Постанова № 37649499, 17.02.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/118/14

17 лютого 2014 року м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук Т.О. за участю секретаря судового засідання Цвіркун О.О., за участю сторін

представника позивача - Троянчука Д.М.,

представника відповідача - Федченка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд" до Рівненської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, що оформлене карткою відмови в прийнятті митної декларації та стягнення суми надмірно сплаченого ввізного мита, в с т а н о в и в :

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд" з адміністративним позовом до Рівненської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, що оформлене карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №204020000/2013/00054 від 23.10.2013 року. Крім того, позивач просив стягнути з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару на умовах режиму вільної торгівлі, який ввозився на територію України, додав до митної декларації документи згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України та Законом України «Про ратифікацію Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав», що є підставою для надання такому товару режиму вільної торгівлі. Однак, на думку позивача, орган доходів і зборів безпідставно та незаконно прийняв рішення про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів.

Як стверджував позивач, він не погодився з рішенням митного органу про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію без застосування режиму вільної торгівлі та перерахував до Державного казначейства суму ввізного мита, визначеною митним органом. У подальшому позивач скористався наданим законом правом і звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення митного органу про відмову у прийнятті митної декларації (оформленої карткою відмови), а також стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені кошти.

Відповідач - Рівненська митниця Міндоходів позову не визнала. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що під час митного оформлення задекларованого товару працівником митниці було встановлено, що декларантом не було дотримано процедуру декларування товарів при їх митному оформлені та порушено пункт 9.1 Розділу 9 Правил визначення країни походження товарів у СНД, затверджених Законом України «Про ратифікацію Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав» від 06.07.2011 року №3592, в частині невідповідності критеріям походження, установлених пунктом 5.1 цих Правил. А саме, критерієм походження оцінюваного товару позивачем зазначено - критерій «Д2523», але при застосуванні даного критерію необхідно, щоб виконувався відповідний мінімум технічних операцій. Тому, на думку митного органу, відсутність відомостей про технологічні операції «Збагачення вугіллям» та «обрізання» унеможливлюють застосування до зазначеного товару режиму вільної торгівлі, а тому і відсутні підстави у митному оформленні (випуску) товарів.

Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України в Рівненській області в судове засідання не з'явився, будь яких заяв чи клопотань суду не надсилав.

Представник позивача та відповідача не заперечували про розгляд справи за відсутності представника Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд" є юридичною особою, що зареєстрована 11.08.2011 року.

У жовтні 2013 року позивач здійснював ввезення на митну територію України товару Портландцемент пісчанистий марки ПЦП 500, придбаного у Відкритого акціонерного товариства «Красносельскстройматериалы» (Республіка Білорусь) на підставі контракту від 05.09.2012 року №804/068.

На виконання Додаткової угоди від 30.07.2013 року №7 до контракту від 05.09.2012 року №804/068 Відкрите акціонерне товариство «Красносельскстройматериалы» (Республіка Білорусь) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд" залізничним транспортом 63 тонни товару Портландцемент піщанистий марки ПЦП 500 на загальну суму 43557,85 грн.

Так, з метою митного оформлення імпортованого товару позивач подав до Рівненської митниці Міндоходів митну декларацію від 23.10.2013 № 204020000.2013.0139909, в якій задекларував товар Портландцемент пісчанистий марки ПЦП 500 в мішках по 25кг. в кількості - 2520 мішків (63 тис. кг.); СТБ 2115-2010 що відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-46; 2010, з вмістом піску - 14, 07%, межа міцності при стисканні у віці 2-х діб - 28,2 МПа, нормальна густота цементного тіста - 27».

