Постанова № 37646434, 12.03.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2014 року 810/1416/14

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод газспец обладнання"

до

Васильківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про

визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод газспец обладнання" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій по включенню до Акту перевірки від 28.01.2014 №140/10-07-22-03-12/35438847 висновків про порушення ТОВ "Завод газспец обладнання" п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме про те, що у ТОВ "Завод газспец обладнання" відсутні база, об'єкт оподаткування та завищено податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "СТВ Сталь" на суму 270000 грн., ПП "Автотранс-СВ" на суму 118184 грн. та ПП "Фенікс-ВМ" на суму 111600 грн., за вересень 2013 року встановлено його завищення на загальну суму 499784 грн., та про порушення ТОВ "Завод газспец обладнання" п. 185.1 ст. 185, ст. 187, п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, а саме про те, що у ТОВ "Завод газспец обладнання" відсутні база, об'єкт оподаткування та завищено податкові зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Енерджі Сервіс" за вересень 2013 року, встановлено його завищення на загальну суму 718458 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно зробив висновки про нікчемність правочинів, які укладені між ТОВ "Завод газспец обладнання" та його контрагентами, перевищивши при цьому свої повноваження. Позивач вважає, що податковий орган не наділений компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного та господарського законодавства, а тому посадові особи Васильківської ОДПІ діяли всупереч вимогам чинного законодавства. В той же час, всі укладені позивачем угоди були реальні та виконані в повному обсязі, відображені в податковому та бухгалтерському обліку.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що висновки акту перевірки та власне сам акт перевірки не є рішеннями, які породжують для позивача будь-які юридичні наслідки та не впливають на його права, обов’язки та законні інтереси.

До початку розгляду справи по суті представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, якщо всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в січні 2014 року Васильківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі наказу від 14.01.2014 №15 та згідно з п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод газспец обладнання" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.09.2013 по 30.09.2013, за результатами якої складено Акт від 28.01.2014 №140/10-07-22-03-12/35438847.

Так, перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме у ТОВ "Завод газспец обладнання" відсутні база, об'єкт оподаткування та завищено податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "СТВ Сталь" на суму 270000 грн., ПП "Автотранс-СВ" на суму 118184 грн. та ПП "Фенікс-ВМ" на суму 111600 грн., за вересень 2013 року встановлено його завищення на загальну суму 499784 грн., а також порушення п. 185.1 ст. 185, ст. 187, п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, а саме у ТОВ "Завод газспец обладнання" відсутні база, об'єкт оподаткування та завищено податкові зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Енерджі Сервіс" за вересень 2013 року, встановлено його завищення на загальну суму 718458 грн.

Позивач вважаючи дії відповідача по встановленню порушень у Акті перевірки неправомірними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основним завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Порушення законного інтересу ТОВ "Завод газспец обладнання" полягає у встановленні відповідачем конкретних фактів порушень податкового законодавства через формування своєї бухгалтерської та податкової звітності з урахуванням нікчемних правочинів, а також викладенні висновків у Акті перевірки, який є службовим документом і є носієм доказової інформації щодо зафіксованих порушень та може бути використаний для аналогічних коригувань податкової звітності його постійних контрагентів, що потягне негативні наслідки для позивача у вигляді відмови з боку цих контрагентів від подальшої співпраці.

Враховуючи викладене, суд визнає такий інтерес законним та таким, що може бути самостійним об'єктом судового захисту. Тому суд оцінює дії відповідача з точки зору наявності чи відсутності порушення такими діями прав та законних інтересів позивача.

Як вбачається з Акту перевірки, у вказаному Акті відповідач дійшов висновків про відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв’язку з тим, що угоди підряду є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об’єкт оподаткування податком на додану вартість. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків та обов’язкових платежів, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених між Позивачем та ТОВ "СТВ Сталь", ПП "Автотранс-СВ", ПП "Фенікс-ВМ", ТОВ "Енерджі Сервіс", посадові особи податкового органу також дійшли висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість та об’єкту оподаткування.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "СТВ Сталь", ПП "Автотранс-СВ", ПП "Фенікс-ВМ", ТОВ "Енерджі Сервіс", а також належним чином засвідчені копії договорів, актів прийому-передачі, актів виконаних робіт, рахунків-фактур, банківських виписок, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі послуг та товарно-матеріальних цінностей. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов’язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ "СТВ Сталь", ПП "Автотранс-СВ", ПП "Фенікс-ВМ", ТОВ "Енерджі Сервіс".

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "СТВ Сталь", ПП "Автотранс-СВ", ПП "Фенікс-ВМ", ТОВ "Енерджі Сервіс" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "СТВ Сталь", ПП "Автотранс-СВ", ПП "Фенікс-ВМ", ТОВ "Енерджі Сервіс" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку та копії яких долучені до матеріалів справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Актах висновки є суто суб’єктивною думкою посадових осіб податкового органу, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв’язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз’яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов’язання пов’язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов’язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов’язковому доведенню.

Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов’язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.

Крім того, посилання відповідача на частину першу статті 203, статтю 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

За таких обставин суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених ТОВ "Завод газспец обладнання" та його контрагентами, які зазначені в Акті перевірки від 28.01.2014 №140/10-07-22-03-12/35438847, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та порушують вимоги статей Цивільного та Податкового кодексів.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Згідно з положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 (з наступними змінами і доповненнями), податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 Цивільного кодексу України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов’язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов’язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб’єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011.

Під час складення акту перевірки від 28.01.2014 №140/10-07-22-03-12/35438847 ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки покладено висновки Актів перевірок інших податкових інспекцій.

Первинні документи, надані позивачем, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Враховуючи вказане, суд вважає неправомірними висновки відповідача про порушення позивачем ст.ст. 185, 188, 198 Податкового кодексу України та визнання фіктивними господарських операцій у перевіряємому періоді зі вказаними контрагентами, оскільки такі висновки вчинені поза межами повноважень відповідача.

Суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо формування висновків про відсутність реальності здійснення господарських операцій між зазначеними платниками податків порушують права позивача та підлягають визнанню протиправними.

Такі дії суб'єкта владних повноважень суперечать матеріальному інтересу, котрий має платник податків у податкових правовідносинах і який полягає у належній фіксації податковим органом обставин господарської діяльності платника податків, неухильному дотриманні органом управління визначених законом процедур реалізації владних управлінських функцій, здійснення таких процедур лише в разі наявності визначених законом підстав.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на той факт, що під час розгляду справи відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірності своїх дій щодо визнання нікчемними правочинів, укладених ТОВ "Завод газспец обладнання", суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод газспец обладнання" - задовольнити.

Визнати протиправними дії Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області по включенню до Акту перевірки від 28.01.2014 №140/10-07-22-03-12/35438847 висновків про порушення ТОВ "Завод газспец обладнання" п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме про те, що у ТОВ "Завод газспец обладнання" відсутні база, об'єкт оподаткування та завищено податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "СТВ Сталь" на суму 270000 грн., ПП "Автотранс-СВ" на суму 118184 грн. та ПП "Фенікс-ВМ" на суму 111600 грн., за вересень 2013 року встановлено його завищення на загальну суму 499784 грн.; та про порушення ТОВ "Завод газспец обладнання" п. 185.1 ст. 185, ст. 187, п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, а саме про те, що у ТОВ "Завод газспец обладнання" відсутні база, об'єкт оподаткування та завищено податкові зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Енерджі Сервіс" за вересень 2013 року, встановлено його завищення на загальну суму 718458 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод газспец обладнання" (код за ЄДРПОУ 35438847) сплачений судовий збір у розмірі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.