192 Податкового кодексу України не містить заборон укладення, або умов недійсності угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, пов'язаних з відсутністю рахунку корегування.

Пунктом 2 Угоди передбачено, що відповідач зобов'язується, за договором поставки № 35ПС/13 від 12 квітня 2013 р., погасити частину заборгованості перед позивачем у розмірі 560 224 грн. 00 коп. (п'ятсот шістдесят тисяч двісті двадцять чотири грн. 00 коп.), шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п. 3 Угоди, після погашення відповідачем частини заборгованості перед позивачем, зазначеної в п. 2 даної Угоди, виникають зустрічні однорідні вимоги. Саме тому, сторони дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України здійснити зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з вказаних договорів, у яких вони виступають сторонами, а саме:

3.1 позивач є кредитором, а відповідач є боржником при виконанні зобов'язання за договором поставки № 35ПС/13 від 12 квітня 2013 р. на суму 327 276 грн. 00 коп. (триста двадцять сім тисяч двісті сімдесят шість грн. 00 коп.), за яким відповідач порушив свої зобов'язання по поставці товару в обумовлені строки;

3.2 позивач є боржником, а відповідач є кредитором при виконанні зобов'язання за договором поставки № 34ПС/13 від 12 квітня 2013 р. на суму 216 268 грн. 94 коп. (двісті шістнадцять тисяч двісті шістдесят вісім грн. 94 коп.), за невиконання зобов'язань з оплати поставленого товару;

3.3 позивач є боржником, а відповідач є кредитором при виконанні зобов'язання за договором поставки № 18ПС/13 від 15 березня 2013 р. на суму 111 007 грн. 06 коп. (сто одинадцять тисяч сім грн. 06 коп.), за невиконання зобов'язань з оплати поставленого в строк товару та здійснення остаточного розрахунку;

Згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Так, зустрічні однорідні вимоги виникають в момент, коли настав строк виконання однорідних взаємних зобов'язань сторін за умовами угод, з яких вони виникли.

З матеріалів справи вбачається, що строк виконання однорідних взаємних зобов'язань позивача та відповідача, що виникли з договорів та зазначені в п.п. 3.1 - 3.3 Угоди, на момент укладення Угоди вже настав. При цьому вказані договори не містять такої умови настання строку виконання зобов'язання, як виконання відповідачем в повному обсязі зобов'язань, взятих на себе згідно з умовами договору поставки № 35ПС/13 від 12.04.2013 р.

Також, з акту звіряння взаємних розрахунків на 20.09.2013 р., скріпленого печатками та підписами повноважних представників сторін, вбачається, що позивач визначив та погодився з розміром заборгованості відповідача у 560 224,00 грн. не зважаючи на те, що станом на 20.09.2013 р. відповідач не сплатив решту заборгованості перед позивачем, як це було передбачено п. 2 Угоди.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 560 224,00 грн.

Судом враховано, що здійснення заліку однорідних вимог підтверджено представниками позивача в судовому засіданні 06.03.2014 р.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 61 450,50 грн. пені, три проценти річних у розмірі 13 754,47 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 3 550,00 грн.

Відповідно до положень п. 7.6 Договору, у разі не поставки товару постачальник зобов'язаний за письмовою вимогою покупця повернути перераховані на розрахунковий рахунок постачальника грошові кошти протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання постачальником такої письмової вимоги.

Згідно з п. 7.3 Договору сторона, що порушила грошове зобов'язання, відповідно до даного Договору зобов'язана сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє сторони від обов'язку виконання основного зобов'язання за даними Договору.

Вперше позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати у листі (вимозі) № 161 від 01.06.2013 р.

Відповідач вказану вимогу отримав 10.06.2013 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого долучена до матеріалів справи.

Позивач визначив строк нарахування пені з 13.06.2013 р. до 24.12.2013 р., а строк нарахування трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, тривалістю у 189 днів, тобто з 13.06.2013 р. до 18.12.2013 р.

Разом з тим, згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, відповідач повинен був повернути грошові кошти позивачу до 13.06.2013 р., а прострочення виконання вказаного зобов'язання починається з 14.06.2013 р.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд вважає, що розмір пені, враховуючи період заборгованості з:

з 14.06.2013 р. до 20.06.2013 р., суму боргу у розмірі 1 137 500,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 7,0% (постанова Правління НБУ від 06.06.2013 р. № 209), складає 3 054,11 грн.;

з 21.06.2013 р. до 09.07.2013 р., суму боргу у розмірі 987 500,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 7,0% (постанова Правління НБУ від 06.06.2013 р. № 209), складає 7 196,58 грн.;

10.07.2013 р. до 12.08.2013 р., суму боргу у розмірі 887 500,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 7,0% (постанова Правління НБУ від 06.06.2013 р. № 209), складає 11 573,97 грн.;

13.08.2013 р. до 10.09.2013 р., суму боргу у розмірі 887 500,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,5% (постанова Правління НБУ від 09.08.2013 р. № 315), становить 9 166,78 грн.;

11.09.2013 р. до 14.12.2013 р., суму боргу у розмірі 560 224,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,5% (постанова Правління НБУ від 09.08.2013 р. № 315), становить 18 955,52 грн.,

а разом 49 946,96 грн., які підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Прострочення платежу з:

14.06.2013 р. до 20.06.2013 р. складає 7 днів, тому три проценти річних від суми 1 137 500,00 грн. становлять 654,45 грн.;

21.06.2013 р. до 09.07.2013 р. складає 19 днів, тому три проценти річних від суми 987 500,00 грн. становлять 1 542,12 грн.;

10.07.2013 р. до 10.09.2013 р. складає 63 дні, тому три проценти річних від суми 887 500,00 грн. становлять 4 595,55 грн.;

11.09.2013 р. до 18.12.2013 р. складає 99 днів, тому три проценти річних від суми 560 224,00 грн. становлять 4 558,54 грн.,

а разом за розрахунком суду 11 350,66 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Враховуючи наведене, вірним є період нарахування інфляційних збитків без виключення місяців, у яких була дефляція.

З урахуванням викладеного, за визначений позивачем період існувала дефляція, у зв'язку з чим правові підстави для стягнення інфляційних відсутні.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 560 224,00 грн. основного боргу, 49 946,96 грн. пені, 11 350,66 грн. трьох процентів річних. В іншій частині позову судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кий Агро» (02140, м. Київ, вул. Лариси Руденко, 6-А, офіс 534, код 36628058) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 6, код 37535022) 560 224 (п'ятсот шістдесят тисяч двісті двадцять чотири) грн. 00 коп. основного боргу, 49 946 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 96 коп. пені, 11 350 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) грн. 66 коп. трьох процентів річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 430 (дванадцять тисяч чотириста тридцять) грн. 43 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 17.03.2014 р.

Суддя О.Г. Удалова