До вказаної митної декларації позивач також додав пакет документів: картка обліку особи, яка здійснює операції з товарами від 31.08.2011 року №204/2012/0000223; накладна УМВС від 21.10.2013 року №04372438; рахунок-фактура (інвойс) від 21.10.2013 року №068/133; додаткова угода від 28.12.2012 року №2; додаткова угода від 30.07.2013 року №7; контракт від 05.09.2012 року №804/068; договір про надання послуг митного брокера від 09.09.2011 року №1; довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами за №24 від 03.10.2013 року; сертифікат відповідності від 16.09.2013 року № UA 1.090.0207402-13; міжнародний санітарний сертифікат (радіологічний сертифікат) від 31.07.2013 року №1267-БІ; сертифікат про проходження товару форми СТ-1 від 21.10.2013 року №BYUA3407100236 3581323; акт експертизи походження товарів від 09.04.2013 року №61, виданий Білоруською торгово-промисловою палатою; документ про якість від 21.10.2013 року №43704; лист Волковиського відділення Білоруської торгово-промислової палати від 23.10.2013 року №29, лист Відкритого акціонерного товариства «Красносельскстройматериалы» від 21.10.2013 року №16-2/6130.

Як встановлено судом, під час здійснення працівником митного органу перевірки документів наданих представником позивача, відповідачем було встановлено, що декларантом не було дотримано процедуру декларування товарів при їх митному оформлені та порушено пункт 9.1 Розділу 9 Правил визначення країни походження товарів у СНД, затверджених Законом України «Про ратифікацію Угоди про Правила визначення країни походження товарів у СНД» від 06.07.2011 року №3592, в частині невідповідності критеріям походження, установлених пунктом 5.1 цих Правил. Як зазначив відповідач, відповідно до пункту 2.5. Примітки 2 додатку 1 до Правил визначення країни походження товарів «Перелік умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце» встановлено, що умови і операції, наведені в графі третій цього Переліку, установлюють мінімальний обсяг виконання виробничих або технологічних операцій. Виконання встановлених виробничих або технологічних операцій у меншому обсязі не визначає походження продукту. На думку митного органу в акті експертизи про проходження товарів, виготовлення товару, який був доданий позивачем до митної декларації не зазначений такий мінімум технологічних операцій при виготовленні товару, а саме відсутнє, що при виготовленні товар пройшов операції із «збагаченням вугіллям» та «обрізання». Таким чином, сертифікат про проходження товару поданий декларантом не відповідає вимогам, а тому не може бути визнаний для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі.

Враховуючи невідповідність сертифікату, посадовою особою органу доходів і зборів прийнято рішення про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою від 23.10.2013 № 204020000/201300054.

Але, митним органом не було взято до уваги, що 22.10.2013 позивачем було зроблено запит до Білоруської торгово-промислової палати щодо переліку сировини, яка застосовується для виготовлення цементу Портландцемент песчанистий ПЦП 500 (лист від 22.10.2013 року №221), запит до виробника товару Відкритого акціонерного товариства «Красносельскстройматериалы» (лист від 18.10.2013 року №182) та отримані відповіді від зазначених організацій.

У відповідь на запит позивача, Волковський філіал Торгово-промислової палати Гродненського відділення Білоруського Унітарного підприємства по наданню послуг Білоруської торгово-промислової палати повідомив перелік сировини, який використовується для виробництва цементу Портландцемент песчанистий ПЦП 500 та основні технологічні операції при його виробництві (лист від 23.10.2013 року №29).

З зазначеної в листі інформації, суд встановив, що крім Республіки Білорусь, країнами походження сировини, з якої виготовлявся Портландцемент песчанистий ПЦП 500 є і інші країни, такі як Республіка Молдова (м. Бельць), Російська Федрація (м. Санкт-Петербург), Україна (м. Миколаїв).

Основними технологічними операціями при виробництві цементу зазначені: «подготовка сырья, удаление из мельницы крупных кремниевых включений (очистка); обжиг клинкера во вращающейся печи (кальцинирование, спекание и частичное охлаждение клинкера на выходе из печи); совместное измельчение (помол) составляющих компонентов цемента в трубных шаровых мельницах».

У листі від 21.10.2013 року №16-216130, наданим виробником товару Відкритим акціонерним товариством «Красносельскстройматериалы» зазначено, що не використовується наступна сировина: Вексело МР 150, Вексело МЕ 100, ТНВЭД 3905290000, Гидрофобизатор (натриевая соль олеиновой кислоты) ТНВЭД 2916150000, Виниапас 5044, Винапас 5028, ТНВЭД 3905290000).

23 жовтня 2013 року позивач подав до Рівненської митниці Міндоходів нову митну декларацію № 204020000/2013/013917 без застосування режиму вільної торгівлі та сплатив розмір ввізного мита в сумі 4355,79 грн. (дані обставини не заперечувались сторонами та підтверджуються відповідними відмітками на митній декларації).

У зв'язку з цим уповноваженою особою Рівненської митниці Міндоходів прийнято рішення про завершення митного оформлення товару позивача, пропуск його на митну територію України та випуск у вільний обіг шляхом проставляння відповідного штампу на митній декларації від 24.10.2013 № 204020000/2013/013917.

У подальшому позивач, не погоджуючись з рішенням митного органу щодо відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №204020000/2013/00054 від 23.10.2013 року оскаржував його до митного органу (скарга від 31.10.2012 року) та отримав відповідь про відмову в задоволенні скарги, в зв'язку з чим звернувся про оскарження рішення про відмову в прийнятті декларації до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

В силу приписів статті 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Розділ другий Митного кодексу України містить визначення країни походження та критерії переробки товару, визначення документів про походження товару.

Так, частиною першою статті 36 Митного кодексу України передбачено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

В частині другій статті 36 Митного кодексу України зазначено, що країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 36 Митного кодексу України під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Статтею 40 Митного кодексу України визначено критерії достатньої переробки товару.

Відповідно до частини першої статті 40 Митного кодексу України у разі, якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки згідно з положеннями цієї статті.

Законом України «Про ратифікацію Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав» від 06.07.2011 року №3592 ратифіковано Угоду про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав» .

Відповідно до статті 1 Угоди для цілей застосування заходів тарифного й нетарифного регулювання Сторони приймають Правила визначення країни походження товарів, які є невід'ємною частиною цієї Угоди.

Як зазначено в Угоді, ці Правила визначення країни походження товарів діють стосовно товарів, що походять з держав - учасниць Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року і знаходяться в торговельному обігу між цими державами, до яких застосовується торговельний режим, передбачений Угодою про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року. Порядок визначення країни походження товарів, що ввозяться на митні території держав - учасниць Угоди з третіх країн і вивозяться в треті країни із цих держав, регламентується національним законодавством держав - учасниць Угоди та

міжнародними договорами.

Відповідно до абзацу першого розділу І Угоди для цілей Правил визначення країни походження товарів принцип визначення країни походження товарів, відповідно до якого походження товару в результаті послідовної обробки (переробки) товару в державах - учасницях Угоди визначається за країною виготовлення кінцевого товару є "кумулятивним принципом".

Згідно з підпунктом «б» пункту 2.4 Розділу ІІ Угоди, у разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав - учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару. Критерій достатньої обробки (переробки) може виражатися виконанням таких умов: зміна товарної позиції за ТН ЗЕД ( 997_158 ) на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків, що сталася в результаті обробки (переробки); виконання необхідних умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, на території якої ці операції мали місце; правило адвалорної частки, коли вартість використовуваних матеріалів іноземного походження досягає фіксованої процентної частки в ціні кінцевої продукції.

Згідно з пунктом 5.1 розділу 5 Угоди товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав - учасниць Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, установленим цими Правилами, а також якщо товар: вивозиться на підставі договору (контракту) між резидентом однієї з держав - учасниць Угоди й резидентом іншої держави - учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці Угоди та ввозиться на митну територію іншої держави - учасниці Угоди. У випадках, зазначених у пунктах 8.5 і 8.6 цих Правил, такий договір може бути укладений після вивезення товару; вивозиться (ввозиться) фізичною особою - резидентом держави - учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці Угоди на митну територію іншої держави - учасниці Угоди; не залишає територій держав - учасниць Угоди, за винятком випадків, коли товар знаходиться або переміщується територіями третіх країн під митним контролем, документально підтвердженим митними органами країн, через території яких здійснюється доставка товару. При цьому товар повинен бути в незмінному стані й над ним не повинні проводитися будь-які операції, за винятком операцій із забезпечення схоронності й перевантаження товару.

Відповідно до пункту 6.1 Розділу 6 Угоди для підтвердження країни походження товару в конкретній державі - учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 (бланк сертифіката наведено в додатку 2, який є невід'ємною частиною цих Правил) чи декларації про походження товару.

Пунктом 6.3 Розділу 6 Угоди передбачено, що під час вивезення товарів з держав - учасниць Угоди сертифікат про походження товару форми СТ-1 видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства (далі - уповноважений орган).

Як зазначено в пункті 6.4 Розділу 6 Угоди сертифікат форми СТ-1 оформлюється та видається на одну партію товарів. Строк застосування сертифіката форми СТ-1 для цілей надання режиму вільної торгівлі обмежений 12 місяцями з дати його видачі.

Згідно з пунктом 6.5 Розділу 6 Угоди Держави - учасниці Угоди обмінюються зразками бланків сертифікатів форми СТ-1, зразками підписів осіб, які мають право засвідчувати сертифікати, відбитками печаток уповноважених органів, а також інформацією про найменування та адреси вповноважених органів. Без надання зазначених відомостей сертифікати не визнаються митними органами країни ввезення для цілей надання режиму вільної торгівлі.

У пункті 6.6 Розділу 6 Угоди зазначено, що у разі надання сертифіката, що містить у графі 9 відомості про товарну позицію, у якій класифікується кінцевий товар, відмінні від відомостей, що містяться в митній декларації, питання про можливість надання режиму вільної торгівлі вирішується митним органом країни ввезення після надання імпортером (вантажоодержувачем) висновку про походження товару або акта експертизи, який виданий уповноваженим органом або іншими організаціями відповідно до національного законодавства держави - учасниці Угоди та який однозначно свідчить про те, що товар піддавався достатній обробці (переробці) в державі - учасниці Угоди.

Відповідно до пункту 6.7 Розділу 6 Угоди у разі виникнення сумнівів стосовно бездоганності сертифіката форми СТ-1 або відомостей, які в ньому містяться, митний орган країни ввезення товару може звернутися до вповноваженого органу, що засвідчив сертифікат форми СТ-1, або до компетентних органів країни походження товару з мотивованим проханням повідомити додаткові або уточнювальні відомості, у тому числі прохання, пов'язані з простими вибірковими перевірками сертифікатів форми СТ-1, відповідь на яке повинна бути надана протягом 6 місяців з дати звернення.

Пунктом 6.8 Розділу 6 Угоди передбачено, що інструктивний документ про видачу сертифікатів форми СТ-1 розробляється та затверджується вповноваженим органом або в іншому порядку, передбаченому національним законодавством держави - учасниці Угоди.

Розділом 7 Угоди встановлені вимоги та порядок заповнення сертифіката та походження товару СТ-1.

Так, відповідно до абзацу п'ятнадцятого пункту 7.4 Розділу 7 Угоди 7.4. графа 9 - «Критерій походження». Зазначаються такі критерії походження товарів:

«П» - товар, цілком вироблений в державі - учасниці Угоди;

«Д1905» - товар, підданий достатній обробці (переробці), із зазначенням перших чотирьох цифр коду товарної позиції за ТН ЗЕД кінцевої продукції, наприклад - 1905;

«К» - товар, країна походження якого визначена на основі кумулятивного принципу.

Якщо в сертифікаті заявлено товари, що класифікуються в різних товарних позиціях за ТН ЗЕД ( 997_158 ) та мають різні критерії походження, то в графі 9 зазначаються критерії походження диференційовано для всіх заявлених товарів

Розділом 9 Угоди передбачені підстави для невизнання сертифіката форми СТ-1.

Так, відповідно до пункту 9.1 розділу 9 Угоди Сертифікат може бути не визнаний митними органами країни ввезення для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі в разі, якщо: у наданому документі є підчистки, помарки або не засвідчені відповідно до цих Правил виправлення або відсутні необхідні підписи та (або) печатки; проставлені в сертифікаті відбитки печаток та (або) підписи осіб, а також зазначені адреси органів, уповноважених засвідчувати й видавати сертифікати форми СТ-1, не відповідають інформації, наявній у митної служби країни ввезення; відомості, зазначені в сертифікаті, не відповідають декларованим або не дозволяють провести однозначної ідентифікації товару стосовно декларованого; бланк наданого сертифіката не відповідає зразкам бланків, наявним у митної служби країни ввезення; у наданому сертифікаті підпис особи, уповноваженої засвідчувати сертифікати, виконано у вигляді факсиміле; товар, зазначений у сертифікаті, не відповідає умовам, передбаченим пунктом 5.1 цих Правил; товар, зазначений у сертифікаті, підпадає під випадок, передбачений пунктом 5.2 цих Правил.

Але, відповідно до пункту 9.2 Угоди Сертифікат форми СТ-1, не визнаний митними органами країни ввезення, може бути згодом визнаний ними на підставі відповідного листа вповноваженого органу, що видав сертифікат форми СТ-1, з уточненням відомостей, зазначених у сертифікаті. У разі необхідності замість сертифіката, не визнаного митними органами країни ввезення, може бути виданий новий сертифікат у порядку, установленому цими Правилами.

Відповідно до пункту 9.3 Угоди Сертифікат може бути не визнаний дійсним митними органами країни ввезення в разі, якщо: протягом сумарного строку 6 місяців (3 місяці з дати первинного запиту й 3 місяці з дати повторного запиту) митними органами країни ввезення не отримана відповідь стосовно запитуваного сертифіката від компетентних органів країни вивезення або країни походження товару; у митних органів країни ввезення є підтверджені відомості від компетентних органів країни вивезення про те, що сертифікат не видавався (фальсифікований) або виданий на підставі недійсних документів та (або) недостовірних відомостей; за результатами досліджень, здійснених митними органами країни ввезення, і на основі інформації, отриманої за запитами, надісланими до компетентних органів країни вивезення або країни походження товару, митними органами країни ввезення виявлено, що сертифікат форми СТ-1 видано з порушеннями вимог, установлених цими Правилами.

Крім того, у пункті 10.1, 10.2 Розділу 10 Прикінцевих положень Угоди зазначено, що неподання правильно оформленого сертифіката походження товару чи відомостей про походження товару не є підставою для затримання товару митними органами, за винятком випадків, передбачених національним законодавством держав - учасниць Угоди. Митним органом держави - учасниці Угоди може бути відмовлено в пропуску товару лише за наявності достатніх підстав уважати, що товар походить з країни, товари якої не підлягають пропуску до країни ввезення відповідно до міжнародних договорів, які є чинними для цієї держави, або її національного законодавства.

Додатком 1 до Правил визначення країни походження товарів Угоди передбачено перелік умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце(3).

Так, відповідно до графи Код ТН ЗЕД - з групи 25; до графи Найменування товару - сіль, сірка, землі та камінь, штукатурні матеріали, вапно й цемент, крім продуктів позицій 2504, 2515 12 500, 2516, 2518, з 2519, 2224, 2525, для яких застосовані правила викладено далі; до графи Умови, виробничі й технологічні операції, необхідні для надання товару статусу походження під час використання у виробництві товару третіх країн, зазначено, що виготовлення з матеріалів будь-яких позицій в умовах спеціалізованого виробництва відповідно до технології обробки (переробки); збагачення вугіллям, очищення, помел твердих кристалів, обрізання, кальцинування.

Тобто, аналізуючи наведене вище норми Митного кодексу України та норми статтей Угоди про «Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав», можна дійти висновку, що під час декларування товару, у виробництві якого беруть участь дві або більше країн для застосування до нього заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, декларант повинен надати відповідний перелік документів та сертифікат походження товару, в якому повинен бути зазначений мінімум операцій встановлених Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, що здійснюються при виготовленні такого товару.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач надав митному органу для перевірки всі необхідні документи та сертифікат (СТ-1 №3581323 виданий Унітарним підприємством по наданню послуг Білоруської торгово-промислової палати) в якому зазначено країну виробника товару - Білорусь та акт експертизи походження товарів (акт від 09.04.2013 року №61 складений Волковським філіалом Гуманітарного підприємства по наданню послуг «Гродненське відділення БТПП» Білоруської торгово-промислової палати), відповідно до якого країною виробником товару є Республіка Білорусь.

В акті експертизи зазначено, що при виготовленні Портландцементу песчанистого ПЦП 500 було використано сировину, із Білорусії, Росії, Молдови та України (країн-учасників Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав.

Оскільки позивач не отримав від контрагента сертифікатів СТ-1 про походження сировини з країн-учасників Угоди, то відповідно до пункту 2.4 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, у разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав-учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару.

Критерій достатньої обробки (переробки) може виражатися виконанням таких умов, як зміна товарної позиції за ТН ЗЕД (997 158) на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків, що сталося в результаті обробки (переробки); виконання необхідних умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, на території якої ці операції мали місце; правил адвалорної частки, коли вартість використовуваних матеріалів іноземного походження досягає фіксованої процентної частки в ціні кінцевої продукції.

Основною умовою критерію достатньої обробки (переробки) є зміна товарної позиції за ТН ЗЕД (997 158) на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків. Ця умова застосовується до всіх товарів, за винятком товарів, уключених до Переліку умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце.

Оскільки такий товар, як цемент включений в групу товарів 25 Переліку, то до нього застосовуються умови, визначені підпунктом «б» пункт 2.4 Правил.

Крім того, згідно з пунктом 1 Переліку, у перших двох графах цього Переліку зазначаються дані про продукт, отриманий в результаті обробки (переробки) матеріалів. У графі першій Переліку наводиться код продукту за ТН ЗЕД (99 158), у другій - опис продукту відповідно до коду, зазначеного в графі першій. Для кожного конкретног продукту, описаного в перших двох графах, умови, виробничі або технологічні операції, що визначають його походження, зазначено в графі третій.

В графі 2 групи товарів 25 Переліку містяться наступні продукти, отримані в результаті обробки (переробки) матеріалів: сіль, сірка, землі та камінь, штукатурні матеріали, вапно, цемент.

В графі 3 групи товарів 25 Переліку визначено, які умови, виробничі або технологічні операції необхідні для того, щоб визначити походження: виготовлення з матеріалів будь-яких позицій в умовах спеціалізованого виробництва відповідно до технології обробки (переробки); збагачення вугіллям; очищення; помел твердих кристалів; обрізання; кальцинування.

Тобто, не для всіх однаково, а тільки для кожного конкретного продукту графи 2 в графі 3 групи товарів 25 зазначено умови, виробничі або технологічні операції, а також технології обробки, адже для кожного виду товарів застосовується різна технологія), що визначають його походження. В наведення прикладу представник позивача зазначив, що як що для каменю потрібна така операція, як обрізання, то для цементу така операція не потрібна, а тому твердження відповідача не відповідають дісйності.

Щодо тверджень представника відповідача про надіслання до Державного митного комітету Республіки Білорусь запиту (лист від 19.12.2013 №20324) з метою підтвердження відомостей, зазначених в поданому позивачем до митного оформлення сертифікаті СТ-1 №3581323 та встановлення автентичності даного сертифікату, суд зазначає наступне.

Факт звернення митного органу до відповідного Державного митного органу Республіки Білорусь не оскаржується, суд погоджується, що відповідач діяв в межах та у спосіб своїх повноважень. Однак, відповідач, не отримавши відповіді на запит, не маючи підтвердження щодо правдивих або викривлених відомостей в сертифікаті, відмовив позивачу в оформленні товару, хоча відповідно до Митного кодексу України неподання правильно оформленого сертифіката походження товару чи відомостей про походження товару не є підставою для затримання товару. Крім того, суд зазначає, що митний орган не позбавлений права для звернення в подальшому до декларанта про стягнення недоотриманої суми за ввезений товар на територію України, якщо існують докази, що при визначенні класифікаційного коду УКТ ЗЕД або сплаті ввізного мита мали місце порушення.

Таким чином, суд констатує, що орган доходів і зборів неправомірно відмовив позивачу у поданій митної декларації на умовах режиму вільної торгівлі. У контексті термінології, що використовується у статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, це означає, що рішення відповідача про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправним.

Із змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Аналіз положень статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України надає підстави для висновку, що визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є юридичною оцінкою цього рішення, а скасування або визнання нечинним цього рішення - способом захисту порушеного права..

Крім того, перелік способів захисту порушеного права, що наведений у цій статті, не є вичерпним і надає суду право прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.

По відношенню до рішень суб'єктів владних повноважень, які є актами індивідуальної дії, спосіб захисту порушеного права у контексті можливості відновлення прав позивача залежить від того, чи є таке рішення діючим (чинним) і таким, що підлягає виконанню, або рішення є таким, що вичерпало свою дію (адміністративний акт є припиненим).

З точки зору дії в часі адміністративні акти діють від моменту набрання ними чинності до їх припинення, а саме: закінчення строку, на який було прийнято акт; припинення дії акта в зв'язку з виконанням його приписів; прийняття нового адміністративного акта з даного питання; відміни, скасування або визнання недійсним (Битяк Ю.П. Адміністративне право України: Підручник. - К.: "Юрінком Інтер", 2005).

У чинному законодавстві України не існує єдиних підходів щодо термінології для визначення механізмів і способів припинення адміністративних актів, не визначено й правових наслідків, які виникають у зв'язку із застосуванням тієї чи іншої юридичної конструкції.

Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 20.05.2013 № 78 "Про судове рішення в адміністративній справі" зробив спробу розмежувати такі способи захисту права як скасування рішення суб'єкта владних повноважень або визнання його нечинним, а також зазначив, що скасування акта суб'єкта владних повноважень застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Однак, наука адміністративного права виходить з того, що адміністративний акт, який виконано, не може бути відкликано, визнано недійсним або скасовано, якщо його виконання призвело до невідворотних правових наслідків (Тимощук В.П. Адміністративні акти: процедура прийняття та припинення дії: Монографія. - К.: "Конус-Ю", 2010. - 296 с.)

Аналогічна правова позиція розкрита в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому Конституційний Суд України постановив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Рішення відповідача про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів (картка відмови), є адміністративним актом індивідуальної дії, що вичерпав свою дію (є припиненим), тому не може бути скасованим.

Так, рішення про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів (картка відмови), стосувалось первинної митної декларації і фактично було виконаним позивачем у момент подання нової митної декларації, в якій позивач вказав митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу та сплатив усі належні митні платежі.

Рішення відповідача про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товару (картка відмови) також вичерпало свою дію, адже на підставі нової митної декларації митний орган прийняв позитивне для позивача рішення про завершення митного оформлення товару позивача, пропуск його на митну територію України та випуск у вільний обіг. Як вже зазначалось судом, таке рішення було прийнято посадовою особою органу доходів і зборів шляхом проставляння відповідного штампу на новій митній декларації.

В даній справі позивач в якості самостійних позовних вимог просив суд визнати протиправними та скасувати рішення щодо відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів (картка відмови), а також стягнути з Державного бюджету надмірно сплачені кошти.

Як вже зазначалось, визнання рішення протиправним не утворює спосіб захисту, а є лише юридичною оцінкою оскаржуваного рішення. Проте суд вважає за необхідне відобразити цей висновок не тільки в мотивувальній частині постанови, але й в резолютивній.

Застосування судом скасування як способу захисту порушеного права, означало б повернення правовідносин до стану, який існував до моменту порушення права, тобто до процедури декларування та митного контролю, що в принципі є неможливим. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є помилковим і не відповідає меті - захисту права позивача, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Під час судового розгляду встановлено, що в дійсності позивач не намагається повернутися до стадії митного оформлення товару, а лише вимагає повернути йому надмірно сплачені до Державного бюджету України кошти.

Таким чином, вимога про визнання судом протиправним рішення щодо відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товару, не є самостійними позовними вимогами, утворюють підставу (підстава позову) для позовної вимоги про стягнення надмірно сплаченого ввізного мита. З точки зору науки процесуального права, підстава позову одночасно не може бути позовною вимогою.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державного бюджету України суми надмірно сплачених коштів, суд зазначає наступне.

В даній справі судом встановлено, що суму ввізного мита позивач перерахував до Державного бюджету України.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 24.01.2006 № 25/44, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.01.2006 за № 64/11938, для обліку коштів у національній валюті, що надходять до митних органів для забезпечення виконання платниками обов'язків щодо сплати митних та інших платежів, а також виконання завдань, покладених на митну службу України, в органах Державного казначейства України застосовуються рахунки відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 № 119, за балансовим рахунком 3734 "Депозитні рахунки органів стягнення" (далі - депозитний рахунок 3734), призначення якого - "облік руху митних та інших платежів, які сплачуються до/або під час митного оформлення на рахунки органів стягнення". Кошти, що обліковуються за депозитним рахунком 3734, не належать митним органам. Для зарахування коштів, що вносяться платниками та громадянами до/або під час митного оформлення товарів, на балансі Головного управління Державного казначейства України (далі - ГУДК України) у м. Києві відкриваються депозитні рахунки 3734 на ім'я митних органів.

В силу пункту 3.1 вказаного Порядку сплата коштів у національній валюті, призначених для забезпечення справляння митних та інших платежів, здійснюється платниками до/або під час митного оформлення товарів з рахунків, відкритих ними в банках, у вигляді передплати та/або доплати, а також готівкою через банки на депозитні рахунки 3734, відкриті на ім'я митних органів у ГУДК України у м. Києві.

Кошти, що надійшли на депозитні рахунки 3734 митних органів згідно з цим Порядком, перераховуються митними органами виключно для здійснення таких операцій, зокрема, повернення платникам помилково та/або надміру сплачених коштів. Розпорядження коштами, що обліковуються на депозитних рахунках 3734 митних органів згідно з цим Порядком, здійснюється виключно на підставі платіжних доручень, що оформлені митними органами в установленому порядку (пункт 3.3 Положення).

Повернення платникам помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів, що зараховані на депозитні рахунки митних органів 3734, здійснюється відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 за № 1097/14364. ГУДК України у місті Києві на підставі платіжних доручень митних органів забезпечує перерахування коштів на банківські рахунки платників, відкриті в банках (пункт 3.4 Положення).

Так, наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 № 618, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 за № 1097/14364, затверджено Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами. Однак, цей порядок передбачає механізм добровільного повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

Суд зазначає, оскільки рахунок 3734 в ГУДК України у м. Києві має режим депозитного, а кошти, які на нього зараховуються та обліковуються, не належать митним органам, примусове виконання рішення суду про повернення платнику податків надміру сплачених коштів не може ставитись в залежність від волі органу доходів і зборів (митного органу).

З метою дотримання і захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу доходів і зборів суд, керуючись положеннями частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне ухвалити постанову, згідно з якою стягнути з Державного бюджету України суму надмірно сплачених коштів.

Відповідно до пункту 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 45) безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

За наведених обставин позов є таким, що підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір, доказів понесення інших судових витрат суду не надав. Таким чином, витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Рівненської митниці Міндоходів про випуск чи пропуск товару без застосування режиму вільної торгівлі, що оформлене карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №204020000/2013/00054 від 23.10.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355 (чотири тисячі триста п'ятдесят п'ять) гривень 79 коп.

Стягнути на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сарницембуд" із Державного бюджету України сплачений судовий збір у сумі 255 (двісті п'ятдесят п'ять) гривень 78 коп.

У задоволені решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 лютого 2014 року.